Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства щодо поширення схизматичного лефевристського руху
8 лютого 2007 року Божого
Зважаючи на ситуацію, яка склалася в окремих парафіях Української Греко-Католицької Церкви через дії священиків і мирян, що прилучилися до схизми Архиєпископа монсеньйора Лефевра, звертаємося до всіх наших вірних, щоб пояснити певні моменти, пов'язані зі схизматичним лефевристським рухом в Україні, і застерегти вас, дорогі у Христі, від приєднання до нього.
Рух Архиєпископа Лефевра виник унаслідок того, що цей владика не зрозумів і не прийняв учення II Ватиканського Собору. Різноманітні спроби зберегти його в єдності католицької Церкви з боку римських архиєреїв виявилися марними, про що свідчать єпископські свячення, які він здійснив 30 червня 1988 року.
Незважаючи на канонічне попередження, яке 17 червня 1988 року Римський Апостолький Престол надіслав Архиєпископові Лефевру та священикам Бернарду Фейє (Bernarn Fellay), Бернарду Тіссе де Маляре (Bernard Tissier de Mallerais), Ричарду Вільямсону (Richard Williamson) і Альфонсу де Ґалярета (Alfonso de Galarreta), вони вчинили акт важкого непослуху Римському Архиєреєві і через це зазнали великого покарання – екскомуніки (відлучення від Церкви).
Зазначені особи здійснили схизматичний вчинок - виявили непослух Римському Архиєреєві в одному з найважливіших питань – єпископських свячень, через які таїнственно передається апостольське наступництво, тобто передання єпископських свячень від апостолів через їхніх наступників усім єпископам.
Відповідаючи на цей схизматичний акт, Конгрегація для єпископів декретом „Dominus Marcellus Lefebvre" від 1 липня 1988 року (ОR 3.7.1988, р. 1) проголосила кару екскомуніки Архиєпископові Лефевру та священикам Бернарду Фейє, Бернарду Тіссе де Маляре, Ричарду Вільямсону та Альфонсу де Ґалярета.
Охоплений великим смутком через поведінку монсеньйора Лефевра, Святіший Отець Іван Павло II Папа Римський у своєму Апостольському листі „Божа Церква" (Ecclesia Dei) від 2 липня 1988 року звернувся до Церкви з такими словами: «...У ситуації, що склалася, почуваюся зобов'язаним повідомити всім вірним католикам окремі аспекти, що їх особливим чином підкреслює ця сумна обставина... понад все бажаю звернутися до всіх з урочистим і водночас зворушливим закликом, закликом батьківським і братнім, до всіх тих, що ще досі у різний спосіб пов'язані з рухом Архиєпископа Лефевра, залишитися з'єднаними з Вікарієм Христа в єдності Католицької Церкви та жодним способом не підтримували цей рух.
Ніхто не повинен бути несвідомим того, що формальне прилучення до схизми є великою образою Бога та спричинює покарання екскомунікою, як це встановлює Церковне право...». Варто зауважити, що згадане відлучення від Церкви, до якого вдався світлої пам’яті Папа Римський Іван Павло II, не було скасоване і є чинним до сьогодні.
В Україні лефевристський рух почав поширюватися на початку 90-х років минулого століття. Цей схизматичний рух очолили священики Любомир Гаєвський і Василь Ковпак, які таємно зустрічалися в Польщі з екскомунікованим Бернардом Феллє та визнали його своїм церковним ієрархом і духовним провідником. Всі ці дії до часу залишалися таємними.
У листопаді 2000 року Найвищий настоятель лефевристського руху Бернард Фейє заснував у Львові семінарію Непорочного Серця Матері Божої Фатімської для візантійських кандидатів на священство та священицьку спільноту Братство священномученика Йосафата. Першим настоятелем Братства на 7-річний термін було обрано священика Василя Ковпака, а асистентом Любомира Гаєвського.
Відносна стриманість у діях цього руху на початку 2000 року була пов'язана з тим, що ці священики, проживаючи у своїх парафіях, змогли оманою переконати значну кількість вірних захопити парафіяльні храми й прилеглі приміщення. Зовнішні вияви цього руху спричинили появу 4 січня 1999 року ОСТОРОГИ, а 13 березня 2000 року ЗАЯВИ Глави нашої Церкви із роз'ясненням щодо лефевристського руху.
У семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської екскомунікований єпископ Бернард Тіссе де Маляре висвятив на священика Володимира Вознюка (2003 рік) та на дияконів Стефана Рожака й Мирона Гнипа (2006 рік). Відтак 21 листопада 2006 року, на свято Архистратига Михаїла, у Варшаві в каплиці лефевристів, що на вул. Гарнчарській, 32, єпископ Ричард Вільямсон, якого Папа Римський Іван Павло ІІ відлучив від Церкви, здійснив свячення семи дияконів та двох священиків. Сьогодні вони, видаючи себе за священнослужителів УГКЦ, вводять в оману вірних, згадуючи на Літургіях Святішого Отця й Блаженнішого, хоч послуху до них не виявляють, незаконно проповідують у греко-католицьких парафіях, підбурюють вірних проти церковної влади, породжуючи розколи й масові заворушення. Мета їхніх дій є очевидною: створити й поширити в Українській Греко-Католицькій Церкві лефевристський рух та приготувати місце служіння для інших своїх семінаристів, які очікують на свячення від екскомунікованих єпископів.
Ми, Отці Синоду, повторюємо слова Святішого Отця Івана Павла II Папи Римського зі сподіванням на допомогу Святого Духа для тих вірних і священиків, які через незнання підтримують схизматичний лефевристський рух і пропонують його як взірець для наслідування.
Базуючись на офіційних документах Римського Апостольського престолу, ще раз нагадуємо всім вірним, що всі священнодіяння цих священиків і дияконів є незаконними, а їх самих вважається некатолицькими священнослужителями. За формальне прилучення до схизми монсеньйора Лефевра передбачена кара великої екскомуніки (відлучення від Церкви) (кан. 1437 ККСЦ).
Дорогі Браття й Сестри, Господь Ісус Христос встановив єдину, святу, католицьку й апостольську Церкву. На цьому світі впорядкував її так, що Нею керують наступник Петра та Єпископи з’єднані з ним. За ласку бути в повні злуці з католицькою Церквою українські греко-католики заплатили найвищу ціну – ціну крови, прийнявши славні вінки мучеництва. Тож будьмо гідні тієї високої ціни. Цього ми зможемо досягти, коли зберігатимемо єдність із Римським Архиєреєм та не слідуватимемо за облудною наукою лефевристського руху.
Благословення Господнє на вас!
+ ЛЮБОМИР,
від імени Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
Джерело: офіційний сайт УГКЦ