Хоч у літургійних календарях різних традицій на щодень приписано святкувати пам’ять одного або кількох святих, Церква свідома, що не може поіменно згадати всіх, хто осягнув Небо, тому установлює окремий день Всіх святих. Для Латинської Церкви — це 1 листопада. А для Церков візантійської традиції — перша неділя по Зісланні Святого Духа, яка цього року випадає 15 червня.
Перші згадки про вшанування всіх святих у цей день знаходимо у проповіді св. Йоана Золотоустого наприкінці IV ст. Про спільне поминання усіх святих в один день свідчить спорудження храму, їм присвяченого, наприкінці ІХ ст. за часів правління імператора Лева Мудрого.
Однозгідності щодо дати святкування дня Всіх святих не було. В різних місцевостях і в різні часи його відзначали по-різному. Десь дата цього свята була фіксованою, а десь — рухомою. Спершу це був день Всіх мучеників, адже звичай ранніх християн збиратися на могилах тих, хто порівняно недавно віддав життя за Христа, якраз і породив культ святих. Пізніше разом з мучениками почали вшановувати людей, котрі осягнули святість в інший спосіб, — апостолів, преподобних, святителів, ісповідників, безсрібників, святих жінок тощо.
Почитання святих у Церквах різних традицій (там, де воно, звісно, є) покликане вказати передусім на Христа, котрий прославляється у житті тих, хто повірив у принесене ним Євангеліє і зумів втілити його конкретними справами. Воно не має нічого спільного із забобонними віруваннями у “помічних” святих на всі випадки життя: за вдале одруження, успіх у справах, порятунок від небезпек, віднайдення речей тощо. Дні поминання святих, установлені Церквою, та богослужбові тексти на їхню честь покликані відмежувати один підхід від іншого.
Неділя Всіх святих у візантійській традиції зберігає зв’язок між святістю людини та Пресвятою Трійцею, котру перед тим протягом тижня від Неділі П’ятдесятниці оспівували тексти богослужінь. Бог Отець послав Сина задля спасіння людей. Ісус Христос своєю смертю відкупив людство та через своє Воскресіння дарував вічне життя. По Вознесінні Він зіслав Святого Духа, щоб той у невидимий спосіб провадив Церкву до святості. А вже святість кожної окремої людини — це плід спасительного діяння Пресвятої Трійці. Звідси й почитання одразу після П’ятдесятниці тих, хто своїм життям цей плід приніс.
Своє Євангеліє Христос передав народам через апостолів. Тропар канону Утрені Неділі Всіх святих так це підкреслює: “Коли ти був піднесений на древі, привернув до Твого пізнання народи, Владико, і просвітив світлом Святої Тройці через святих Твоїх апостолів, якими відігнав темряву омани”. Далі тексти Неділі Всіх святих значну увагу приділяють мученикам, котрі залишилися вірними Євангелію аж до смерті і цим немовби продовжують проповідь апостолів. “Духовні красномовці й учні Спасові, завдяки вірі ставши органами Духа, розійшлись по всій землі і посіяли боговгодну й православну проповідь. Від них божественним землеробством і благодаттю полки мучеників проросли і різнорідними муками, і ранами й вогнем відобразили святу страсть” (стихира Вечірні).
Інша стихира Вечірні “мученицький божественний хор” називає “основою Церкви, Євангелія звершенням”, адже ті “ділом здійснили Спасові навчання”. До них літургійні тексти дня приєднують й інших святих, бо святість осягається не тільки смертю за Христа — кожна людина має свою неповторну дорогу до неї. “Прийдіть усі вірні, і похвалімо в псалмах, співаннях і піснях духовних всеславну пам’ять усіх святих: Христителя Спасового, пророків, апостолів і мучеників, священних ієрархів, учителів і преподобних, посників, праведників і боголюбний хор святих жінок” (стихира Вечірні).
Святість цих осіб, відомих нам і відомих лише Богові, має під собою святість Христа: “Святі знайшли Тебе, Владико, в Сіоні, як чесний обраний і наріжний покладений камінь, основу непорушну, будуючи із себе — обраного каміння” (канон Утрені, пісня 6).
Літургійні тексти Неділі Всіх святих часто нагадують вірним те, що сказав св. Атанасій Олександрійський: “Слово стало людиною, щоб ми досягли обожествлення”. Багато Отців Церкви говорили про те, що Ісус Христос як Бог за природою прийняв природу людську, щоб ми стали богами за благодаттю. Канон Утрені цю думку поєднує зі словами псалма: “Бог стоїть серед Божої громади, серед богів він судить” (Пс. 82(81), 1). “Коли Ти, Боже, у невимовній Твоїй славі з’явишся посеред богів, віддаючи за достоїнством, і дари роздаючи, і вінці даруючи, тоді сподоби, Спасе, співати Тобі: благословенний Ти, Боже отців наших” (пісня 7).
Звеличуючи святих, вірні насамперед звеличують Христа. А звертаючись до них у потребах, вірні розуміють, що задовольняє їх лише Бог, а святі разом з нами за нас моляться до нього. Звідси й приспів на кожному тропарі канону Утрені: “Усі Святі, моліть Бога за нас”, схожий до якого також є на канонах окремому святому зі згадкою його імені. Християни через молитовні тексти дивляться на святих як на своїх друзів, що своїм заступництвом і прикладом допомагають їм також осягати святість, яка походить від святості Бога, котрий сказав: “Ви маєте ставати святими й бути святими, бо я — святий” (Лев. 11, 44).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##