25 серпня християни візантійської традиції відзначають пам’ять апостола Тита, адресата одного з послань апостола Павла та першого єпископа о. Криту.
За походженням Тит був греком. Апостол Павло навернув його з поганства імовірно під час своєї першої подорожі, адже вже близько 50 р. той супроводжує його на Єрусалимський собор, де вирішується питання, чи слід новонаверненим зберігати усі приписи Закону Мойсея. Тим, хто згодом вноситиме сум’яття у засновані ним спільноти, Павло ставитиме Тита як живий приклад того, що обрізання для охрещених не потрібне: “А й Тит, що був зі мною, бувши греком, не був примушений до обрізання” (Гл. 2, 3).
Під час свого трирічного перебування в Ефесі Павло дізнався про розколи та публічні гріхи коринтської спільноти. Щоб напоумити її, він написав Перше послання до Коринтян, а згодом відіслав до них Тита перевірити, чи відбулися зміни на краще.
“Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита; і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше” (2 Кр. 7, 6-7), — напише Павло в Другому посланні. Тит приніс йому звістку, що смуток за вчинене привів коринтян до каяття (пор. 2 Кр. 7, 10). Вони прийняли Тита “з острахом та тремтінням” (2 Кр. 7, 15) та “заспокоїли його дух” (2 Кр. 7, 13) поступом, який серед них відбувся.
Пишучи Другого листа до Коринтян, Павло просить громаду скласти добровільні пожертви на задоволення потреб християн, котрі голодували в Єрусалимі, і з цією метою знову посилає до них Тита. “Він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до них пустився” (2 Кр. 8, 16). Безкорисливість свого учня, з якою той виконував доручення в Коринті, Павло підкреслює, коли супротивники намагаються звинуватити апостолів у визискуванні громади: “Я ублагав Тита і з ним послав брата. Хіба Тит вас використав? Хіба ж ми не тим самим ходили духом?” (2 Кр. 12, 18).
Після свого першого ув’язнення в Римі Павло настановив Тита єпископом Криту. Це сталося 64 р., принаймні цей рік вважається роком заснування Церкви Криту.
“Будучи сповненим дарів духовних, Павло пермудрий на тобі рукопокладання звершує: і служителем, і Божественним учнем, і віри проповідником наставляє, Тите пречудний” (канон Утрені). Передання розповідає про правителя Криту Рустила, котрий доводився чоловіком Титової сестри. Він, почувши проповідь апостолів та досвідчивши воскресіння свого сина за посередництвом Павла, разом з родиною прийняли Хрещення.
Ситуація для душпастирювання на Криті загалом була складною. Павло, знаючи це, незадовго після призначення Тита єпископом, з Нікополю напише послання йому, “щирому синові у спільній вірі” (Тит. 1, 4). Він, цитуючи стоїчного поета Арата, попередить, що “Крітяни завжди брехливі, звірі погані, черева ледачі” (Тит. 1, 12). Щоб привести їх до Христа, Титові потрібно буде проявити пильність, суворість, поєднати проповідь того, “що личить здоровому вченню” (Тит. 2, 1), з грамотною адміністративною політикою. Через те, що Послання до Тита адресоване єпископу і містить детальні описи вимог до особи душпастиря, його разом з двома Посланнями до Тимотея відносять до групи так званих пастирських послань.
Керування Критською Церквою для Тита принаймні частково увінчалося успіхом. Літургійна традиція ставить йому це за заслугу і оспівує у стихирі на Вечірні 25 серпня: “Єдине Триіпостасне проповідуючи Божество, ти збурив багатобожне море язичників і їх, занурюваних у глибину безбожжя, привів до тихих пристаней, блаженний”.
Коли Павла вдруге ув’язнили в Римі, Тит подався до нього. Передання стверджує, що він навіть був свідком смерті апостола народів. Святе Письмо до того ж згадує, що Тит у цей період відвідував Далматію (пор. 2 Тм. 4, 10). Пізніше повернувся на Крит і до кінця своїх днів опікувався тамтешньою паствою.
“З Кріту полинувши і до нього повернувшись, як несхитна основа, на якій утвердилася найправіша віра, він будуванням збудував вірних небесною Божественною силою — Тит блаженний, вітчизни первопрестольник, Павлів супутник і вірних утішитель” (стихира Вечірні).
Помер апостол Тит у глибокій старості, маючи видіння ангелів, що прийшли забрати його душу. Тіло першого єпископа Криту поклали у м. Гортині. Під час арабської експансії ІХ ст. та руйнування святинь вдалося врятувати лише його голову. Тривалий час вона перебувала у Венеції, і лише у 1966 р. її перенесли до м. Іракліон (собор св. Тита) на Криті. На честь святого як першого єпископа Критської Церкви названий головний її друкований орган журнал “Апостол Тит”.
Святий Тит, немало потрудившись для утвердження Христової віри на острові, став тепер емблематичною постаттю Критської Церкви, і завдяки йому вони втішається своїм апостольським походженням.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##