6 травня у Церквах візантійської традиції присвячене пам’яті Йова — напівлегендарної постаті, на основі життєвої історії котрої побудована ціла книга Старого Завіту.
Якщо святі у літургійному календарі здебільшого відносяться до якоїсь категорії (мученики, преподобні, святителі тощо), то Йов виходить за межі умовностей цього поділу. А там, де в пам’яті про святого зазначають його заслуги, Йова називають багатостраждальним.
Справді, книга Йова про страждання, а заслуга його самого, мабуть, у тому, що він допоміг старозавітній людині, та й дотепер продовжує допомагати читачеві Біблії по-новому дивитися на них.
Сама Книга Йова у порівнянні з рештою канону є відносно новою. Більшість дослідників відносять її до поствавилонського періоду — після 536 р. до Христа. Деякі частини додані пізніше, деякі — раніше, а в основі їх усіх — переказ про чоловіка із землі Уц, щирого і праведного, богобоязливого і такого, що цурався зла (пор. Йов 1, 1).
Ще одне місце Старого Завіту, де згадується Йов, — Книга пророка Єзикиїла. “Коли б якась країна згрішила проти мене, … і коли б у ній знайшлося оцих троє мужів: Ной, Даниїл та Йов, — то вони спасли б своєю справедливістю (лише) самих себе, — слово Господа Бога” (Єз. 14, 13-14). Отож у період вавилонського полону, коли пророкував Єзикиїл, особа Йова набирала популярності.
Він і його життєва історія стали викликом традиційному до сих пір уявленню юдеїв про природу страждань, буцімто вони спадають на людину за гріхи. Частково це справджувалось. Ізраїль відступав від Бога, а Він віддавав вибраний народ на поталу ворогам. На цьому часто наголошували пророки. Народ мав можливість переосмислити це, будучи на вигнанні.
Але ось перед нами праведна процвітаюча людина. До того ж не ізраїльтянин. Здається спершу, що все складається, як і потрібно, — здоров’я, багатство та багатодітність виступають винагородою за праведне життя і ознаками Божого благословення. Не встигає читач дійти до кінця першої глави Книги, як бачить, що Йов миттєво втрачає багатство і дітей, а в наступній главі Сатана “ударив Іова лютою проказою від стіп до голови” (Йов 2, 7).
Початок Книги Йова побудований так, що читач може одночасно спостерігати дві реальності — що на землі відбувається з Йовом, та як Сатана на небі сперечається з Богом про праведність цього чоловіка. Бог допускає лиха, якими противник вражає Йова, щоб довести його вірність не тільки в добробуті, але і в нещастях. Спершу це вдалося. Від Йова відвернулися всі. Дружина сказала: “Лихослови Бога і умри!” (Йов 2, 9). На що Йов сказав: “Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?” (Йов 2, 10). “Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!” (Йов 1, 21) — ці слова характеризують поставу Йова у перших двох розділах Книги.
Далі на сцену виходять троє друзів Йова — Еліфаз, Білдад і Цофар, — котрі нібито прийшли втішити його, але насправді починають звинувачувати, виражаючи традиційне уявлення про страждання: якщо ти страждаєш, значить, ти — грішник. Так протягом більшої частини Книги відбувається полеміка між Йовом, котрий скаржиться, наголошує на своїй праведності, кидає виклик Богові (точніше, усталеним уявленням про нього), і трьома друзями (вкінці до них доєднується четвертий — Елігу), котрі Бога обстоюють, говорять сповидно благочестиві речі, але не по правді.
Вкінці Бог особисто об’являється Йовові. Праведний страждалець впокорюється: “Я чув лиш те, що говориться про тебе, але тепер на власні очі тебе виджу!” (Йов 42, 5). До Йова повертається його добробут в оновленому вигляді. І живе він до глибокої старості. На трьох друзів Бог запалав гнівом, що вони не говорили про нього по правді, як його слуга (пор. Йов 42, 7), і Йовові довелося приносити за них жертву, щоб умилостивити Творця.
Книга Йова не дає остаточної відповіді, звідки беруться страждання. Їхнє походження є індивідуальною, навіть інтимною справою. Але вона відкриває людство на розуміння відкупительного значення страждань Праведника — Ісуса Христа. На нього вказують і слова Йова серед гірких нарікань: “Я знаю — Захисник мій живе, і останнім він устане над порохом. Позбавлений навіть шкіри, я встану; і в моїм тілі побачу Бога” (Йов 19, 25-26).
До Ісуса звернений і тропар на богослужіннях 6 травня: “Бачивши багатство чеснот Йова, ворог праведних бажав їх підступно пограбувати. Але зруйнувавши вежу тіла, не міг він ограбити скарбів духовних, бо озброєну знайшов душу непорочного, а нас обнажив і полонив. Тож вийди назустріч нам, Спасе, ще перед смертю, визволь нас від хитрощів лукавого і спаси нас”. Цей текст підсумовує історію Йова, вихваляє його духовне багатство, виставляє його як певний взірець внутрішньої свободи, до якого може привести полонену гріхом людину Ісус Христос. А сама історія праведного старозавітного страждальця стане джерелом роздумів над проблемою страждань і у християнських авторів зокрема, і у світовій літературі загалом.