14 серпня Церкви візантійської традиції відзначають пам’ять св. Міхея — одного з дванадцяти малих пророків Старого Завіту.
Книга Міхея не є літературною цілісністю, а належить до двох різних історичних контекстів, пророцтва з яких в підсумку були складені разом остаточним редактором. Про особу автора, чиїм іменем підписана Книга, дізнаємося з першого її стиха: “Слово Господнє, що було до Міхея з Морешету, за Йотама, Ахаза й Єзекії, юдейських царів, що він сприйняв, — про Самарію та Єрусалим” (Міх. 1, 1).
Йдеться про середину VIII ст. до Христа. А філистимлянське місто Морешет вказує на близькість до південноізраїльського контексту, себто Юдеї з центром у Єрусалимі.
Книга складається з семи розділів, перші п’ять з яких, хоча й викривають несправедливість та ідолопоклонство як Південного, так і Північного царства, однак більший акцент роблять на Єрусалимі (тоді як два останні посилаються більше на події з історії усього Ізраїля та його північної частини). Обидві частини Ізраїля відступили від Божого Закону, так що рана Самарії “сягає аж до Юди, дійшла аж до воріт народу мого, до Єрусалиму” (Міх. 1, 9).
Північний Ізраїль першим впав у ідолопоклонство, а за ним пішов і Південний. Відхід народу від Бога тягне за собою суспільну несправедливість. “Проводирі його судять за гостинці, його священики вчать за плату, пророки його вгадують за гроші” (Міх. 3, 11). Наділені владою “їдять тіло народу, луплять з них шкіру, ламають їхні кості” (пор. Міх. 3, 3). Сам народ відданий марновірству. Через те і докоряє Міхей: “Якби з’явився якийсь вітрогон і брехню придумав: “Я буду про вино вам і напої проповідувати”! — він став би проповідником цього народу” (Міх. 2, 11). Як наслідок Бог віддає народ, що покинув його, в руки Ассирії.
Однак пророк Міхей передбачає майбутнє оновлення, що почнеться від Єрусалиму, з гори Сіону, і є особливо промовистим для християн. Вже не тільки окрему етнічну групу Бог покличе до єдності із собою, а всі народи. “І станеться: в останні дні гора дому Господнього буде встановлена як вершина гір і буде вивищена над пагорбами. Народи попливуть до неї” (Міх. 4, 1).
Не оминає цього пророцтва і візантійська літургійна традиція. Вечірня 14 серпня пропонує задуматися над ним через таку стихиру: “Проявляючи превисоке богорозуміння Спасового понад вершинами гір проповідування, гору проголосив ти, блаженний, об’явлену і високу, на яку народи вірою здіймаються, невідступно прибігають, і путі Господньої навчаються, і спасаються спасінням вічним”.
Вірні Господній путі, котрих уособлює дочка Сіонська, всупереч усьому спротиву ворогів здобудуть остаточну перемогу. Пророк Міхей підбадьорює: “Вставай же, молоти, дочко Сіону, бо зроблю ріг твій, мов із заліза, твої копита зроблю немов з бронзи, і ти розітреш силу народів” (Міх. 4, 13). Серед цієї переможної ходи може здатися незрозумілим додаток, що “суддю Ізраїля б’ють по щоці києм” (Міх. 4, 14), але, поміщений у новозавітний контекст, він вказує на перемогу Ісуса Христа через його страсті.
Одразу після цього уривку знаходимо ще одне пророцтво про прихід Месії, яке вказує як на його споконвічне походження, так і на цілком земне: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження з давніх-давен; з днів споконвічних” (Міх. 5, 1). Звідси й особлива увага до цього пророцтва на Вечірні на честь пророка Міхея: “Ти прорік, чудний серед пророків Міхеє, язиком богонатхненним, що з Вифлеєму вийде князь і пастиме людей своїх, якого воістину походження з днів споконвічних”.
Міх. 6-7, як уже зазначалося, належить перу автора з Північого царства пізнішого періоду. Після тріумфу народів під опікою Месії Міх. 6 знову повертається до загального зіпсуття й нагадує: “Тобі сказано, о чоловіче, що є добре й чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя й покірно ходити перед твоїм Богом” (Міх. 6, 8), поки врешті в останньому розділі не відкриє обнадійливу перспективу: “Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня” (Міх. 7, 19).
Про пророка Міхея, традиції котрого належить розглянута старозавітна книга, є ще згадка у Єремії: “Міхей з Морешету пророкував за юдейського царя Єзекії та й промовив був до всього юдейського народу: Так каже Господь сил: Сіон буде розораний, як поле, Єрусалим стане румовищем, а гора, де храм, стане залісненою! Хіба ж убив його за те Єзекія, цар юдейський, та ввесь Юда?” (Єр. 26, 18-19). Звідси Передання й робить висновок, що Міхей попри всю гостроту свого пророчого послання, помер природною смертю.
Є згадки про те, що мощі пророка Міхея було знайдено на місці Морешету за правління імператора Теодосія Великого (IV ст.), однак їхня остаточна доля невідома. Найважливіша заслуга цього святого — пророча традиція, яка втілилася у богонатхненну Книгу, що в усіх поколіннях нагадує: знецінення Божого Закону веде до знецінення людини, а навернення — до її звеличення.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##