Про чудотворну ікону в селі Тростянець Ківерцівського району знають навіть за кордоном. Однак паломники ідуть до Свято-Троїцького храму не лише помолитися перед Одигітрією, а й ще одну таємницю розкрити.
Яку саме запитаємо в настоятеля древньої церкви отця Сергія, – пише на сторінках Твій Вибір.
– Приміщення нашого храму дуже старовинне, – як досвідчений екскурсовод розпочинає духівник розумову. – До нас дійшли історичні відомості, що збудували церкву князі Гулевичі. І перші згадки про це датовані ще 1648 роком. Оскільки, як ми знаємо, це була козацька доба, то церковні мури слугували за оборонні споруди. От відчуваєте наскільки прохолодно в церкві? А все тому, що товщина стін у храмі – три з половиною метри! Замість традиційних хорів тут – збуд. Нагорі церкви збереглися бійниці у вигляді перевернутої замкової щілини.
Доки робимо крок за кроком шукаю очима «шрами» на «тлі церкви». Адже не одну й не дві війни пережив храм за свій майже 500-літній вік.
– Так воєнних слідів мала церква дуже багато. Витримувати довелося і численні обстріли, і наругу, – продовжує отець Сергій. – В часи Другої світової церква опинилася в центрі кровопролитних боїв до наших днів дійшли речові докази, що колись тут німці тримали своїх коней та самі тривалий час перебували.
Як доказ цього факту – настоятель показує німецький реманент для копитних, скляну пляшку, темно-зеленого кольору та маленькі келишки.
– Що то значить німецька педантичність! Навіть під час воєнних дій арійці зберігали культуру застілля, – зауважує настоятель, і ми разом мимохіть порівнюємо 20-грамові скляночки із совєтськими 250-грамовими гранчаками. – До речі пляшка з під алкоголю лише трішки ушкоджена: прострелена на виліт. Та чи це ворожа куля, а чи німецькі офіцери гралися в тир – уже ніхто не скаже.
Старожили з Ківерцівщини також розповідають, що у приміщенні тростянецького храму діяв колись вишкіл УПА, і тут же працювала повстанська школа санітарок. Колись замість «коричневої чуми» прийшли у Тростянець червонозоряні «освободітєлі», місцеві повстанці розійшлися найближчими лісами, а жінки з дітьми зосталися по хатах. І саме тоді, в середині 1940-х, почався період «очищення» Волині від «ворожої контри».
Зібравши інформацію про можливу причетність селян до УПА, енкаведисти зігнали до церкви місцевих жінок та їхніх малесеньких діток і розстріляли. А щоб ніщо більше не нагадувало про жахливий злочин, червонозоряні карателі підпалили церкву та все село.
Люди позбиралися по всіх-усюдах і жахіття смерті не дозволило їм більше повернутися в Тростянець. Вогонь злизав будинки й господарські споруди. А ось знищити церкву жодна сила не змогла.
– Про ті лихоліття нам, нащадкам, і сьогодні розповідають церковні речі пошкоджені вогнем та упокоєві на днищі храму. Ось тут, у підземеллі, ми облаштували музей і показуємо паломникам речі старовини: панікадило, ручної роботи, церковний замок, лампада, ризи, підсвічники, рипіла, хоругви та ритуальна чаша. Є запрестольний хрест і навіть залишки церковних куполів, які горіли і падали додолу. СЧеред безцінних знахідок – богослужбові книги Служебник 1638-го року, Євангеліє 1891-го року, Мінея 1814-го, Псалтир 1894-го. Вони зберігалися в підвалі. А завдяки низьким температура і вдалій реставрації ми маємо такі святині дотепер, – веде настоятель коридорами підвального музею.
А ось найстарішу із знахідок підземелля вдалося виявити випадково. 2010-го року отця Сергія покликали з Київщини на Волинь, доручивши відродити древній храм у Тростянці. Коли священик уперше побачив церкву – жахнувся її стану. Храм, який служив людям та Господу майже півстоліття, розвалюватися. Зі стелі сипалося. Підлога провалювалася. На стінах – грибок. У фундаменті – тріщини, а з тих тріщин дерева проростають!
Змиритися з таким було важко. Тому душпастир скликав місцеву громаду: треба гуртуватися і церкву рятувати.
– І саме тоді, під час реконструкції, ми хащі по-під церквою викосили. Дивлюся – у фундаменті отвір. Подумав: продуха. Хотів відкрити – а там коридор! І веде все діло далі, – пригадує настоятель. – Хоч і як кортіло, далеко піти побоявся, раптом обвалиться?!
Версія про те, що це підземний хід не підтвердилася. Натомість вдалося розкрити іншу, ще моторошнішу таємницю. Там, у підземеллях козацької церкви, зберігалися останки людей. Вони були приперті до стіни і так, сидячи, чекали, доки хтось і колись поховає їх по-християнськи та допоможе душам померлих знайти вічний спокій.
– Спеціалісти підтвердили: рештки пролежали приблизно півстоліття. То були жінки, а також діти віком від одного до трьох років. У черепі кожного з них, в ділянці потилиці, – дірка від пострілу, – пригадує духівник і досі не може стримати хвилювання. – Останки всіх загиблих (а то було десятеро жінок та 15 діток) ми зібрали у спільну могилу. Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл приїхав у село, та й так – за всіма християнськими канонами і поховали невинно убієнних…
Хто вони – ці жертви смертоносний радянської системи? Чи мають родичів? На жаль, очевидці тих страшних подій не залишилося у Тростянці жодного. Хтось, котрий перебував в УПА, мабуть, загинув чи зогнив у таборах. А хтось, котрий тримався осторонь, назавжди забрав цю таємницю із собою.
Та попри лихоліття і поневіряння Свято-Троїцька церква зуміла вистояти. Навіть у жорстокі часи атеїзму її двері були відчинені для вірян, а головна святиня храму – чудотворна Одигітрія – не просто не згоріла: вогонь зупинила!
– Очевидці переповідали: коли вони першими зайшли до церкви після пожежі – все стало чорне і обгоріле, а десь за метр від образа Богородиці вогонь зупинився! Уявляєте? І тільки позолочені ризи трохи потемніли від кіптяви. Потемніли, або в наше, ХХІ століття, все одно оновитися і засяяти!..
Окрім Одигітрії, захистив храми й інші свої святині. Наприклад, коли енкаведисти мали палити церкву, хтось із місцевих вірян поносить старовинні образи та заховав їх у підвалах храму. Тож саме там, у підземеллі, ікони вдалося виявити.
– Ось перед вами недавно відновлена ікона «Великомучениця Варвара. Житіє». Вона зберігалася у нижньому храмі. Через високу там вологу образ потребував реставрації, але тепер до нього можна прикластися підводить отець Сергій.
– До речі Варвара захисниця від несподіваної смерті. Покровителька тих, хто трудиться в небезпечних умовах, – шахтарів, військових. Шкода тільки, що не зуміла вона захистити колись тих, невинно убієнних...
Зберігається у Тростянецькій церкві і ще одна, дуже рідкісна ікона «Зняття з хреста або Плач Богородиці», недавно реставрована львівськими майстрами. Оригінал образа зберігається у Франції, але ця переписана копія має свою історичну цінність.
– Утім, коли чесно, то й сучасні ікони, – зауважує отець Сергій, – можуть творити диво. Головне – щиро молитися. Недарма ж говорив Господь: «По вашій Вірі буде вам…».