22 вересня Церкви візантійської та лютеранської традицій відзначають пам’ять старозавітного пророка Йони, якому приписують одну з книг дванадцяти малих пророків.
Пророк з таким іменем у Святому Письмі згадується двічі. Перша згадка відсилає нас у VIII ст. до Христа в Північне Царство Ізраїля, в час, коли там правив безбожний цар Єровоам ІІ. Друга Книга Царів розповідає, що йому вдалося повернути “границі Ізраїля від Хамат-входу аж до Аравва-моря, за словом, що Господь, Бог Ізраїля, сказав був через свого слугу, пророка Йону, сина Амітая, з Гат-Хеферу” (2 Цар. 14, 25).
Вдруге Йона, син Амітая (пор. Йона 1, 1), виступає як автор і головна дійова особа однойменної пророчої книги. Унікальність її полягає в тому, що на відміну від решти пророчих книг, вона розповідає історію покликання Йони і містить дуже мало повчань, які Бог виголошує його устами.
Також Йона своєю цільовою аудиторією має не вибраний народ, як інші пророки, а ніневитян, котрі населяли велике місто “на три дні ходи” (Йона 3, 3), столицю Ассирійської імперії. Туди посилає його Бог проповідувати потребу покаяння, “бо злоба їхня піднялася” (Йона 1, 2) до нього.
А пророк втікає від своєї місії у Таршіш. Частково через злобу ніневитян, а частково, як він сам потім скаже, через те, що “Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і уболіває над злом” (пор. Йона 4, 2), тому й пошкодує представників поганського народу, а проповідь Йони про загибель Ніневії покаже неправдивою. Боже милосердя ще до когось, крім ізраїльтян, не вписується у вузькоетнічне мислення Йони. Він передбачає, що Господь милує тих, хто кається, але вважає за потрібне триматися своїх сформованих стереотипів.
Йона знає Бога як того, хто “уболіває над злом”. До речі, ця фраза грецькою звучить як “μετανοῶν ἐπὶ ταῖς κακίαις”, що дослівно можна перекласти як “передумав”, або навіть “розкаявся” щодо присуду проти грішника, котрий відмовився від свого зла. У Святому Письмі ця фраза щодо Бога якраз і вживається у таких випадках, а також перейшла у візантійську Вечірню, одна з молитов якої просить про милосердя до зібраних, звертаючись до Бога як до того, хто “жаліється задля нашої злоби”.
Йоні втекти від своєї місії не вдалося. Корабель, яким він плив до Таршішу, потрапив у шторм, і моряки, кинувши жереб, щоб дізнатися, через кого це лихо, виявили Йону. Тут пророк уже не відпирається і зізнається: “Візьміть і киньте мене в море, й море перестане проти вас бушувати, бо я знаю, що то через мене прийшла на вас велика оця хуртовина” (Йона 1, 12). Люди на кораблі чинять згідно з цим словом, і буря припиняється. Побачивши це, вони “вельми налякались Господа й принесли Господеві жертву та обреклись обітом” (Йона 1, 16).
Йону тим часом проковтнула велика риба. Перебуваючи “в нутрі риби три дні й три ночі” (Йона 2, 1), пророк має можливість подумати над своїм життям і таки наважитись на виконання Божого завдання. Він перед Творцем висловлює своє невідрадне становище, покладає надію на його рятунок і згоджується піти туди, куди кличе Господь. Молитва Йони з другого розділу цієї Книги лягла в основу однієї з біблійних пісень на візантійській Утрені, і сьогодні ми можемо почути її фрагменти в ірмосі шостої пісні канону.
Також образ Йони в нутрі риби цінний тим, що сам Ісус Христос тлумачить його в Євангелії: “Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі. Люди ніневійські стануть на суді з цим родом і його засудять, бо вони покаялися на проповідь Йони” (Мт. 12, 40-41). Йона стає прототипом Христа похованого і воскреслого. У каноні Пасхальної Утрені шоста пісня як та, що переважно присвячена пророкові Йоні, не оминає цього образу: “Зійшов ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених, і на третій день, як із кита Йона, воскрес ти із гробу”.
Ніневитяни справді покаялися, коли Йона, звільнений в чудесний спосіб з нутра риби прийшов до їхнього міста і сповістив: “Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована” (Йона 3, 4). А Бог, бачачи, як щиро вони оголосили піст та відмовилися від свого лихого життя, справді “μετενόησεν” (Йона 3, 10).
Йона ще сидітиме навпроти Ніневії в очікуванні, що Бог її таки знищить, сердитиметься на Господа за його рішення, а Бог продовжуватиме його напоумлювати. Він дозволить пророкові повтішатися тінню від гарбуза над головою, а потім його забере. Йона знову розсердиться, проклене своє життя, а Бог скаже: “Тобі жаль тикви, дарма що ти не поравсь коло неї й не зростив її… А мені б то не жаль було Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ, що не вміють розрізнити правиці від лівиці, — й худоби безліч?” (Йона 4, 10-11).
Цим і закінчується Книга Йони. Її головного героя важко ототожнювати з уже згаданим однойменним пророком з VIII ст., оскільки в ті часи Ніневія ще не здобула такого розквіту, який описаний в Книзі. Її мовні особливості дозволяють відносити Книгу Йони до післявавилонського періоду в історії Ізраїля. Після відбудови Єрусалимського Храму 515 р. до Христа Езра та Неємія взялися також за очищення звичаїв серед вибраного народу. Дуже строгі були накладені обмеження на відносини з іншими народами. Іноді вони доходили до крайнощів — юдеї утверджувалися у власній ексклюзивності, що ніхто, крім них, не може бути спасенний Богом. Книга Йони, підписана іменем згаданого раніше у Святому Письмі пророка, власне, стала відповіддю на ексклюзивізм її сучасників.
Боже слово звернене до всіх народів. І це основне послання, яке намагається донести Книга Йони своїм читачам. Потім це також продемонструє Ісус Христос своєю Жертвою, страждаючи на Хресті поза Єрусалимом. Це означає, що Боже спасіння виходить за межі Ізраїля та стосується усіх. Через те день пам’яті пророка Йона Церкви візантійської традиції святкують наступного дня після віддання свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста. Хто справді кається, змінює своє життя, щоб бути з Господом, того і стосується Божа “μετάνοια”.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##