1 серпня Католицька Церква відзначає пам’ять святого Альфонса Марії де Ліґуорі, засновника Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів).
Як і багато інших реформаторів церковного чи суспільно-політичного життя, Альфонс помітив у ньому те, чого на сучасному етапі історичного розвитку йому бракувало, і, запалений Божою іскрою, зумів реалізувати. В пригоді стали і певні життєві передумови — походження, освіта, досвід…
Народився Альфонс 27 вересня 1696 р. в містечку Маріанелла поблизу Неаполя у знатній родині. Вона дала йому хорошу юридичну освіту, і вже в ранньому віці хлопець досяг неабияких успіхів. У 16 років він захистив докторат з цивільного і канонічного права. З 18-ти років веде адвокатську справу в Неаполі. Він виграє одну за одною судові справи, поки не наштовхується на прояви корупції. Через неї він вперше програє справу, пов’язану з великою грошовою сумою, протягом трьох днів на самоті переживає цей провал, і після цього виходить зі своєї кімнати, кажучи: “Світе! Тепер я тебе пізнав! Прощавайте, суди! Більше ви мене не побачите!”
Ці слова він підкріпив ділом. На знак відречення від свого шляхетства та обов’язків, пов’язаних з цим станом, Альфонс склав свою шпагу на вівтар у церкві Матері Божої Викупу Невільників. Він покинув адвокатську практику, вступив до семінарії і 1726 р. прийняв свячення. Служив священиком у Неаполі, де помітив проблему участі маргіналізованих осіб у церковному житті. Тодішня єрархія не надто переймалася ними, і вони блукали, “немов вівці, що пастуха не мають” (Мр. 6, 34).
Особливо гостро Альфонс відчув співчуття до цих верств населення, коли 1732 р. подався до Санта Марія деі Монті поблизу Скали. Він проповідував у цих околицях, і зустрічав убогих, неписьменних, пригноблених, далеких від церковного життя людей, здебільшого тих, що випасали в горах худобу.
Перейнявшись їхньою покинутістю на шляху до Христа, Альфонс залишив Неаполь, перебрався до Скали і ще з кількома священиками організував нову місіонерську спільноту — Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, основним напрямком діяльності якого було служіння найбільш упослідженим у суспільстві людям. 9 листопада 1732 р. Апостольський Престол її офіційно затвердив.
Альфонс і раніше мріяв про місійну діяльність, зокрема в Китаї, але з цим постійно якось не складалося, поки він не відкрив, що євангелізувати можна поряд зі своїм звичним місцем проживання, не долаючи тисячі кілометрів.
Проповідуючи слово Боже маргіналізованим, Альфонс долав рамки утвердженого в ті часу клерикального ексклюзивізму, який тримався на переконанні, що Боже Об’явлення доступне лише невеликій жменьці вибраних людей. Альфонс Лігуорі навпаки ніс його в маси. Він наголошував на Божій любові та милосерді. Проявив себе як плідний письменник — написав понад сто книг, переважну більшість адресуючи простому людові.
Для священиків написав підручник з морального богослов’я, в основу якого поклав не строгість у дотриманні приписів, а милосердний підхід. Ним Альфонс також послуговувався, вислуховуючи часті сповіді. Тому Церква згодом проголосила його покровителем моральних богословів та сповідників.
1762 р. Альфонс Ліґуорі став єпископом дієцезії св. Агати Готської і займав цю посаду протягом тринадцяти років. У цей час він продовжував опікуватися своїм Згромадженням, заснував жіночу його гілку, реформовував інші монаші спільноти і, звісно, не покидав служіння бідним, яке вибрав центральним курсом свого життя і життя редемптористів в усі наступні часи.
Помер 1 серпня 1787 р., залишивши по собі послідовників, що розійшлися по багатьох країнах.
За благословення митрополита Андрея Шептицького з 1913 року в Україні і на поселеннях діють редемптористи візантійського обряду, щоб присвятити своє життя голошенню Божого слова найбільше покинутим і місіям. За часів комуністичного переслідування саме єпископи-редемптористи очолювали підпільну УГКЦ в Україні.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##