Розпочинається Успенський піст

1 серпня християни візантійської традиції входять в Успенський піст, який триває рівно два тижні — до 14 серпня включно. Метою його є приготувати вірних до свята Успіння Пресвятої Богородиці, яке відзначають 15 серпня. А поєднавшись із самим святом, його посвяттям та празником Положення поясу Пресвятої Богородиці, який відзначають 31 серпня, може ознаменувати цілий серпень як місяць особливого почитання Божої Матері.

Як припускає Симеон Солунський (кін. XIV — поч. XV cт.), автор трактатів, присвячених літургійній традиції, Богородиця, передчуваючи свій відхід до Неба, належним чином готувалася до нього — постячи та молячись. Вона як свята і непорочна не мала потреби у покутних практиках, а звершувала їх за людство. Архиєпископ Солунський закликає і нас наслідувати її у цьому.

Християни, які вбачають у події її Успіння своєрідну “ілюстрацію” власного перебування у воскресінні з душею і тілом, також протягом свого життя вдаються до цих засобів очищення та приготування. А в Успенському пості ще й зводять свій погляд до тієї, яка вказує на Христа як на Дорогу до спасіння (звідси й поширений тип Богородичної ікони “Одигітрія” — “Дороговказ”).

Успенський піст загального поширення набув доволі пізно. Різним був підхід до нього в залежності від місцевості. Часто він виражав ще й приготування до свята Преображення Господнього (звідси народна назва “Спасівка”). Практикували його не всюди і, траплялося, що він ставав народною практикою тоді, коли монастирські устави про нього мовчали, а церковна єрархія дивилася з настороженістю.

Пам’ятка VI ст. під назвою “Про три Чотиридесятниці”, яку приписують Антіохійському Патріархові Анастасієві Синаїту, стверджує, що в цій місцевості період посту тривав від Неділі Всіх святих до празника Успіння. Пізніше з нього відокремили липень, і стало два пости — Петрівка та Успенський.

Письмові згадки про Успенський піст є доволі пізніми, хоча й вказують на давність його практикування. Папа Римський Миколай І у ІХ ст. пише до болгар: “Свята Римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П’ятдесятниці, перед Успінням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва”.

В ХІ ст. архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій заохочує вірних дотримуватися Успенського посту як переданого Святими Отцями. У цьому ж столітті атоські монахи запитують про Успенський піст Константинопольського Патріарха Миколу Граматика, а той відповідає: “У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг”.

Відсутні згадки про Успенський піст і в типіконах найбільших монаших обителей. Щойно в ХІІ ст. про нього є запис у типіконі Николо-Касулянського монастиря в Калабрії (Південна Італія). У цьому ж періоді відбулося остаточне його затвердження Константинопольським Собором (1166 р.). Щодо Київської Церкви, то також дуже мало збереглося згадок про цей піст, поодинокі з них беруть свій початок з ХІ ст., а потім вже частіше трапляються аж у післямонгольську добу.

Природно, що, готуючись до одного з найбільших Богородичних свят, вірні нагадують собі значення Божої Матері в історії спасіння. Візантійська літургійна традиція укладає свої богослужіння в такий спосіб, що постать Богородиці у них фігурує постійно — наприкінці кожного блоку літургійних текстів обов’язково є молитовне звернення до неї.

Якщо ж вірні хочуть молитися до Богородиці з іще більшою ревністю, глибше задуматись над її заступництвом, то можна серпень виділити як місяць, їй присвячений. Тим паче така практика для Церков візантійської традиції існувала ще з ХІІІ ст. Не усуваючи при цьому богослужінь добового кола, протягом серпня в молитовне життя парафій додавали паралітургійні форми — Паракліс, молебні, акафісти на честь Богородиці.

Така практика є більш виправданою, ніж та, яку перейняли з латинської традиції деякі Східні Церкви, — плекати щоденну марійну побожність у травні. Передусім тому, що остання впроваджує паралітургійні практики всупереч літургійному життю Церкви.

Догматична Конституція ІІ Ватиканського Собору про Святу Літургію “Sacrosanctum Concilium” каже: “Ці практики слід здійснювати, беручи до уваги літургійну пору, щоб вони узгоджувалися з літургією, щоб певним чином з неї виводилися і людей до неї приводили, адже вона за своєю природою набагато ці практики перевищує” (п. 13). Травень — місяць, коли часто ще триває пасхальний період, в який марійна побожність геть не вписується, натомість у серпні маємо всі передумови до посилення молитов про заступництво Богородиці.

Митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському посланні до духовенства і вірних “Марія-Мати” нагадує: “Давньою предвічною установою цілий місяць серпень присвячений почитанню та любові Пречистої Богородиці”. А в іншому посланні “Про почитання і посвяту себе Пречистій Богородиці” пояснює: “Цілий місяць — місяць серпень — посвятити Богородиці маємо в установі перед— і попразденства Успення. Бо родом передпразденства цього свята є піст, яким мають вірні приготовитися на цей Богородичний празник. А хоч попразденство Успення не могло, по обрядовим звичаям нашої Церкви, продовжатися два тижні, то, установою осібного Богородичного, меншого празника “Положення чесного Пояса” виразно назначена думка продовжати хоч би й необрядовими молитвами попразденство аж до кінця місяця”.

Успенський піст не має виразних літургійних особливостей. Тож можна літургійні богослужіння його і всієї решти серпня доповнити (але не замінити!) вищезгаданими паралітургійними практиками, щоб утвердитися у вірі, що “Богородиця, царюючи із Сином своїм, християнський рід зберігає” (пор. хвалитна стихира Утрені передсвяття Успіння).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.