Ще перед Новим роком до Іршавського історико-краєзнавчого музею на Закарпатті потрапила металева баня з сільської церкви із села Лоза, що на Іршавщині. Щоправда, баня у цій конструкції вгадується не одразу...
«Якщо уважно придивитися, — пише на своїй сторінці у Фейсбуці директор музею Андрій Світлинець, — то можна побачити, що баня має чисельні отвори і більше схожа на сито. Старожили села розповідають, що сито із неї зробили восени 1944 року «червонозоряні визволителі», які, «от нечего делать», чи просто «по п’яні», розстрілювали церкву із гвинтівок та автоматів».
Церкву в Лозі збудували ще у 1866 році. Як розповів староста села Микола Боршош, храм майже ідентичний Петропавлівській церкві, що стоїть в Іршаві. Тільки очевидно, сталася помилка, проекти переплутали і в Лозі виріс храм трохи більший, а в Іршаві — менший. А з куполом дійсно, каже староста, сталася прикра історія. «Коли прийшли русскі, «визволяли» Закарпаття, як розказують старші люди, то тренувалися стріляти». Минулого року громада ремонтувала старе перекриття в храмі, то зняла стару баню і віддали в музей, аби школярі, які приходять на екскурсії, бачили цей історичний артефакт.
В радянські роки влада не раз хотіла закрити церкву в Лозі, але кожного разу мешканці села її відстоювали. Громада досі, каже пан Микола, молиться в церкві за книгою XVIII століття. А в ті роки, аби вберегти старовинні реліквії та ікони, віряни порозбирали їх по домівках і довгий час тримали це в таємниці. Тільки тепер люди почали повертати старовинні ікони і книги в церкву. «Одна старенька, — розповів Микола Боршош, — вже будучи при смерті, наказала онукові, щоб дістав зі сховку старовинну ікону і повернув її до храму. Чоловік потім казав, що ніколи і не думав, що в них у домі є така стара ікона».
Староста розповів, що минулого року він подав грантовий проєкт по відновленню культурної спадщини, аби отримати фінансування на відновлення старого перекриття на даху храму, який уже почав протікати і псувати стіни...
1,5-2-метрові стіни храму викладені з каміння, каже Микола Боршош. «Теперішнім часом ми є багаті люди в порівнянні з тими, хто жив у часи зведення храму. Але таку церкву ми би не побудували ніколи! І то би був гріх від Бога, якщо ми втратимо те, що нам лишили люди, які здавали на храм копійки, які яйця зносили, які, коли зачинювали яму, кидали туди вапно, яйця. І якщо подивитеся сьогодні, то будь-яка нова хижа може сховатися проти нашої майже 200-річної церкви! Величезні каміння-сліпаки люди зносили на будівництво в платах (фартухах), а ми, коли проводили газ, то не могли пробити стіну, або бодай дзьобнути її!»
Сходи нагору до дзвіниці стоять з 1926 року, побудовані без жодного цвяха, а сам дзвін — з 1925 року. Староста каже, що надіються отримати кошти на ремонт храму через грант, а як ні — збиратимуть самотужжки, аби відновити церкву. «У першу чергу маємо зробити перекриття на даху. Це основне. Від того, що протікає дах, стіни потребують ремонту, обвалюється штукатурка». Да роки тому громада, цілим селом, поміняли бляху на куполі, старий же вирішили віддати в музей. «Аби діти бачили, якою була наша історія», — каже Микола Боршош.