5 липня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять преподобного Атанасія Атонського (Афанасія Афонського), засновника першого на Святій Горі спільножитного монастиря. Цій події світового масштабу для східного монашества передувало тихе, непомітне життя, схоже до багатьох інших у церковному календарі з позначкою “преподобний”, а смерть св. Атанасія вийшла за рамки загальноприйнятих уявлень про те, як святому слід відходити до вічності.
Народився тоді ще Авраам (так назвали хлопця при хрещенні) на початку Х ст. в м. Трапезунді (Мала Азія) на березі Чорного моря. В ранньому віці став сиротою. Кілька років ним опікувалася одна монахиня, котра незабаром теж померла. Після цього Авраама на виховання взяв урядник із Константинополя та дав йому хорошу освіту. Певний час Авраам сам вчителював, водночас прагнучи до цілковитої посвяти Богу. Під час однієї з подорожей зі своїм опікуном він побував на горі Атос.
На той час півострів з назвою Свята Гора на північно-східному узбережжі Греції населяли монахи-самітники. Їхнє життя і привабило хлопця. Але перед тим йому довелося пізнати спільнотне життя. Познайомившись у Константинополі з преподобним Михаїлом Малеїном з монастиря Кимінас поблизу Атосу, він вступив туди. Вченість, а також самовіддане молитовне життя і строга аскеза св. Атанасія привернули увагу преподобного Михаїла, котрий на той час був уже ігуменом, так що він захотів зробити його своїм наступником. Дізнавшись про це, св. Атанасій втік на Атос, де жив під духовним керівництвом одного неписьменного старця.
Коли слава наздоганяла св. Атанасія, він віддалявся все далі й далі від людей, зокрема і на крайню вершину Атосу. До нього тягнулися учні, а він прагнув усамітнення, молитви повного правила та праці, яка полягала у переписуванні книг.
Коли його приятель з константинопольських часів Никифор Фока, пізніше — візантійський імператор Никифор ІІ, дав щедрі пожертви на розвиток монашого життя на Святій Горі, св. Атанасій зайнявся будівництвом. Він спорудив три храми, келії довкола них, які заселяли охочі до монашого подвигу, трапезну, шпиталь, паломницький будинок, провів воду.
Протягом 962-963 рр. постав перший на Святій Горі монастир, названий Великою Лаврою, в якому св. Атанасій організував спільнотне життя. Прославився вимогливим управління, творенням чудес, проникливим наставництвом для своїх духовних дітей, молитвою за них. Тропар канону Утрені 5 липня так оспівує благодійницьку діяльність святого: “Убогих наставником, вдовиць заступником, сиріт опікуном, печальних скорим утішенням, потоплюваним пристанню, скривдженим захистом був ти, отче, твоєму уподібнюючись Учителю”. А молитва і піст, з яких св. Атанасій черпав наснагу для цих справ, робили, за словами того ж канону, його життя рівноангельним.
Частково через те, а частково через смерть, яку прийняв св. Атанасій, літургійні тексти порівнюють його життя з летом. “Якими словесними вінцями увінчаємо ми, нікчемні, Атанасія? — високолетного сокола, що злетів у небеса на божественних крилах Боговидіння, непохитну вежу смирення, непорушну стіну проникливости, священну красу праведних звичаїв, що за чад своїх молить Христа Бога — єдиного Благосердного” (стихира Вечірні).
Ми звикли, що Життя святих подають зазвичай кінець їхнього життя або як мучеництво за Христа, або тихий відхід в оточенні вдячних учнів. Натомість смерть від нещасного випадку дотепер в народній свідомості сприймається з настороженістю і забобонних людей наштовхує на думку про певне прокляття над тим, хто в такий спосіб відійшов.
Смерть Атанасія, яку ми могли б сьогодні назвати нещасним випадком на виробництві, ламає це уявлення. Коли обитель розширювалася, виникла потреба розширити і її центральний храм. Св. Атанасій з іще шістьма братами власноручно займався будівельними роботами під його склепінням. В одну мить риштування, на якому вони стояли, обвалилося, і всі загинули. За свідченнями очевидців св. Атанасій ще певний час жив. З його зламаної ноги, як описуюють Житіє і літургійні тексти, текла кров, яка зцілювала тих, хто її торкався.
“Воістину чесна перед тобою смерть твого преподобного, Христе. Ось бо виточив з ноги угодник твій джерело крові і по смерті всяку недугу відганяє та проганяє лукавих духів, супроти яких ще за життя аж до крові ополчився”, — так оспівує смерть св. Атанасія та чуда, які діялися опісля, хвалитна стихира Утрені 5 липня. Сталося це 980 р. (за іншими даними — 1003 р.).
Чуда за посередництвом мощей святого продовжувалися і після його поховання. Прославляючи їх, інша хвалитна стихира прославляє першопричину чуд, які діялися за життя і по смерті св. Атанасія, та спрямовує до неї молитву Церкви: “Джерелом чудес і рікою дарів об’явив раку твоїх мощей людям Господь, Атанасіє премудрий: сліпим дарує бачити її, прокаженим — очищення, одержимих нечистими духами від їхньої влади визволяє і творить благочестивими”.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##