19 вересня Церкви Володимирового Хрещення відзначають пам’ять св. Ігоря, котрий князював протягом тринадцяти днів у Києві, протягом року вів монаше життя та впав жертвою князівських міжусобиць.
Ігор доводився правнуком Ярославу Мудрому. Нащадки цього князя у ХІІ ст. розділилися на дві гілки Ольговичів та Мстиславичів (Мономаховичів), які змагалися між собою за сфери впливу, і найбільш ласим шматком у цій боротьбі був Київський великокняжий престіл. Не нехтували при цьому й залучення народних мас, підігріваючи в них то захоплення, то лють.
Ігор належав до династії Ольговичів, яка князювла у Чернігові. Був князем путивльським та берестейсько-дорогичинським. Його брат Всеволод 1139 р. захопив Київ і в разі своєї смерті заповів великокняжий престіл Ігорю. Чернігівських князів кияни недолюблювали. Як пише один з тогочасних літописців, причиною ворожого налаштування народу до Ігоря було його нешанобливе ставлення до священиків та посту.
На відміну від свого двоюрідного брата Миколи Святоші, котрий, зрікшись претензій на владу, віддавна вів монаше життя, Ігор не надто переймався справами духовними. Здобув грунтовну на той час освіту. “Був муж хоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги та розумівся на церковних співах”, — зазначає вже згаданий літопис. Життя провадив Ігор цілком світське, і від влади він не відмовлявся.
1 серпня 1146 р. по смерті Всеволода, як і передбачалося, зайняв Київський престіл, але ненадовго. Кияни з одного боку присягали йому на вірність, а з іншого послали до Переяслава за князем Ізяславом Мстиславичем. Коли той прибув до Києва, більшість Ігоревого війська перейшла на його бік. Князю довелося втікати, однак його схопили і посадили в поруб — яму, забиту дошками, з невеличким віконцем, через яке ув’язненому подавали їжу.
Важко занедужавши, Ігор відмовився від претензій на князювання і висловив бажання прийняти монаший постриг. Волю ув’язненого виконали, і він став монахом на ім’я Гавриїл у Йоанівській обителі Переяслава. За кілька днів Ігор в чудесний спосіб зцілився і продовжив чернечий подвиг у Федорівському монастирі Києва.
Здавалося б, можна вже чоловікові доживати віку, каючись за свої гріхи, молячись та постячи, але 19 вересня 1147 р. прихильними чернігівської династії підняли в Києві повстання. Його дуже швидко вдалося придушити, але розлюченому натовпу цього виявилося мало. Вони згадали про представника династії Ольговичів, котрий перебував зовсім близько. Його схопили, вбили і ще довго глумилися над його тілом, тягнучи вулицями столиці та врешті кинувши на торжищі на Подолі.
Вчинивши помсту, юрба заспокоїлася. Тіло Ігоря перенесли до храму св. Михаїла. Як розповідають літописи, в цю мить у церкві засвітилися всі свічки. І це сприйняли як ознаку його святості. Згодом Ігоря поховали, а прихильники його династії одразу почали процес його канонізації. Мученик серед їхнього роду надавав Ольговичам ваги не тільки духовної, а й політичної. Ігор для цієї ролі надзвичайно добре надавався як монах, котрий зазнав насильницької смерті (Церква таких святих називає преподобномучениками).
Найбільше до вшанування Ігоря долучився його брат Святослав. Він переніс мощі загиблого до Чернігова і 5 червня 1150 р. урочисто поклав їх у Спасо-Преображенському соборі (на честь цієї події в літургійному календарі установлене окреме свято).
Тоді ж до Успенського собору Києво-Печерської лаври перенесли ікону Пресвятої Богородиці, перед якою молився Ігор-Гавриїл незадовго до своєї смерті. Протягом лихоліть, яких зазнавала київська святиня, ікона залишалася неушкодженою, а за її посередництвом діялися чуда. Відома вона як Ігорівська і являє собою тип зображення Богородиці під назвою Елеуса (Замилування). На початку ХХ ст. оригінал ікони було втрачено, а дві найдавніші її копії присвоїли московські загарбники.
Не зважаючи на політичний відтінок у проголошенні святості Ігоря Чернігівського, його постать нагадує християнам про доступність цієї кінцевої життєвої мети кожному. Як би не прожила людина своє життя, завжди залишається місце для покаяння, молитви, аскези, а відтак і Божого милосердя.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##