Воскресінню Ісуса Христа передували його страждання, розп’яття на Хресті і смерть. Християни візантійського і латинського обрядів літургійно згадують ці події у Велику п’ятницю, яка передує неділі Пасхи. Цього року вона припадає на 18 квітня.
Богослужіння цього дня у візантійському обряді тепер є зміщені у часі. Їх починають звершувати у Великий четвер. Адже Вечірня з Літургією св. Василія Великого, яка в цей день служиться зранку, і Утреня Страстей увечері насправді є богослужіннями Великої п’ятниці.
Для різних тем, пов’язаних зі Страстями Христовими, спомин яких звершується протягом Великого тижня, характерним є плавний перехід від однієї до іншої. Протягом Великого четверга вірні молитовно переживали Тайну Вечерю та те, як після неї Юда довершив зраду Ісуса. Ці теми ще присутні у Вечірні з Літургією св. Василія Великого. Однак на її євангельському читанні вже чуємо продовження цих подій — про схоплення Ісуса, про суд над ним, про відречення Петра.
Вже незабаром почуємо про них знову на наступному богослужінні — Утрені Страстей. Її особливістю є читання дванадцяти Євангелій про події від фрагменту з Євангелія від Йоана (13,31-18,1), де Ісус на Тайній Вечері дає апостолам останні напоумлення, до його зняття з Хреста, покладення до гробу і виставлення сторожі біля нього.
Звичай звершувати таке богослужіння бере свій початок з Єрусалиму, коли вірні під проводом єпископа процесійною ходою ішли через місто, зупиняючись на визначних місцях хресної дороги Спасителя, і слухаючи євангельські читання. Згадки про це маємо у щоденнику паломниці Етерії IV ст., котра сама була учасницею пасхальних богослужінь у Єрусалимі.
Вона також згадує про почитання у Велику п’ятницю Хреста Господнього, який віднайшла цариця Єлена. Цей звичай згодом перейняв Константинополь, а відтак і Рим (VII ст.). Латинська Церква по сьогодні у Велику п’ятницю виставляє для поклоніння Хрест.
Натомість на Сході закріпився відносно недавній звичай покладення у Велику п’ятницю плащаниці на згадку про полотно, в яке Йосиф з Ариматеї і Никодим загорнули Ісуса, кладучи до гробу. У Київській Церкві ця практика входила щойно з XVI ст.
Безпосереднього стосунку до Страстей як основної теми Великої п’ятниці вона не має. Її покладання відбувається зранку цього дня на Вечірні, яка вже є богослужінням Великої суботи — дня пам’яті про перебування Ісуса в гробі.
Зображення мертвого Ісуса на ній бере свій початок від аналогічного зображення на воздусі — найбільшому з покрівців, які кладуть на Святі Дари під час проскомидії. Походить цей звичай з Єрусалиму. Коли відбувається Великий вхід на Літургії, диякон чи священик перед Святими Дарами несуть цей покрівець із зображенням покладеного в гріб Ісуса, а предстоятель молиться тропар “Благообразний Йосиф”.
А ще його урочисто співають на Вечірні й Утрені Великої суботи, творячи доземні поклони. Зміст тропаря “Благообразний Йосиф” і зображення на воздусі суголосні, тому у Велику суботу цей покрівець, а згодом його збільшена версія — плащаниця також виносилися для наочності.
Зранку у Велику п’ятницю моляться Царські Часи (зазвичай усі разом — Перший, Третій, Шостий, Дев’ятий), в яких тема страждань Христа виражена через підбір відповідних псалмів, читань з пророків, Апостола, Євангелія та спів стихир св. Софронія Єрусалимського. Після цього звершують Вечірню з виставленням плащаниці (це вже Вечірня Великої суботи, тема якої — Ісус у гробі та його зішестя до аду). Тож протягом двох днів вірні приходять до храму, щоб вшанувати плащаницю, а через неї прославити померлого за життя світу Спасителя.
Велика п’ятниця є алітургійним днем, коли не звершують Євхаристії. Якщо на Сході такі дні трапляються часто, то для Латинської Церкви — це єдиний у такому роді день в році. Натомість у Велику п’ятницю вона служить Літургію Господніх Страстей.
Це богослужіння включає у себе Літургію Слова, Молитву вірних, Адорацію Хреста і Святе Причастя передосвяченими Дарами. Впокорення Ісуса під час його Страстей та вдячність людства за це священик на початку Літургії Господніх Страстей виражає розпростиранням долілиць перед вівтарем, а вірні — стоянням на колінах.
На Літургії Слова читають пророцтво Ісаї про страждаючого слугу Божого (Іс. 50, 4-11) як прообраз Страстей Христових, яке також присутнє у візантійській традиції на Вечірні з Літургією св. Василія Великого та Третьому Часі у Велику п’ятницю. Два інші читання Літургії Господніх Страстей — з Послання до Євреїв та Євангелія від Йоана, які розповідають про хресну Жертву Ісуса Христа.
Молитва вірних (Вселенська молитва) на цьому богослужінні передбачає дев’ять молитов у різних наміреннях, перед якими є короткі повчання. На третій частині Літургії Господніх Страстей священик виносить хрест, закритий фіолетовою тканиною. Поступово хрест відкривається і підноситься. Вірні співають при цьому «Ось дерево хреста, на якому повисло спасіння світу», а потім приступають до нього, щоб вшанувати, цілуючи або приклоняючи коліна.
Далі відбувається Святе Причастя, після якого монстранцію зі Святими Дарами священик накриває прозорою тканиною, ставить на троні, і вірні, як у Великий четвер здійснюють перед ними адорацію.
Якщо у візантійській традиції місце покладання плащаниці зазвичай прикрашають квітами, то латинська традиція у Велику п’ятницю взагалі уникає будь-яких прикрас храмів та вівтарів. Своє вшанування страждань Ісуса за кожну людину у Велику п’ятницю християни обох традицій виражають суворим постом. А сама атмосфера цього дня проходить у мовчанці, тиші, униканні галасу та метушні.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##