Нещодавно у деяких ЗМІ з’явилася інформація про Церкву святого Архангела Михаїла 14-16 століття у селі Чесники, Рогатинського району. Стосувалася вона не належного збереження старовинного храму та порушення норм реставрації головного іконостасу.
За коментарем щодо таких заяв у пресі та чи є вони правдивими, кореспондентка РІСУ Наталія Палій звернулися до начальника відділу захисту культурної спадщини Івано-Франківської ОДА Андрія Давидюка.
«Церква святого Архангела Михаїла XIV-XVI століття у селі Чесники з 30-х років не використовувалася. Дах впав до середини. Постійно затікала вода. Отже іконостас був повністю знищений. Велике щастя, що одного разу приїхала зі Львова експедиція реставраторів з філії національної реставраційної майстерні, де працюють реставратори найвищої категорії. Побачили, що псується іконостас, забрали декілька ікон, відреставрували і передали в сільську раду. До речі, забирали згідно з актами, завірених сільським головою. Зараз ті ікони перебувають у новій сільській церкві.
Решта ікон та церковних сакральних предметів постраждали за часи радянської влади. Тому більшість до нас не дійшла, а ті, що дійшли – деревина, з якої майже повністю змито левкас і фарбовий шар, — розповідає Анрій Давидюк. - Отже, ззовні храм від реставрували, а всередині – уже важче. Риштування стоять ще з 70-х років минулого століття. Ще з радянських часів, коли люди хотіли відновити церкву. Але чи то не дозволили комуністи, чи громада відмовилася, бо збудували нову – хто знає. Отже, зараз ставили питання – чи можна відновити інтер’єр та іконостас? Перш за все – він не підлягає відновленню. Його можна спробувати демонтувати та відвезти у місце для зберігання і почекати до кращих часів. А взамін поставити новий іконостас і облаштувати новий інтер’єр. Та на це, знову ж таки, необхідні кошти і чималі – десятки мільйонів гривень. Але кому це потрібно? Музей там не потрібен, бо немає дороги, аби до нього дістатися. Там немає громади як такої, яка б опікувалася цією церквою. Думаю, допомогла би і влада області. Тобто, робити церкву для того, щоб вона знову через 20-30 років прийшла до такого ж аварійного стану не варто. Я вірю в те, що настануть кращі часи, тоді церкву відновимо. Адже це розкішний об’єкт сакральної культурної спадщини. Таких церков оборонного типу в Україні дуже мало».
Отже, зараз все, що залишилося у храмі – заклеєні фрагменти ікон, але відновлювати їх - це неймовірно коштовно. А домальовувати їх по-новому вважатиметься фальсифікацією. Бо, як каже реставратор – де починається фантазія, там закінчується наука у реставраційному ремеслі.
«Церкву відновили ззовні, бо на це державою у 2006-2008 роках було виділено майже 2 мільйони гривень. Отже якісним матеріалом - пластиком, який емітує гонт, перекрили дах. Це є загальносвітова практика використання саме такого матеріалу, бо він має гарантію сотні років. Отже, проведені відповідні консерваційні роботи, щоб храм далі не руйнувався. Збережено стиль, кам’яну кладку та іконостас, датований приблизно 19 століттям, а не 17, як дехто береться стверджувати. Він, на жаль, втрачений», – додає пан Андрій.
А ще наголошує на тому, що церква на краю села і туди майже ніхто не ходить. «Коли ми заїхали туди з перевіркою, то зі здивуванням виявили, що все подвір’я вкрите грецькими горіхами, які ніхто не збирає», - каже він.
Довідка: Михайлівська церква ХІV століття у с. Чесники. Церква у плані тридільна, перекрита трьома куполами. У ХІХ столітті звели великі контрфорси, що надало храму архаїчного вигляду. Незважаючи на невеликі розміри, пам’ятка незвично монументальна. Гладенькі стіни позбавлені декору й оживлені лише низькими вхідними отворами на західному та південному фасадах і невеликими вікнами над ними. Масивні стіни дивовижно поєднуються із архаїчним гонтовим дахом. Вузькі високі вікна нагадують бійниці, кам’яна стіна по периметру та залишки валу вказують на функціонування святині як фортеці, що відігравала важливу роль в обороні населення від татар. Храм функціонував до 1912 року, коли його закрили після спорудження нової церкви. Всередині збереглися залишки різьбленого інтер’єру, частину якого розібрали для музейних колекцій.