23 вересня в Церквах візантійської традиції є ще одним святом на честь пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Йоана. В цей день відзначають його чудесне Зачаття. Свято має суто біблійне походження, і Євангелія від Луки на своєму початку описує цю подію, а літургійні тексти 23 вересня у певний спосіб її інтерпретують, роблячи особливі акценти.
Юдейський народ на зламі Старого і Нового Завітів очікує обіцяного пророками Месію. Весь народ на чолі зі священиками молиться про це, а кожна жінка мріє стати матір’ю Божого Помазаника. Тому то й зазнавали настільки великого страждання священик Захарія та його дружина Єлисавета з містечка Ейн-Карем, що уже багато років поспіль не можуть мати дітей.
Захарія згідно з порядком священичих черг, встановлених царем Давидом за допомогою Цадока (пор. 1 Хр. 24, 3), служив у Єрусалимському Храмі. Він належав до черги Авії (Лк. 1, 5), яка була восьмою за порядком (1 Хр. 24, 10). Крім принесення в жертву тварин, кадила та світла, йому належало молитися за народ, найбільшим очікуванням якого був Месія.
І от під час однієї із служб “випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити” (Лк. 1, 9). В цей момент з’явився йому архангел Гавриїл і каже: “Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний” (Лк. 1, 13-17).
Цікаву і цілком логічну інтерпретацію цієї зустрічі подає Вечірня 23 вересня. Деякі з її стихир побудовані немовби діалог Захарії та Гавриїла. Архангел сповіщає радісну звістку, а священик не вірить. Але чому? Відповідь Захарії, згідно зі стихирою Вечірні, могла звучати так: “Я бо прийшов просити спасіння людям, а не одержати дитину, як ти звіщаєш. Ти противний моїм проханням і тому лякаюсь неправди в тобі. Як же ж справдиться те, що ти кажеш, коли Єлисавета неплідна, а я, як знаєш, уже старий?”
Крім чисто природних фізіологічних обмежень, Захарія висуває заперечення, що він молиться за спасіння людям (яке мав би принести Месія). Особисті прохання за цим всенародним очікуванням відходять кудись на задній план. Та й не може Захарія у своїй свідомості поєднати, що ця дитина, про котру звіщає архангел, якимось чином може бути пов’язана з приходом Месії. У нього вже сформувалася візія, в який спосіб Бог мав би вислухати його молитви, а тут виходить щось зовсім інше, неочікуване. Так буває, що людина просить-просить щось, а коли Бог виконує прохання, то ще й противиться, бо Творець виконує його не в такий спосіб, як вона очікувала.
Відповідь Гавриїла у стихирі Вечірні свята повністю відповідає тому, що сказано далі в Євангелії: “Божий я архангел, і що мені наказано, те й кажу тобі, стоячи перед тобою. Тому, що ти не повірив і не йняв віри, станеш глухим і німим, аж поки не побачиш божественного здійснення моїх слів”. Захарія замовк, і поки не народився Йоан, залишався німим. Не міг він уже, вийшовши зі святилища, промовляти до народу і повернувся додому.
“Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка” (Лк. 1, 24), — оце центральна подія, яку оспівують богослужбові тексти 23 вересня. В них саме зачаття, а не народження, починає відлік буття людської особи: “Сьогодні з неплідної утроби проріс овоч молитви — Іван Предтеча” (стихира Вечірні). На цьому ж в наступних століттях неодноразово наголошуватиме Церква у своїх документах, щоб захистити ненароджене життя. І заради цього приділятиметься доволі значна увага зачаттю серед свят літургійного, принаймні, що стосується Христа і Богородиці.
Святкуючи Зачаття Йоана Хрестителя, Церква не забуває, що воно відбулося в подружжі, чим підносить його особливу місію серед псевдоаскетичних, “суто духовних” свят літургійного року, які відкидають стосунки чоловіка та жінки як щось негідне. “Веселиться славно великий Захарія, зі всеславною жоною Єлисаветою, яка достойно зачинає Івана Предтечу”, — каже кондак свята. Тут вам обидві цілі подружжя: і добро подругів (бо ж веселяться), і народження дитини. А іконографічні композиції свята Зачаття Йоана Хрестителя часто зображають Захарію та Єлисавету в обіймах одне одного.
Перефразовуючи пророцтво Ісаї, котрий обіцяє народові визволення: “Ликуй, неплідна, ти, що не родила!” (Іс. 54, 1), тропар свята звертається до Єлисавети: “Ти, що перше не родила, неплідна, радуйся: Бо це справді зачала ти світильника сонця, який має просвітити всю вселенну, яка хворіє сліпотою”. А далі й до Захарії: “Радуйся, Захаріє, і клич з повною надією: Пророк найвищого є той, що має народитися”.
Подружжя, звісно, молилося багато. І про спасіння народу, і про розв’язання власної неплідності. А Бог, з’єднавши в одне, виконав ці два прохання. Зачатий і народжений Йоан Хреститель — той, хто вкаже на жаданого Месію та стане заступником перед ним для всіх вірних. “Це агнець Божий, що бере гріхи світу, — закликав ти, блаженний Предтече, коли побачив Христа, що проходив землею. Моли його, щоб дав прощення гріхів тим, що тебе почитають” (стихира на стиховні Вечірні).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##