Сьогодні вшановують святого Ігнатія Лойолу — засновника єзуїтів

Народився Ініго Лопес де Лойола 1491 р. в Басконії. Походив з лицарської родини, а пізніше, повністю осиротівши, до свого повноліття служив придворним пажем. Коли Ініго виповнилося вісімнадцять, він вступив на військову службу до принца Наварри. Здобув офіцерський чин.

До цього часу життя Ініго визначали лицарська честь, здобуття воєнної слави та серця однієї знатної дами. Це не заважало йому також віддаватися світським розвагам. Як командир військового загону відзначався безстрашністю, не шкодував ні свого життя, ні життя підлеглих.

Це зокрема проявилося, коли 1521 р. французи облягли столицю Наварри Памплону. Частина міста разом з його владою, бачачи нерівність сил, вирішили здатися. Натомість загін Лойоли укріпився у фортеці та продовжував чинити опір. Французи застосували артилерію. Одне із гарматних ядер повністю роздробило одну ногу командира та серйозно пошкодило іншу. Оборона впала, французи зайняли Памплону і, виявивши повагу до хоробрості Ініго, відпустили його.

Офіцера перевезли до його родинного маєтку. Починається тривале лікування. Кістки ніг не зростаються належним чином, й Ініго кілька разів погоджується на повторну болісну операцію їхнього дроблення та складання, лиш би не виявитись непридатним до військової служби та не втратити кар’єру. Як на полі бою, так і під час свого лікування він перебував на межі між життям і смертю, приймаючи при цьому Таїнство Сповіді.

Через певний час Ініго стало краще. Звиклий до читання лицарських романів, він не знайшов таких у своєму замку, тож взявся за єдину доступну літературу — “Життя Христа” Лудольфа Саксонського та “Золоту легенду” Якопо Ворагинського. Людина, котра воїнську доблесть цінувала понад усе, знайшла її у прикладах святих. Відтоді й починається зміна життєвого курсу Ініго.

Коли він вже був здатний повноцінно пересуватися, вирушив у паломництво до бенедиктинського монастиря на горі Монтсеррат, де написав текст своєї загальної Сповіді.
Зовнішніми ознаками переорієнтації способу його життя стали зміна лицарських обладунків на покутничу одежу та зоставлення меча у каплиці монастиря. Звідти Ініго, живучи з милостині, вирушив до Монреси. Тут він мешкав трохи у домініканському монастирі, трохи в лікарні, допомагаючи доглядати хворих. Стиль життя його полягав у щоденному відвідуванні Святої Меси, молитві, пості, покутницьких практиках.

У цей час його навідували думки, що він недостатньо добре посповідався, які навіть виливалися у прагнення вкоротити собі віку. Однак Ініго врешті зрозумів, що такий спосіб мислення походить від лихого. Бог у Таїнстві Сповіді відпускає гріхи раз і назавжди, тому немає сенсу повертатися до них знову. Це він згодом опише у своїх «Духовних вправах» — праці усього його життя, на якій також базуватиметься духовність єзуїтів.

Основою цієї праці стануть видіння, які Ініго отримає над рікою Карденер. Триватимуть вони, як він сам згадує, не більше трьох хвилин, але закарбуються в пам’яті назавжди, ними Ініго ділитиметься спершу усно, навіть зазнаватиме переслідувань, а потім запише у «Духовних вправах».

1523 р. він вирушає до Святої Землі. По місцях біблійних подій його супроводжують францисканці. Ініго навіть хоче залишитися в них, але йому постійно відмовляють у вступі до ордену. Зрештою він повертається до Іспанії. У 35-річному віці в Алькалі сідає за парту, щоб вивчати латину. Паралельно займається проповідуванням та навчанням правд віри. Через це ним зацікавлюється Інквізиція, оскільки тоді таку діяльність могла проводити тільки особа рукоположена. Ініго арештовують, досліджують його вчення і, не знайшовши в ньому нічого суперечного вченню Церкви, відпускають.

Він продовжує навчання в Саламанці, де його вдруге притягують до церковного суду. І нове вчення знову успішно проходить пробу. Врешті Ініго вирушає до Парижа, де й закінчує навчання. На той час він збирає навколо себе приятелів, ділиться з ними змістом отриманих раніше видінь. Разом вони складають довічні обіти вбогості, цнотливості та послуху, а в 1537 р. приймають свячення.

Ініго, котрий прийняв ім’я Ігнатія, починає процес, щоб узаконити їхнє товариство. Ідеї, які він виголошував як проповідник, підпадали під пильну перевірку Апостольського Престолу. Ретельно досліджували там і устав майбутнього ордену, особливостями якого були цілковитий послух Римському Архиєрею, строга внутрішня дисципліна, схожа до військової, місійність, безоглядна готовність вирушати туди, де потребує їхнього служіння Церква, просвітницька діяльність, більший акцент на особистій молитві, ніж на спільнотній, часте практикування іспиту сумління та плекання постійного молитовного стану.

Врешті 27 вересня 1540 р. Папа Павло ІІІ буллою Regimini Militantis Ecclesiae затверджує Товариство Ісуса. Ігнатій Лойола стає його першим генералом. Осідок ордену перебуває в Римі. До нього приєднуються все нові охочі цілковито посвятити своє життя служінню Богові та Церкві. Тим паче християнство в Європі на той момент потребувало кардинального оновлення.

Наслідком цього стала Реформація, і тогочасні церковні структури виявилися нездатними відповідати на її виклики. Товариство Ісуса з його дисципліною, мобільністю, освітньою підготовкою стало в авангард протидіючому їй рухові Контрреформації. Поширення освіти серед народних мас, оживлення проповіді, видання Катехизмів, створення семінарій для формації майбутнього духовенства стали поштовхом до осмислення віри у Католицькій Церкві та її здатності адекватно реагувати на виклики часу.

Послідовники Ігнатія Лойоли вирушили в інші країни, щоб проповідувати Христа тим, котрі ще про нього не чули. Сам він до своєї смерті 31 липня 1556 р. залишився в Римі, звідки керував просвітницькою та місійною діяльністю свого ордену. 1609 р. Папа Павло V його беатифікував, а 1622 р. Григорій XV канонізував.

Історію свого навернення, паломництва по святих місцях та досвід власного життя з Богом Ігнатій Лойола описав у «Заповіті прочанина», а видіння, отримані на р. Карденер, — у «Духовних вправах», які до сьогодні не тільки лежать в основі формації єзуїтів, а й допомагають багатьом мирянам у духовному вдосконалення під час так званих ігнатіянських реколекцій чи особистого читання.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.