Невсипущими вважали монахів, які жили у монастирях, заснованих преп. Олександром (+430) у 5ст. і дотримувались уставу щогодинної молитви. Для того, щоб забезпечити дотримання такого молитовного правила уся братія монастиря ділилась на три групи, кожна з яких молилась по вісім молитовних часів, тоді як дві інші відпочивали та займались необхідною монастирською працею.
За преп. Маркела (+485) ці монастирі зазнали небувалого розквіту і значення. Унікальність їх молитви була прикладом для наслідування численними іншими монастирями та звичайними вірними. Ключем їх успіху був спосіб молитви, який в своїй основі був дуже простим. Він складався із псалма, піснеспіву і короткої молитви. Про це йдеться у дописі у Фейсбук священика УГКЦ Василя Рудейка.
Хоча сам монастир Невсипущих занепав із занепадом візантійської імперії, спосіб їх молитви зберігся у кількох рукописах, зокрема також і слов'янською мовою.
Реконструкцію цього давнього способу моління у 60-х роках минулого століття опублікував грецький дослідник Яніс Фундуліс.
Переклад цього джерела українською мовою з'явився у видавництві УКУ в 2017 році і доступний онлайн і як додаток.