З 9 по 11 грудня 2024 року у Варшаві проходить Європейська екуменічна консультація про справедливий мир, організована Конференцією Європейських Церков спільно з Польською екуменічною радою. Захід зібрав представників християнських Церков із різних країн Європи, включно зі значною делегацією з України.
11 грудня в рамках заходу на панельній дискусії "Справедливий мир і права людини" автор, який представляв Інститут релігійної свободи, виступив з цією доповіддю.
* * *
На цій конференції багато було сказано про мир. Це дуже важливо. Але у цьому контексті хотілося б звернутись до Священного Писання. Зокрема, до Книги пророка Єремії, який каже: "Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! — але миру немає" (Єр. 6:14).
Ці слова, як ніколи, найбільше підходять до обговорюваної тут, і не тільки тут, ситуації навколо війни Росії проти України.
Щодня так звана "православна" Росія під благословіння і молитви Московського Патріарха Кіріла Гундяєва бомбить мирні українські міста, знищує цілі житлові квартали, руйнує житлові будинки та цивільну інфраструктуру. А головне, щодня вбиває сотні і тисячі ні в чому не винних громадян України. Вбиває тільки за те, що вони українці, за те, що вони не хочуть знову стати рабами відновлюваної на півночі безбожної "Вавилонської вежі" — Російської імперії.
Звісно, всі ми мріємо про мир. Про мир кажуть постійно і в Україні, і на Заході. І навіть в Росії. Тільки розмови Росії про "мир" — це ультиматум насильника до жертви. Насильник ґвалтує жертву і при цьому цинічно закликає до "миру", тобто до рабської покори перед насильством...
На жаль, іноді й на Заході, зокрема й від деяких західних релігійних діячів, доводиться чути думки, що може й справді українцям заради "миру" варто припинити чинити спротив. Адже таким чином настане "мир" і припиниться литися невинна кров...
Наскільки з моральної точки зору справедливими є такі пропозиції? Чи не є заклик до жертви упокоритись перед насильством моральною співучастю у такому насильстві?
Пророк Ісая каже: "Справою правди буде мир, і плодом правосуддя – спокій і безпека навіки" (Іс. 32: 17).
Отже, Священне Писання нам чітко вказує, що справжні мир та спокій можуть бути збудовані лише на правді та правосудді.
Священне Писання вимагає від всіх нас говорити правду про цю війну, про її злочини, зокрема й про тих, хто надихає на ці злочини. А це стосується, серед іншого, й релігійних лідерів.
Без правди і правосуддя, без зупинення зла неможливо досягнути справедливого миру та спокою. "Мир" на неправді — це продовження "узаконеного" насильства. Адже насильник, який розуміє тільки "мову сили", сприймає своє насильство як "законне право". Відчуваючи безнаказаність, він ще більше утверджується у злі, яке коїть.
На жаль, Україна в своїй історії вже має досвід такого "миру" з Росією, заснованого на неправді. В 1919-1920 рр. незалежна Українська держава була окупована більшовицькою Росією. Світ, втомлений від тривалих війн, погодився на цю жертву заради "миру". Але чи принесло це справжній мир? За "мирні" роки московсько-більшовицької окупації України кількість жертв тут в рази перевищила всі війни ХХ століття разом взяті. Репресії і масовий терор проти українського населення, акції "розкуркулення" та штучно спровокований Москвою Голодомор забрали в "мирний" час в Україні кілька десятків мільйонів життів мирних мешканців. У мирний час, під мовчазну непротидію світу, чинився геноцид українського народу. Така була ціна "миру" з Москвою в ХХ столітті.
Добре пам'ятаючи про таку ціну "миру", українці більше не хочуть знову опинитись у московському ярмі. Не хочуть вони такого "миру" з Москвою. Тому-то так відчайдушно та затято чинять опір російському агресору.
Якщо дозволите, наведу тут лише один невеликий приклад. У лютому-березні 2022 моє рідне місто Чернігів російськими окупаційними військами було взято в облогу. Взявши місто у щільне кільце, що з нього ніхто не міг навіть втекти, і розстрілюючи тих, хто намагався вирватись з оточення, росіяни почали щоденно бомбити околиці міста, руйнуючи цивільні квартали. Їхня головна вимога була, щоб місто здалося без опору, і тоді вони припинять бомбити. Така була їхня пропозиція "миру". Наш мікрорайон на околиці міста, де жили мої старенькі батьки та брат з сім'єю, було майже вщент розбомблене росіянами. Були зруйновані водопровід, газопровід і електричні мережі. Моїм батькам доводилось жити у холодному погребі без світла, води і тепла. Їжу доводилось готувати на вулиці на вогнищі, а питну воду набирати з брудної річки. Ракети вибухали прямо у нашому дворі. Ми кожен день з батьками прощалися як в останнє і, плачучи, просили один у одного пробачення на випадок, якщо більше ніколи вже не побачимось... Потім, через постійні бомбардування, цей мікрорайон був повністю відрізаний від міста, неможливо було нічим туди доїхати, перестав працювати інтернет та телефонний зв'язок. Коли на моє прохання моїм друзям вдалося нарешті прорватися до них, щоб вивезти у більш безпечну частину міста, мій 80-річний батько категорично відмовився полишати свій дім, який він колись будував своїми руками. Він сказав, що це його дім і його земля, і він буде їх боронити до останнього. Помолившись, він взяв у руки сокиру і сказав, що якщо до хати увірвуться російські окупанти, то він хоч одного з них забере разом із собою на той світ... Нам так і не вдалося його переконати виїхати з нами... Забарикадувавшись у власній хаті, він готувався до смерті... Кілька тижнів від нього не було ніяких звісток... Слава Богу, росіяни так і не змогли захопити Чернігів. Чернігівці героїчно відстояли своє місто. Мій батько вижив. Але цей невеличкий епізод характеризує те, як наші люди сприймають цю війну. І чому вони так відчайдушно чинять спротив окупації.
Це тільки один маленький приклад. Таких випадків було і є дуже багато.
Це до того, зокрема, як чимало наших людей сприймають розмови про «мир за будь-яку ціну». Мова не просто про території. Мова про право вільно жити на своїй рідній землі.
Днями новообраний президент США Дональд Трамп, говорячи про мир, назвав тисячі жертв з боку України під час цієї війни "безглуздими". Звісно, ми не можемо погодитись із такою оцінкою. Боротьба за свободу і незалежність ніколи не може бути "безглуздою". До того ж, варто пам'ятати, що ціна за непротидію насильству і тиранії може бути ще значно більшою...
Говорячи про мир, варто не забувати, що робить держава-агресор з мирним населенням на окупованих територіях. Репресії і терор проти всіх, хто не підтримує окупацію, є щоденною жахливою реальністю на окупованих Росією українських територіях. Розстрілюють навіть священиків. За останній час відомо чимало випадків катування і розстрілів священнослужителів ПЦУ, УГКЦ, протестантських Церков. Ті, хто закликають залишити окуповані українські території за Росією, тим самим беруть на себе моральну відповідальність і за співучасть у цих злочинах. Адже вони закликають віддати цих людей у жертву заради удаваного "миру". Чи задумувались вони про це? Чи готові вони розділити таку відповідальність?
Звертаючись до Священного Писання, хотілося б нагадати слова апостола Павла: «Саме, як говоритимуть: Мир і безпечність, — тоді зненацька злетить на них погибель…» (1 Сол. 5: 3). Отже, маємо бути обережними, коли говоримо про "мир за будь-яку ціну".
Ще раз, Святе Письмо однозначно нам вказує, що справжні мир та спокій можуть бути збудовані лише на правді та правосудді (Іс. 32: 17).
Чим можуть тут допомогти релігійні лідери вільного світу? Перш за все, говорити правду та викривати зло. На жаль, християнські Церкви Заходу недостатньо говорять правду про причини війни та її винуватців. Побоюючись "дратувати" агресора, вони недостатньо говорять про його злочини. Доволі слабкі голоси, які б викривали злочинну квазірелігійні ідеологію "русского міра", закладену в обґрунтування та виправдання війни Росії проти України. Майже не чутно голосів із викриттям антиєвангельської позиції Московського Патріарха Кіріла Гундяєва, який всіляко благословляє, надихає та виправдовує цю злочинну війну. Кремлівський режим використовує окремі релігійні організації в якості інструменту для пропаганди своїх наративів на Заході та досягнення своїх цілей в зовнішньо-політичній сфері.
Очевидно, що стаючи на позиції правди і справедливості, християнські Церкви Європи мали би більш рішучо викривати це зло та його носіїв. Необхідно більш дієво спонукати до дії релігійне співтовариство щодо задіювання християнських Церков у пошуку справедливого миру. Зокрема, і шляхом постійних звернень до релігійних організацій РФ, спонукаючи їх до того, щоб вони виступали за припинення військової агресії Росії проти України, масових вбивств мирного українського населення, тощо.
Цього року на Пасху Христову з української сторони були спроби ініціювати заклики з боку християнських лідерів до призупинення бойових дій та обміну військовополонених з обох сторін за формулою "всіх на всіх". На жаль, не всі християнські лідери зробили заяви на підтримку таких ініціатив. І, на жаль, в самій Росії влада відмовилась дослухатись до таких пропозицій. Вони відмовились не тільки від призупинення бойових дій з нагоди Пасхи Христової, але й навіть від обміну полонених за формулою "всіх на всіх".
Невдовзі всі ми святкуватимемо вже світле Різдво Христове. Але, на жаль, в Україні і далі ця різдвяна радість буде затьмарена жахами і стражданнями неспровокованої загарбницької війни Росії проти України. Святкуючи Різдво, прошу всіх вас у своїх молитвах не забувати українців, які у цю мить продовжують страждати і гинути...
На завершення хотів би звернутись до всіх присутніх з пропозицією, щоб від імені Конференції Європейських Церков ініціювати заклик до призупинення бойових дій з нагоди Різдва Христового та обміну військовополонених за формулою "всіх на всіх". Окрім розмов, це був би якийсь крок до досягнення справедливого миру.
З повагою,
д-р Сергій Шумило,
експерт Інституту релігійної свободи,
директор Міжнародного інституту афонської спадщини,
запрошений науковий співробітник кафедри історії, релігії та теології Ексетерського університету,
заслужений працівник культури України