Для більшості російського суспільства 1991 рік, на який припадає – розпад СРСР, став великою несподіванкою і моментом найбільшої свободи для Церкви.
«1991 рік для Церкви, як і для багатьох у нашому суспільстві, став несподіванкою, - сказав професор, підводячи підсумки останнього двадцятиріччя РПЦ - Цей час поряд з початковим періодом монгольського завоювання і з періодом Тимчасового уряду був моментом самого вільного становища Церкви в нашій державі. Тоді Церква могла проявити себе дуже активно. Особисто я тоді, так як і багато інших людей, пережив відчуття дива: комунізм впав, отже більша частина нашого суспільства духовно-морально відкинула його від себе і тепер ми чекали відродження тієї Росії, де протягом 900 років домінантою виступала Православна Церква.
На думку священика, Церква у той час мала величезний кредит довіри. Різко збільшилося число людей, що виявили бажання охреститися, на екранах стали з’являтися духовні особи. Період цей називали ще «третім хрещенням Русі. Однак скористатися тодішніми сприятливими умовами Церква не змогла.
«Річ у тім, що за 70 років у нас в країні домінуючим типом стала людина, що володіє двома яскраво вираженими рисами. З одного боку - це безідейна особа, яка не відчуває потреби мати будь-які переконання, які вона вільно прийняла і які зобов'язували б її поступати відповідно до них. З іншого – це людина, яка прагне імітувати для самого себе і для оточуючих приналежність до чогось великого, значного, до ідеології, яка гарантує, що в кінцевому підсумку все буде добре і правильно», - пояснив отець.
На початку 2000-их, коли ціни на нафту різко підскочили і у російського суспільства виникло бажання спокою, Церква, за словами профессора Санкт-Петербурзької духовної Академії, теж піддалася цим настроям.
«Завдання Церкви - показати людям, що не в матеріальному достатку, не в успішності кар'єри вони повинні бачити сенс життя, а у внутрішній свободі ... Тут, на жаль, Церква часто виступає дуже конформістськи у відношенню до тих процесів, які відбуваються в нашому суспільстві. Так що нульові роки, тобто друге десятиліття після 1991-го, стали для нас дійсно дуже нульовими. Правда, як мені здається, сьогодні ми нарешті перестали живити ілюзії щодо власного становища. Сьогодні ми бачимо конкретні завдання і намагаємося їх вирішувати», - підсумував о. Георгій Мітрофанов.