Сестра Теодора Шулак, Генеральна настоятелька Згромадження Сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя, та сестра Наталія Заліська, яка також належить до цього згромадження, розповіли Радіо Ватикану про своє служіння під час війни.
Джерело: Vaticannews
"Духовна складова кожної людини дуже чутлива. Очевидно, на війні стільки різних внутрішніх переживань, стільки суперечливих емоцій і почуттів, що інколи, особливо на початку війни, було навіть важко молитися", – говорить сестра Теодора Шулак, яку в жовтні 2022 р. було обрано Генеральною настоятелькою Сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя. Це жіноче згромадження діє в Україні з 1998 року. Українська провінція нараховує 5 спільнот, до яких належать 26 черниць. Вони допомагають отцям-редемптористам на парафіях, працюють з молоддю та дітьми, катехизують, організовують літні табори, паломництва та реколекції.
Війна поставила ще незнані до того виклики перед цими молодими черницями.
Війна вимагає постійного розпізнавання не тільки, коли мова йде про внутрішнє життя, але й про душпастирство. Сестра Теодора, яка від 2013 до жовтня 2022 року була провінційною настоятелькою сестер-редемптористок в Україні, розповідає, що після початку російського вторгнення черниці переосмислили свою діяльність, щоб краще служити Церкві та людям у новій ситуації.
Уже в березні близько десяти їхніх сестер, які володіють німецькою та/або англійською мовами, виїхали за кордон (Німеччина, Австрія, Ірландія), щоб допомогти католицьким структурам, які приймали українських біженців. Понад півроку вони допомагали своїм співвітчизникам заповнювати документи, відвідували хворих і поранених у лікарнях та допомагали дітям-біженцям у місцевих школах.
Ще один напрямок їхньої діяльності – психологічна допомога постраждалим від війни. Деякі черниці, які отримали вищу освіту з психології та психотерапії, вирішили відвідати додаткові спеціалізовані курси, на яких вдосконалили свої навики праці з людьми, що пережили горе і травму. «У деяких наших монастирях, – пояснює місіонерка, – ми приймали внутрішніх переселенців, і серед них була також одна сім’я родина татар-мусульман. В той період, коли вони жили у сестер, у них народилася дитина. А пізніше вони написали дуже зворушливий пост у Facebook про те, що ніколи не думали, що зможуть так близько пережити ці взаємостосунки між християнами та мусульманами».
Вже понад десять років Сестри Місіонерки Найсвятішого Ізбавителя мають спільноту також у Чернігові.
У перші місяці війни сестри були змушені покинути оточене та обстріляне російськими солдатами місто. Повернувшись туди у квітні, вони побачили перед собою наслідки тих кількох місяців –спустошення і руїни. Поїхала туди і сестра Теодора, яка також є спеціалізованим психотерапевтом. «Ми поїхали відвідати людей у місцях, які найбільше постраждали, – каже вона. – Люди втратили рідних, домівки, усе. Спілкуючись з ними, вислуховуючи їх, ми старалися хоч трохи допомогти їм подолати депресію чи панічні атаки. Для цих людей дуже важливо знати, що хтось є поруч з ними, хтось, хто здатний нести їм надію та віру, коли вони хитаються».
Місіонерка додає, що хоча гнів є природною реакцією на несправедливість і страждання, але важливо, щоб він не став переважаючою емоцією і щоб люди вміли вибирати життя навіть у маленьких жестах.
Разом із отцями-редемптористами монахині відвідують райони, які були найбільше зруйновані російськими військами. Один з таких районів – Бобровиця, що на околиці Чернігова. Ченці та черниці привозять людям гуманітарну допомогу, моляться та розмовляють з ними. «Там ми також почали займатися з дітьми, – розповідає сестра Наталія Заліська, – Є біблійний клуб для дорослих».».