Ці розмови були записані в минулому житті – у житті до війни. Ми спілкувалися з духовними лідерами про війну на Сході, про те, чому вона прийшла в Україну, чому над нами висить загроза широкомасштабної війни. Та поки ми спілкувалися – ця загроза стала реальністю. Луцьк здригнувся від ракетних ударів зранку 24 лютого. І в перші дні віроломного вторгнення було не до розмов і не до роздумів.
Джерело: Конкурент
Роман Колюхов
У цей тривожний час, здається, молитися починають навіть атеїсти. У потоці тривожної інформації багато хто зараз шукає щось заспокійливе та обнадійливе. Тож, можливо, слова духовних діячів допоможуть вам трішки відновити свій душевний стан і відійти від шоку перших днів війни.
Нотаріус управління Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви отець Роман нагадав, що римокатолики долучилися до допомоги армії ще у 2014 році.
Віряни римо-католицької церкви також воюють на Сході України. Вони також відгукнулися на події Майдану і ті виклики, які були в той момент, підтримавши європейський вибір України. Чому віряни відкликнулися в той момент на потреби держави? Тому, що саме у церкві формували свій світогляд і громадянську позицію. Більше того, наші священники вирушили на Схід як капелани, де почали служити військовим. А ті, хто не поїхав туди, намагається допомогти матеріально, збирають допомогу. Також ми молимося за душі загиблих і намагаємося забезпечити всі духовні потреби живих. Я можу розповідати про організаційні деталі і роботу нашої церкви, яка проводиться у цьому напрямку. Але оскільки ви спілкуєтеся зі мною, як зі священником, то, мабуть, варто акцентувати увагу на духовних аспектах питання.
Війна на Сході стала наслідком того, що Україна пережила духовне знищення. На щастя, в Україні вже заборонена Комуністична партія, хоч ми й йшли до цього надто довго. Більша частина України була духовно знищена за часів Радянського Союзу, коли відбувалося знищення і переслідування церков. Здійснювалося й переслідування громадян, які вірували. В першу чергу, звісно, переслідувалися християни всіх конфесій. Віряни нашої конфесії дуже багато натерпілися від радянської влади. Найбільше цього переслідування зазнала саме Східна і Центральна частина України, де понищили всі храми, а на їхньому місці ставилися пам’ятники вождю. Тому тепер ми розуміємо, чому зі Сходу прийшла агресія – там не було Бога. Завдяки чому наші воїни так відважно воюють на Сході зараз? Завдяки тому, що в серці мають Бога. На мою думку, Україна змогла зупинити ворога багато у чому завдяки тому, що наші захисники мали і мають віру у Бога. А завдання церкви – підтримувати цю віру й надалі.
Церква відчуває відповідальність за тих воїнів, які повертаються з війни з різними фізичними травмами, а ще частіше – психологічними. Вони повертаються до своїх родин. Для них церква завжди відкрита і готова служити. І ми, в першу чергу, кажемо Героям, що вони не є самі. Коли виникають труднощі і проблеми у родині, до якої вони повертаються, церква служить їм для того, щоб допомогти повернутися в свої родини з любов’ю. Тож церква з любов’ю їх очікує.
Заступник голови Волинського об'єднання ЦХВЄУ Василь Паламарчук припускає, що так відбувається тому, що ми вважаємо себе християнами, але не живемо по-християнські.
Більшість українців вважають себе християнами. Якби ми не вважали себе християнами, то, певно, і Бог на нас дивився б по-іншому. Але коли ми називаємо себе християнами, але не живемо по законам Божим, то, певно, Він допускає, щоб таке з нами траплялося. Мабуть, спадщина радянщини вибила у людей віру до Бога і до поняття любові.
А випробування для нас, це те, як ми будемо чинити у цій ситуації, наскільки ми в таких умовах повернемось до Бога обличчям. Наша конфесія, починаючи від Майдану, молилася про те, щоб Бог змінив свій гнів на милість. Кожен має займатися своєю справою: військовий має захищати державу, лікар – лікувати, а священник – молитися. І кожен християнин може зробити більше, якщо буде молитися до Бога у цій ситуації. І, я думаю, тільки завдяки молитвам не сталося більшої біди. Адже війська стягнуті до нашого кордону були давно, але Бог вберіг Україну від більшої війни.
Як правило, люди отримують психологічні травми після війни. І це відбувається не лише зараз. Багато українців пережили це ще під час «афганської» війни. В мене були такі люди і з ними важко працювати. Але головний фактор у цьому випадку – глибока віра в Бога. В мене знайомий служив у спецпідрозділі в Афганістані. В них була інструкція добивати своїх поранених, якщо не можливо евакуювати, щоб боєць не потрапив у полон і не видав там інформацію, яка може погубити інших. Цей чоловік ледь зміг це пережити, мало не покінчив життя самогубством, допоки не зустрів таких, як ми, і повірив щиро у Бога. Більше того, він став священнослужителем і зараз допомагає таким людям, як сам. Тому перше, що має бути у таких людей – це жива віра в Бога. А друге – сім’я, де їх розуміють, підтримують і сприймають його таким, який він є. Ми теж молимося за них.
Перший висновок – не треба розділяти суспільство. Адже війна починається у серці. Так, Росія є агресором, по-іншому я сказати не можу. Але я не можу негативно ставитися до людини, навіть якщо це росіянин. Цей поділ суспільства почався давно, в одних одні цінності, в інших – інші. Але ми повинні сприймати і побажати один одного такими, якими ми є.
В дитинстві я жив у Казахстані, бо батьки поїхали туди піднімати цілину. Ми жили разом з казахами, росіянами, німцями, але всі жили дружно. Зараз у нашій церкві також є люди різних національностей і були прецеденти, коли один одному виказували претензії через приналежність до народу. Але наші народи повинні думати, яких політиків обирають.
Голова Волинського ООЦ ЄХБ Ярослав Троць нагадує про найпершу війну в історії людства
Війна почалася не на Сході, вона почалася в Едемському саду, коли люди згрішили. Бог попереджав людство і наказував не вкушати від забороненого плоду. Але коли людина переступила цю межу – Господь сказав, що жінка в муках буде народжувати дітей і так далі. І ми знаємо, що перше вбивство відбулося у сім’ї Адама і Єви, коли Каїн вбив Авеля. Війна – це показник того, яке відношення люди мають до Бога. Коли в 1945 році утворилася ООН, вона мала таке гасло: «Забезпечити світ миром». І була така мета: жодного пострілу кожного дня. Але не було жодного дня з 1945 року, у який би не стріляли. Стріляє не зброя, а стріляють люди. Стріляє наше его, наша образа. І, на жаль, ми сьогодні живемо в такий час, коли збувається пророче слово Христа: «Почуєте про війни і військові слухи». Сьогодні ці війни якраз відбуваються. Завжди є певні причини. Як почалася Перша світова війна? Якийсь студент вбив спадкоємця трону Австро-Угорської імперії. Так само сьогодні ми бачимо, що наші сусіди шукають приводу до війни. Але це маніпуляції. Жодна політика не зупинить війну. Я колись досліджував питання, що таке політика, і знайшов цікаву думку, що політика – це відсутність любові. Як тільки зникає любов між чоловіком та дружиною – починається політика. Немає нормальних християнських відносин між державами, тому й починається політика. Чому так? Тому, що люди жорстокі, люди – ненависники добра, люди – вбивці, люди жадібні. Якщо раніше крали хліб, то сьогодні крадуть цілі країни. І заради цього вони готові вбивати. Ми бачимо людську зіпсутість. Чому це все прийшло до нас? Я думаю, що Бог це допускає. Був момент в історії, коли Бог допустив знищення Єрусалиму.
Звичайно, віра допомагає воїнам, які повернулися з війни, адаптуватися. І наша конфесія приймає у цьому активну участь. Як тільки почалася ця біда на Сході, то багато наших волонтерів їхали на передову, везли одяг, медикаменти, їжу. Коли воїни почали повертатися сюди – ми мали для них табори реабілітації. Ми проводили табори для вдів, які втратили своїх чоловіків на Сході. Також робили табори для діток, які втратили своїх батьків. У нас є фахівці, які напряму працюють з такими людьми, займаються соціальною і медичною реабілітацією.
Наші спеціалісти працювали із юнаками, які повернулися з полону. І там пройшли крізь приниження чоловічої гідності. В таких випадках необхідна не тільки медична реабілітація, а допомога психолога і духівника. Я вважаю, що в таких випадках може тільки Бог допомагати. Тому церква повинна активно допомагати таким людям. Церква не повинна бути лише волонтером. Тут потрібна віра, любов, допомога як матеріальна так і духовна. Тому наша церква допомагала, допомагає і буде допомагати таким людям.
Схожу думку має й пастор Адвентистів сьомого дня Володимир Мелись
Ми повинні розуміти, що війна почалася давно. І ми повинні розуміти, хто є родоначальник кожної війни. Написано, що Змій і ангели його воювали із Господом на Небі. Війна почалася там і перейшла на Землю. І, звісно, завжди є той, хто піддає жару, щоб цю війну розпалити з ново силою.
Чому війна спалахнула саме у нас в Україні? Ми, як народ, повинні над цим задуматися. Я думаю, війна у нас сталася тому, що цьому передувала втрата духовних цінностей. Ми почали будувати нашу незалежну державу, забувши про Святе Писання, де є такий текст: «Даремно трудиться будівник, якщо не будує Бог». Певно, політики, почавши будувати незалежну Україну, забули попросити у Бога благословення. Щоб українці встали з колін, Україна повинна стати на коліна – перед Богом.
До здоров’я ми ставимося з особливою увагою. У нас є дев’ять церковних санаторіїв у Західній Україні, які ми використовуємо для профілактики. Там ми приймаємо військових, які повертаються з війни, а також тих, хто приймав участь у драматичних подіях на Майдані. При церквах у нас є капелани, які працюють із військовими. У нас є спеціальна програма – «Відбудова емоційного здоров’я». Капелани пройшли спеціальний курс навчання спеціально для того, щоб займатися із людьми, які повернулися з війни.
Такі люди потребують надзвичайної уваги і підтримки. Адже вони повертаються із загостреним відчуттям справедливості. Коли бачать будь-яку несправедливість, їх, як то кажуть, «рве». Тому потрібно допомогти цим людям адаптуватися і розуміти, що вони зробили багато для того, щоб ми лишалися жити в мирі.
Ми повинні були зробити висновок, що потрібно стати на коліна перед Богом для того, щоб встати з колін. Ми робимо мало висновків. Тому сьогодні потрібно задуматися і політикам і законотворцям, які закони ми приймаємо і в якому руслі рухаємося.
Речник Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів Володимир Денщиков не погоджується із припущенням, що війна – це покарання за щось.
Думаю, ви б хотіли почути відповідь, що це покарання. Але я не можу так сказати. Адже тоді логічним питанням було б, звідки я це взяв? Не написано у Святому Писанні, що війна – це покарання. Але людство часто переживало війни, людство часто з цим стикається, не оминула ця участь і нас. Чому сталася наша війна? Я думаю, відповідь на це питання потрібно шукати в політичних та економічних причинах, важко з точки зору віри відповіси.
Важливо, щоб у воїнів, які повернулися із фронту, була підтримка, щоб їх розуміли у сім’ї. Наша релігійна спільнота – це місце, куди може прийти кожен і відчути себе у колі однодумців. Ми можемо підтримати, вислухати. Це перегукується з одним із попередніх питань, яке ми розглядали. Про те, що жінка повинна бути готовою замінити чоловіка у сім’ї, коли він пішов на фронт.
Ми повинні були зробити висновок, що ми повинні бути готові до війни. Йде мова не лише про ті території, які безпосередньо потерпіли від бойових дій. Звісно, треба бути готовим і в матеріальному плані: мати укриття, запаси продовольства тощо. Але також треба бути морально готовим до цього. До того, що в будь-який час може виникнути потреба взяти зброю до рук і стати на захист своєї землі.
У Духовному управлінні мусульман Криму в Луцьку Сервер Зейнідінов нагадує, що незалежність просто так не дається.
Колишній в’язень імперії вирішив самостійно будувати свою країну, йти своїм шляхом. І колишній нащадок цієї імперії, в даному випадку Росія, не хоче, щоб хтось вийшов з її впливу. Росія хоче, щоб вчорашній в’язень жив, як вона живе, по її цінностям. Тому й війна.
Добре, що нещодавно прийняли закон про капеланство. Існують і капелани мусульмани. Вони їздять до воїнів і не тільки доставляють їжу чи речі. Найголовніше – вони везуть слово. Багато існує державних програм підтримок для того, щоб людина повернулася в мирне життя. Це все добре, але паралельно з тим потрібно відновлювати і духовність такої людини, а духовність – це віра. Він – воїн, і зараз йому потрібно захищати свою державу. Але за ним є родина, є суспільство, яке має на нього такі ж права, як і він на нього. Тому потрібно повернутися в мирне життя і бути корисним у суспільстві.
Думаю, ми повинні були зробити висновок про те, що незалежність просто так не дається. І її навіть зі зброєю в руках потрібно захищати. Я думаю, більшість суспільства такі висновки вже зробила і більше до тих часів ми не повернемося.
Олена Кузьмич, кандидатка філологічних наук, журналістка, яка сповідує вікканство, вважає, що не потрібно пов'язувати Бога та війну.
Я думаю, що не варто сюди приплітати Бога і релігію і розуміти це як божу кару за наші гріхи. Це, щонайменше, недоречно. Так сталося, що ми лежимо посередині між Сходом і Заходом. І, певно, цим все сказано.
А щоб повернути ментально воїнів, які пройшли крізь пекло боїв, представники релігійних організацій повинні працювати спільно із психологами. Адже комусь буде легше звернутися до духовного наставника чи наставниці, ніж до психолога. Ми знаємо, що психологи у нашому суспільстві не популярні як в Америці чи Європі. Тим більше, багатьох зупиняє ціна цих послуг. А ще важливо перевіряти, чи це справжній психолог чи якийсь шарлатан, який пройшов курси за місяць. Зараз є дуже багато безкоштовних «гарячих ліній» для людей із посттравматичним синдромом. Їм надають допомогу різноманітні донорські організації. Але, я думаю, що велика частина цієї роботи буде й справді лежати на духівниках. Адже ми розуміємо, що сьогодні є дуже багато самогубств, насильства в сім’ях саме воїнів, які прийшли з війни. Тому ми повинні їм якось допомогти впоратися із цим важким психологічним станом.
Ми повинні були зробити висновок, що війна – це дуже важко. І в багатьох з нас було певне заперечення війни: люди ходять в кафе, сміються, кохаються, життя продовжується, а війна десь далеко. А хтось більше заглибився в тему війни – став добровольцем, пішов на фронт чи став волонтером. Напевно, найголовніший висновок, що будь-яка війна захоплює певний прошарок населення, не дивлячись на фінансовий стан, національність тощо. Тому кожен повинен зробити власні висновки: тікати за кордон, чи боротися, допомагати армії, чи ні, приходити на Майдан, коли привозять загиблих, чи робити вигляд, що нічого не відбувається. Це ваш особистий вибір і лише ви за нього відповідаєте.
Ярослав Гнатюк, ведичний брахман кришнаїзму пояснює, чому можуть траплятися війни, з точки зору ведичних знань.
Звичайно, що напад росіян на нашу землю, – це підло, жорстоко і підступно. І це не виправдовується ніяк. Людина має вічні духовні обов’язки – це служіння Богу. А є тимчасові обов’язки – якщо нападають на нашу землю, то ми повинні її захищати. Кожен має захищати її тим чи іншим чином. Воювати безпосередньо повинні воїни – люди, які мають до цього схильності. У ведичній культурі – це кшатрії. Але якщо ворог дійсно вдасться до масового вторгнення, то кожен повинен стати на захист своєї землі, адже розпочнеться велике беззаконня.
Веди відповідають на питання, чому відбувається війна. Тому, що там накопилося багато гріхів. Особливо – гріх поїдання м’яса, особливо корови чи інших великих тварин. Тому, як би це дивно не звучало, нам потрібно зменшити вживання м’яса. Сьогодні м’ясних прилавків дуже багато розвелося, тобто, ми вбиваємо тварин. Ми вбиваємо корів і телят, ми забираємо ці душі, і їмо їх дуже багато. Згідно ведичних писань, там , де їдять багато м’яса, рано чи пізно відбуваються бійні – війни, і там стається багато смертей. Тому, звісно, що зовні ми повинні протистояти російській агресії, а самі повинні перестати їсти м'ясо.
Як повернути ментально воїнів, які пройшли крізь пекло боїв – питання досить непросте. В першу чергу потрібне спілкування. Ці люди не повинні зациклюватися на собі. Їм потрібен і психолог і духовний наставник, їм потрібно десь відкривати своє серце тим, хто їх почує і залатає душевні рани.
Ми мали зробити висновок про те, як правильно виховувати нове покоління, розвивати духовність і обирати собі хороших справжніх духовних лідерів. І, все ж таки, важливо молитися Богу, щоб він допоміг нам робити правильний вибір у цьому житті.
Від Православної Церкви України відповідати на ці запитання мав протоієрей Іван Семенюк. Однак незавдого до повномасштабного вторгнення він вирушив на Донбас, аби там виконувати свій духовний обов'язок. Тож після завершення війни ми поспілкуємося детальніше, священник з власного досвіду розповість, як заспокоїти пошматовану трагедією війни душу.