Прочитавши про страшну новину загибель – шести дітей однієї матері в селі Конецполь, Первомайського району, Миколаївської області став думати про те, що щось недобре діється в нашому українському суспільстві, де майже на кожному кроці понижується людська гідність і панує темрява чи страшний туман у соціальних відносинах.

Ось мої роздуми: Якби в цієї матері було достатньо грошей, щоб нормально опалити свою домівку – цього напевно не сталося б. Якби біля неї була християнська громада, яка б поцікавилася чи мають багатодітні родини чим опалити свою домівку в зимовий час, цього б не сталося. Якби кожна українська багатодітна родина отримувала від уряду реально значну соціальну допомогу (не тільки при народженні), а ще до того щорічну наперед оплачену суму на опалювання, розраховану на кожну дитину, того б не сталося.

Але воно сталося!

Це однак не перша смерть! Це не перша трагедія! Скільки українців загинули цієї зими через погодні умови і нашу людську байдужість?

Чи це нормально?

Але справа в тому, що все це тільки вершина айсберга. Скільки наших людей загинули і гинуть на роботах закордоном? Скільки в нас? Скільки родин розпалося і розпадаються задля того, що хтось виїхав за кордон задля економічної скрути?  Скільки дітей стали і стають сиротами при живих батьках? Скільки людей вмирає на дорогах в аваріях?  Скільки ВІЛ інфікованих, наркоманів, пияків породила наша соціальна несвідомість? Скільки наших жінок стали проститутками? Скільки наших учених виїхали закордон? Скільки абортованих дітей? Що сказати про наші тюрми, які насправді є катівнями?

А це все в додатку до явищ ХХ століття, де ми пережили Голодомор, дві війни, знищення українського середнього класу, масове виселення із етнічних територій, концентраційні табори, примусові роботи в Гітлерівській Німеччині і в СРСР.

Доки це триватиме? Чи дійсно життя українця так дешево коштує? Від кого залежить зміна?

В мене душа бунтує!  Я кличу: Господи, чи Ти любиш мій український народ?