Лев XIV у Мадриді між тими, хто вірить, і тими, хто вже ні.
Подорож Лева XIV до Іспанії, стала першим візитом понтифіка до цієї країни за останніх пʼятнадцять років. Востаннє іберійську землю відвідав Венедикт XVI, який приїздив до Мадрида 2011 року на Всесвітній день молоді. Для самого Лева це була ще й перша подорож до великої європейської країни.
І очікували її з помітною напругою, адже Іспанія останніми роками стрімко секуляризується, кількість тих, хто називає себе католиками, впала нижче шістдесяти відсотків, а саме суспільство розділене суперечками про міграцію, переозброєння і право на життя. Девіз, обраний для цієї подорожі, звучить «Зведіть погляд» (ісп. «Alzad la mirada»), і взятий він з Євангелія від Івана (пор Ів 4:35). Ці слова Ісус промовляє учням біля криниці Якова в Самарії, щойно по розмові із самарянкою, чужинкою, якої побожний юдей мав би радше уникати, і показує їм на ниви, «що вже дозріли до жнив», тобто на самих самарян, які саме надходили до Нього. Багато хто гадав, чи зуміє американський Папа, що двадцять років був місіонером у Перу, знайти спільну мову з країною, яка водночас пишається своєю католицькою спадщиною і втомилася від неї.
«Ніхто не може уклякнути перед Господом і водночас зневажати свого брата», сказав Лев XIV у проповіді перед процесією Пресвятого Тіла на площі Сібелес, де зібралося понад мільйон вірних. У цій фразі, мабуть, найстисліше послання, яке понтифік залишив цими днями у Мадриді.
Якщо погортати хроніку подорожі Папи Лева до іспанської столиці і затриматися на цифрах (понад мільйон на площі Сібелес, пів мільйона молоді біля стадіона «Бернабеу», шарфи з обличчям Папи поряд із футболками Мбаппе і Беллінгема, реп-зірка Бед Банні, який тієї самої ночі збирав сусідній стадіон), можна дійти до поверхового висновку: ось іще один медійний тріумф, добре зрежисований вихід Церкви на сцену в часи, коли вона цю сцену, як кажуть аналітики, стрімко втрачає. Такий висновок був би поверховим і не до кінця точним. Бо першим, що Лев XIV обрав собі сам, був не тріумфальний вʼїзд через Ворота Алькала, як того, кажуть, хотіли єпископи й міська влада, а поїздка до Лусеро, бідної дільниці на півдні столиці, де живуть робітники й мігранти. Там, у соціальному центрі «Cedia 24 horas» місцевого Карітасу, Папа зустрівся з біженцями з багатьох країн. «Любов до ближнього не терпить зволікань», — сказав він, і додав, що «ми в жодному разі не сміємо забувати про бідних». Папа не заперечував, що держава має дбати про власних громадян, бо це законна турбота кожної спільноти. Та водночас він чітко дав зрозуміти, передусім тим правим партіям, які вимагають надати корінному населенню «національний пріоритет» перед прибульцями, що дбати про своїх ніколи не може означати зневаги до чужого.
Мені, чесно кажучи, пригадалася при цьому давня, можливо, надто далека алюзія. Колись інший Цар входив у своє місто не крізь тріумфальну арку переможців, а тихо, з того боку, де на нього не чекали. А найвідкритішим простором того міста був не золочений притвор святині, а зовнішній двір храму, так званий двір язичників, куди вільно міг увійти кожен чужинець, кожен, хто стояв поза огорожею вибраного народу. Лев XIV, який добре знає Іспанію, бо відвідував її багато разів ще генеральним настоятелем августиніанців, і говорить іспанською з легким перуанським відтінком, перші свої дні в Мадриді провів саме там, у тому дворі язичників: серед бідних Лусеро, серед депутатів Кортесів, серед людей мистецтва.
Уперше в історії понтифік промовляв до іспанського парламенту, до обох палат Кортесів. Зал реагував на його слова стоячими кількахвилинними оваціями, депутати всіх фракцій вигукували «Viva», а сам Лев говорив речі чіткі та критичні. Він назвав занепокійливим те, що «також у Європі переозброєння знову подається як майже неминуча відповідь» на нестабільність світу, і застеріг, що «зброя може на якийсь час забезпечити спокій, але вона ніколи не створить справжнього і тривалого миру». Він назвав міграційну кризу «питанням передусім моральним і правовим», а не демографічним чи економічним, і зажадав «безпечних і легальних шляхів, гідних умов прийому і реальних можливостей інтеграції». Він сказав, що кожне людське життя має бути захищене «від зачаття до природного завершення», і сказав це перед аудиторією, яка найближчим часом має дискутувати про правовий статус евтаназії.
Для українського слухача речення про зброю, що «ніколи не створить миру», у добу ракет над Києвом, Дніпром та Херсоном звучить майже як докір. Однак тут, гадаю, слід читати Папу глибше. Справжню безпеку, за його словами, народжує «справедливість, терпеливий діалог і повага до міжнародного права», а війну він означує як «болісну поразку здатності вести переговори». Той, хто відмовляється від переговорів і вимагає капітуляції цілого народу, є агресор, а не той, хто захищається. Невипадково в Королівському палаці Папа подякував Іспанії саме за «вірність міжнародному праву», тобто за те, що Україна боронить, а Москва щодня нищить.
У промові перед парламентом він жодним словом не згадав про сексуальні зловживання духовенства, тему, якою Іспанія живе останніми тижнями. Організації постраждалих відреагували на це розчаровано. Лише дорогою до Мадрида, у відповідь на запитання журналіста, він говорив про «відкриту рану», а зустріч із жертвами сексуального насилля відбулася за зачиненими дверима. Єпископам він згодом сказав відповідати на зловживання «правдою, справедливістю і відшкодуваннями».
Найцікавішою, як на мене, була зустріч не в парламенті, а в мадридській «Movistar Arena», яку журналісти влучно назвали сучасним «двором язичників». Туди Папа зібрав не лише вірних, а й тих, хто стоїть на межі чи поза нею: акторів, спортсменів, університетських викладачів, профспілки і бізнесменів. Серед них був Антоніо Бандерас, який напередодні керував виставою мюзиклу «Godspell» на молодіжному чуванні, а тепер, дивлячись просто на Папу, зізнався: «Визнаю, що я є жертвою Божого закляття». Він розповів про народну побожність рідної Малаги і процесії Страсного тижня свого дитинства, а тоді додав дуже глибокі слова: у світі, що надміру спрощує, мистецтво допомагає нам віднайти ту глибину і ту душу, яку намагається викрасти штучний інтелект.
Сам Лев XIV того дня сказав, що Церква, свідома і своїх успіхів, і своїх поразок упродовж історії, «прагне залишатися в діалозі із сучасним світом». Він говорив про переплетення мереж, про зустріч, слухання і пошану, нагадавши, що саме слово «понтифік» означає будівничого мостів, того, хто наводить міст спершу до Бога, а потім до людей, суспільств і культур. Двір язичників завжди був місцем ризику, бо там віруючий зустрічає того, хто думає інакше, і мусить витримати його запитання, його сумнів, навіть його критику. Девіз цієї подорожі – «Зведіть погляд». Можливо, найважче звести погляд саме там, у тому відкритому дворі, де нікого не можна змусити повірити, а можна лише запросити. Перші дні Лева XIV у Мадриді були, властиво, про це запрошення.
##DONATE_TEXT_BLOCK##