“І знову, здраствуйте!” – виборчі перегони в Києві, де вдруге лідерство взяв Леонід Черновецький. Чи зіграв тут якусь роль релігійний фактор?
— У 2004 році Центр Разумкова проводив соціологічні дослідження по всій Україні. В результаті цього є чіткі дані про те, що релігійний фактор практично не впливає на політичні вподобання. Гадаю, це тому, що людина в релігії і від релігії шукає зовсім інших речей, ніж в політиці і від політиків. В Церкві людина шукає те, чого вона не може знайти у світі. І тому вона не хоче в цей церковний, духовний світ впускати політику.
Що стосується останніх виборів, то коли ми говоримо про перемогу того чи іншого кандидата, це дуже умовно. По-перше, була дуже низька явка, трохи більше 50%. По-друге, в Києві неофіційно проживає ледь не половина мешканців, які мають прописку в інших містах. Ці люди живуть тут і працюють, і створюють обличчя Києва, але не мають права голосу. Наприклад, і я в столиці живу 14 років, але прописаний не в Києві, тому не є виборцем міста Києва. Отже, відсоток тих людей, які проголосували чи то за переможців, чи то за переможених, в реальних цифрах знижується настільки, що говорити про якісь абсолютні переваги, чи якусь абсолютну перемогу, дуже важко.
Я впевнений, що релігійний чинник, особливо на цих виборах, не відігравав ролі. Це була суто політична боротьба, причому боротьба не стільки навіть київського масштабу, скільки масштабу всеукраїнського – різні політичні табори доводили один одному те, що вони мають, чи не мають силу, впливають на ситуацію, чи не впливають.
Я думаю, що надалі в політиці загалом і в київській зокрема, релігійний фактор буде відігравати суто фонову роль. Тому що, скажімо, важко визначити приналежність нинішнього мера Києва до якоїсь конкретної конфесії, якщо він ввечері йде на зібрання “Посольства Божого”, а через день вранці йде на молитву до православного монастиря. І там, і там декларує себе відданим саме цій конфесії і сповідником саме цього напрямку християнства. Тому мені досить важко визначити, які погляди і які переконання є в цієї людини насправді. І, напевно, це важко зробити й виборцю. Тому він не дуже звертає увагу на ці речі.
Мене засмучує те, що останні вибори знову містили заклики до перевиборів. Все це говорить про низьку загальну політичну культуру. Тому що в політиці і у виборах завжди є переможці і переможені. І якщо щоразу переможена сторона буде вимагати повторних виборів, тому що вона не перемогла, і сподівається, що зможе перемогти, то ми з цих виборів не вийдемо ніколи. А все закінчиться тим, що люди взагалі перестануть приходити на вибори, тому що вони їм будуть не цікаві. Вибори стануть цікавими лише політикам.
Прикро спостерігати і те, що самі виборці індеферентні. Що були люди, які погоджувалися віддавати свої голоси за гроші. Причому це робилося з таких міркувань: “Всерівно ніякого толку не буде, але хоча б щось собі зароблю”… І все це в Києві (!), який чотири роки тому показав приклад громадянської свідомості і відданості справі боротьби за свободу і правду.
Сьогодні люди стають жертвами, вільними чи невільними, політичних технологій. Вони обирають не особистостей, не діячів, які дійсно проявляють себе в управлінні, чи в політиці. Люди фактично не знають того, кого вони обирають, а лише дивляться на “упаковку” – на всю ту рекламну мішуру, яка створюється навколо того чи іншого кандидата. І, складається враження, що достатньо мати кілька десятків мільйонів доларів і завішати своїми портретами ціле місто, і ти в один день із невідомого станеш відомим, тому що на кожному кроці будуть бачити твоє обличчя. Але це не робить людину політиком, це не робить її видатним державним, чи громадським діячем. А в нас, на жаль, одне підміняється іншим: кількість грошей підміняє якість політики і якість керівництва.
За рік-два стартує нова виборча кампанія. І не знаю, наскільки люди зможуть це сприймати. Особливо, коли все це сполучиться із виборчою кампанією Президента. Як буде розвиватися політика зокрема в Києві, як сам Київ буде розвиватися — надалі спрогнозувати дуже складно. Адже ми бачимо, що політична ситуація в Києві є певною заручницею загальноукраїнської політичної ситуації. І процеси, які відбуваються в державній політиці, мають значно більший вплив на київські події, ніж, скажімо, на події в Полтаві чи в Житомирі.
Загалом мій висновок такий: демократія це гарний інструмент у вмілих руках. Це інструмент, який дозволяє вибудовувати правильні і взаємокорисні для громадян суспільні відносини. Як інструмент, вона в нас є. Але нам ще вчитися і вчитися цей інструмент використовувати. Поки що ми його використовуємо дуже і дуже незграбно. Тому часто замість того, щоб приносити користь, демократія приносить більше розчарування.
— А що може зробити Церква для того, щоб виховати зрілу людину, яка спроможна буде користуватися цим інструментом і свідомо підходити до виборів, критично оцінючи ситуацію? – запитали ми у владики Євстратія.
— Церква повинна, в першу чергу, бути Церквою. Залишатися Церквою. Ні в якому разі не гнатися за політикою і за політиками, тому що політика і політики це речі тимчасові. Сьогодні їхні імена на слуху, а через десять років про цих людей можуть взагалі забути. Сьогодні якісь речі дуже актуальні і болючі, а за місяць про них вже ніхто не згадує, тому що з`явилися інші проблеми. І Церква, виховуючи своїх вірних як людей відповідальних, нагадуючи про відповідальність як про зворотній бік свободи, так само виховує їх як відповідальних громадян, відповідальних членів суспільства, які будуть робити відповідальний вибір. І тому, повторюю, завдання Церкви – бути Церквою.