Якщо ми розуміємо Церкву як інституцію, що надає ритуальні послуги населенню, то богословська освіта є цілком зайвою. Тоді треба на кожному розі будувати каплиці, а про школи та інститути навіть не згадувати. Якщо ж розуміти завдання Церкви як проповідування Слова, як відкритий діалог із сучасним світом, то без університетів не обійтися. Тут благочестиве «благоглаголаніє» і «благорєчєніє» (яке висміював ще Володимир Соловйов) не допоможе.
Андрій Баумейстер чи не єдиний в Україні хто об'єктивно інтерпретує схоластичну добу, Він написав не одну працю по середньовічній схоластиці, в своїх працях Андрій заперечує темність схоластичної доби і має рацію, адже схоластика дала можливість простим середньовічним людям отримати освіту та дізнатися більше про світ та Бога. Тому радимо Вам прочитати надзвичайно цікаві думки Андрія Баумейстера
— Нашим читачам цікаво, чим може допомогти розуміння та вивчення середньовічної схоластики для розвитку сучасної української філософської думки?
Слово «схоластика» для більшості людей ще й досі звучить підозріло і має цілком негативні конотації. Кажуть про «суху» схоластику, про нудну «схоластичну науку», про відірваний від життя «схоластичний склад ума» тощо. У вживанні цього слово віддзеркалюється історія нашої традиції. Між тим «схоластика» має цілком нейтральне значення: академічна філософія, певна «школа» мислення (цікаво, що грецьке schole перекладається як «дозвілля», тобто заняття науками для греків передбачало певну свободу, вільний час для самовдосконалення). У цьому аспекті, такі люди як неоплатонік Прокл або стоїк Марк Аврелій – схоласти, адже вони мислять в рамках певної школи, вживають певні стандарти аргументації. У них є свої авторитети й обов’язкові тексти, які вони мусять знати. Отже, середньовічна схоластика – це тільки одна із форм (нехай і найбільш відома) академічного філософування. Тут ідеться про високу оцінку раціональної аргументації, про культуру ведення дискусій (диспутів), про «цеховий» (тобто у спільності) спосіб існування науки. Scholasticus – це вчений, студент, вчитель, учень. Мефістофель у Гете вперше з’являється перед Фаустом в образі мандрованого схоласта…
Окрім середньовічної католицької, існувала ще й протестантська схоластика, яка бере свій початок від соратника Лютера Меланхтона. Він поклав в основу лютеранської теології філософію Аристотеля і започаткував цілий богословський напрям. Так звана німецька «шкільна філософія» XVIII століття (нім. Schulphilosophie– бачите, тут також вживається термін «школа», Schule) - Вольф, Баумейстер, Баумґартен – також один із прикладів схоластики. Нарешті, наша Могилянська Академія XVII— XVIIIстоліть – яскравий приклад православної схоластики. Правда незвично звучить? Але ж була-таки православна схоластика!
У світлі сказаного стає зрозумілим, що для розвитку сучасної української філософії засвоєння схоластичної традиції є дуже важливою справою. У нас ще й досі немає належної школи мислення. Ми повинні вчитися. Якщо ж казати про важливість вивчення середньовічної схоластики, то тут є багато аспектів. Ми можемо навчитися у середньовічних схоластів термінологічній строгості, уважності до деталей, до логічної слушності, вмінню аналізувати. Погодьтеся, це немало.
— Наскільки нам відомо, Ви дуже багато подорожуєте. Чи не могли б Ви висловити Вашу думку, щодо особливостей і динаміки філософії в місцях яких Ви побували? Чим відрізняється на сьогодні ландшафт філософії в Україні і країн які Ви відвідали?
Це дуже широке запитання. Щоб відповісти на нього потрібна довга розмова. Скажу тільки якісь загальні речі. По-перше, філософія в Україні є найбільш беззахисною наукою. Нею формально може займатися хто завгодно, прочитавши якісь дві-три книжки. Ми ж досі не виробили критеріїв професіоналізму у цій сфері! У нас є дуже професійні філософи, але в цілому не вони визначають погоду в нашому королівстві. Що тут робити? Пропонувати нові приклади. Звісно, це передбачає роботу над собою, якісь зусилля, а ми до цього не звикли. Якщо ти вже назвався філософом, будь ласка, постарайся відповідати хоч якимось мінімальним вимогам! Зрозуміло, що в європейських університетах зовсім інша картина. Є філософи середні, є навіть посередні, але існує планка, нижче якої не можна опускатися. Інакше тебе просто не пропустять у професію.
По-друге, впадає в око майже цілковита відсутність філософів у публічній сфері, у засобах масової інформації, в культурному житті. З одного боку, може тут частково винні і самі філософи, може іноді їм нема чого сказати людям, можливо вони просто нецікаві. Але з іншого боку, ми з вами не повинні замикатися у тісних академічних стінах. В європейських газетах, на європейських телевізійних каналах філософів завжди можна побачити і почути. Зрозуміло, що не так часто, як зірок шоубізнеса, але все ж таки…
— На Вашу думку чи важливе вивчення середньовічної схоластика для сучасного богослів’я в Україні? І як можна запровадити досвід схоластичної філософської думки в українських православних семінаріях?
Спочатку треба запитати: а чи потрібне Українській Православній Церкві богослів’я? На словах може й потрібне, але ж судять зазвичай по справах. Вже у ранньому середньовіччі на Заході відкривали школи, збирали бібліотеки, дбали про освітній рівень кліриків. В одному Римі сьогодні понтифікальних університетів більше, ніж в Україні семінарій.
Якщо ми розуміємо Церкву як інституцію, що надає ритуальні послуги населенню, то богословська освіта є цілком зайвою. Тоді треба на кожному розі будувати каплиці, а про школи та інститути навіть не згадувати. Якщо ж розуміти завдання Церкви як проповідування Слова, як відкритий діалог із сучасним світом, то без університетів не обійтися. Тут благочестиве «благоглаголаніє» і «благорєчєніє» (яке висміював ще Володимир Соловйов) не допоможе.
Чому середньовічна схоластика важлива для богословської освіти? Тому ще це приклад того, як Церква приймала виклики сучасності. Це перший приклад теології як університетської науки. Університети були визначальними факторами розвитку міст і міської культури. Так, це ж міська культура! Зауважу, що в університетах не тільки наука процвітала. Це також і розвиток самоврядування, академічних свобод, зростання престижу інтелектуальної праці. А у нас такого зроду не водилося. І християнство у нас іншого ґатунку. Після короткого періоду релігійного відродження ми знову повернулися до так званого народного благочестя. Маковії, Медовий Спас, Перша Пречиста, Друга Пречиста – от і все християнство! По телебаченню розповідають чого не можна їсти в цей день, а що треба їсти, що треба вдягати… Отже вивчення схоластики нам потрібне для прищеплення університетського міського начала до народної напівміфічної релігійності. Тільки тоді релігійне життя може змінитися!
— В сучасній Україні на філософських факультетів викладають схоластику у межах вивчення середньовічної філософії, та розповідають основні принципи схоластики. Більшість українських докторів наук називають схоластикою темним відлунням середньовіччя. Оскільки схоластика трималася основних принципів католицької ідеології. Як Ви вважаєте, чи схоластика породжувала релігійну філософію у Західній Європи?
На це запитання я вже частково відповів. У нас, на жаль, ще погано знають схоластику. Якщо для більшості українських докторів наук схоластика є відлунням темного середньовіччя, то нехай вони спочатку покажуть своє світло! Існує вже багато авторитетних досліджень, в яких показується, що без схоластики не було б ані Модерної філософії (Декарта, Лока, Ляйбніца), ані модерної політичної теорії, ані модерного права. У своїй «Філософії права» я намагаюся показати цей вплив схоластики на доктрину природного права і на сучасну доктрину прав людини.
— Як відомо, у середньовіччі виникає мусульманська релігія, яка породжу своє власне богослів'я та філософію. Як ви вважаєте, чи були якісь спільні риси між європейською схоластикою та арабською релігійною філософією?
Так, безперечно були! Це дуже цікава тема. Ви знаєте, що існував так званий арабський перипатетизм (насправді – філософія Аристотеля, прочитана крізь призму неоплатонізму). Для мусульманських, християнських і єврейських мислителів середньовіччя філософська мова Аристотеля була над-конфесіональною мовою природного розуму. Це і є спільною рисою латинської схоластики та арабської і єврейської філософії. Який мотив «Суми проти язичників» Томи Аквінського? Релігійні авторитети у нас різні, так давайте дискутувати, спираючись на спільний для нас авторитет розуму. Про впливи арабської філософії на середньовічну схоластику багато написано. Якщо відкрити Аквінатову «Суму теології», то ми там побачимо сотні посилань на Авіценну, Авероеса, Маймоніда та інших арабських і єврейських мислителів.
— Нам відомо, що нещодавно ви випустили книгу «Біля джерел мислення та буття». В дечому знакову працю для української філософії, чи не могли б ви поділитися з вашими планами, про що буде наступна ваша книга?
Так, у цьому році у видавництві «Дух і літера» вийшла моя книжка «Біля джерел мислення і буття». Вже друкується і ось-ось має вийти наступна книжка — «Тома Аквінський. Вступ до мислення: Бог, буття і пізнання». Думаю, що через тиждень-другий вона має побачити світ. А зараз я працюю над монографією «Буття і благо», де намагаюся обґрунтувати онтологічні засади практичної філософії і водночас критикую деякі поширені й авторитетні філософські позиції сучасної філософії.
— Чи не виникало у вас думки, зробити своєрідний тур по університетах України, щоб розповісти свій досвід філософствування?
Гарна ідея! Але думаю, що час ще не прийшов. Треба власний досвід ще вдосконалювати… Хоча я намагаюся «пропагувати» філософію також і поза писанням книжок і читанням лекцій. Наприклад, у мене є персональний філософський сайт, де поряд із спеціальним статтями я розміщую есеї на гуманітарні теми, що мене цікавлять. Але про тур буду думати, це якраз у дусі середньовічної схоластики. Пора повертатися до часів мандрівних схоластів. Бачите, ми закінчуємо на тому, з чого починали: актуальність схоластичної традиції для сучасної гуманітарної науки. Андрій Баумейстер, кандидат філософських наук, докторант філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка і викладач Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського
Інтерв'ю записали Віталій Щепанський та Ігор Дмитрук
Біографічна довідка:
Баумейстер Андрій Олегович. 1983—1988 рр... навчався на відділенні живопису Республіканської художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка (Київ). В цей же час виник інтерес до філософії. До вступу до університету у 1992 році працював художником-оформлювачем і займався філософським самоосвітою. 1992—1997 рр... студент філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 1997—2000 рр. — аспірант філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 1998 році стажувався в Інституті філософії та університеті Людвіга Максиміліана в місті Мюнхен (Німеччина) під керівництвом професора Ганса Майера. У травні 2001 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «першопринцип і буття в метафізиці (на матеріалі метафізики томізму)» під керівництвом професора Анатолія Лоя.
З 2001 по 2005 і з 2009 по теперішній час викладаю німецьку класичну філософію на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
З 2002 викладає на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 1998 року викладаю метафізику і історію філософії у Вищому релігійному інституті святого Томи Аквінського в Києві.
З 2009 року науковий редактор рубрики «Онтологія» в «Європейському словнику філософії» під керівництвом Барбари Кассен. Область наукових інтересів: метафізика, теологія, практична філософія, середньовічна схоластика та німецький ідеалізм. Член Товариства святого Климента Римського.
Член Спілки дослідників філософії Нового часу. У лютому 2011 року книга «Філософія права» була названа кращою монографією десятиліття.
У 2009—2011 рр... читав лекції в Київському літньому Богословському Інституті.