Монахи Студійського Уставу (студити) - монаший чин Української Греко-Католицької Церкви (Monaci Studiti Ucraini, MSU). Студитська Унівська Лавра УГКЦ є монастирем патріаршого права (ставропігійний монастир). Студійські-монастирі УГКЦ є дочірніми по відношенню до Унівської Лаври ігумен якої є головним настоятелем для всіх студитських обителей. Існує також окремий монастир св. Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині.
Студитське монашество веде свій початок з V століття, коли в Константинополі за часів імператора Лева І, римський патрицій і консул Студій збудував у 462 році храм св. Івана Хрестителя і заснував при ньому монастир – Студіон. Згодом монастир став найбільшим центром духовного життя Візантії. У IX столітті ігуменом цього монастиря був преподобний Теодор Студит. За нього Студійський монастир у богослужбовому відношенні став зразком для монастирів усієї Візантіїї.
Ім’я Теодора Студита також відоме у християнському світі передусім через Типікон, тобто чернечий устав, у якому він пристосував загальні чернечі правила св. Василія Великого до потреб монастиря в Студіоні. Хоч в ті часи кожен монастир творив собі свій власний устав, проте устав Теодора Студита почали переймати й інші монастирі.
З Константинополя студитський устав набув поширення на Афон та на терени південної Італії.
У 1073 року грецький чернець Михайло передав його преп. Теодосію Печерському. Згодом цей устав був перейнятий усіма монастирями Київської Русі. Але з плином часу внаслідок різноманітних обставин ця чернеча традиція згубилась.
Наприкінці XIX століття митрополит Андрей Шептицький відновив в Українській Греко-Католицькій Церкві монаше життя за древнім Студійським уставом. Безпосередньою причиною, яка дала поштовх до утворення монастирів Студійського уставу в XIX столітті, був факт існування монаших покликань серед селян, для яких не було місця в існуючому тоді у нас чернецтві, яке приймало швидше таких, які мали освіту або якесь ремесло. Внаслідок цієї ситуації в кількох місцевостях спонтанно виникали невеликі молитовні групи побожних християн, які хотіли жити монашим життям. Митрополит Андрей заопікувався ними і почав надавати відповідне монаше оформлення. У 1898 році відбулися облечини перших трьох іноків-студитів, а невдовзі постав студійський монастир — Скнилівська Лавра преп. Антонія Печерського. У 1919 році митрополит Андрей передає Унівську резиденцію галицьких митрополитів — колишній старовинний монастир — інокам Студійського уставу. Таким чином Унівська обитель, давній центр чернецтва на західноукраїнських землях, стає головним домом монастирів Студійського уставу і отримує статус Лаври.
Настоятелем монастиря став брат митрополита Андрея – ігумен (а з 1944 року — архимандрит) Климентій Шептицький. У довоєнний період чернече життя в студійських монастирях набуло розквіту. Загальна чисельність братії на цей час становила 221 особу, в тому числі 117 схимонахів, 22 єромонаха і 13 єродияконів. У монастирі багато уваги приділялось доброчинності: при обителі діяв сиротинець, де до 1936 р. було виховано та забезпечено освітою 170 юнаків.
Ченці займались і науковою діяльністю. При монастирі існувала велика бібліотека. У 1935 році братія відкрила невеличку друкарню, де друкували щомісячник «Ясна путь». З благословення митрополита Андрея при студійському монастирі почала діяти іконописна майстерня. Найважливішими її роботами стали розписи інтер’єру монастирського Святоуспенського храму та зовнішніх стін монастиря в Уневі.
Згодом працею унівських ченців було створено низку нових монастирів. У 20-х роках у Львові постала Лавра св. Івана Хрестителя на Чернечій горі (тепер Шевченківський гай). У Зарваниці, в Дорі на Гуцульщині, у Флоринці на Лемківщині. У Карпатах біля Осмолоди, в урочищі Лужки, закладено скит св. Андрея Первозванного. На Підляшші постали три місійні станиці.
Комуністичне лихоліття перервало розвиток монастирів в Україні. 1946 року, після ліквідації УГКЦ, у Святоуспенській Лаврі в Уневі було влаштовано концентраційний табір для католицького духовенства, яке не визнало російського православ’я. В 1947 р. заарештовано архимандрита Климентія Шептицького. 78-літнього архимандрита засуджено і вивезено до Владимирської тюрми, де він помер 1 травня 1951 року (Климентій Шептицький проголошений Церквою блаженним у 2001 році).
Підпільну студійську спільноту очолював архимандрит Никанор (Дейнега), а згодом архимандрит Юрій (Макар). Незважаючи на дуже складні умовиі переслідування, постійно відбувався вишкіл майбутніх священиків. Із 1947 по 1988 р. висвячено 20 єромонахів.
Невелика група монахів опинилася через воєнні дії у Західній Європі. Старанням єпископа Ісидора Борецького вони емігрували до Канади (1951 р. ) і поселилися в місті Вудсток (Онтаріо), назвавши свою обитель Святоуспенським монастирем у пам’ять матірної лаври в Уневі. Після свого звільнення з заслання у 1963 році глава УГКЦ Йосип Сліпий, взяв на себе опіку над студійськими ченцями поза Україною. Поблизу Рима він заснував монастир св. Теодора Студита — «Студіон».
Разом із відродженням Української Греко-Католицької Церкви наприкінці 80-х років відбулось відродження і студійського монашества. На Святвечір 1991 року в Унівській Лаврі після майже півстолітнього мовчання залунали урочисті дзвони. Cвятоуспенська Лавра знову стала матірним домом студійських обителей. За рік до того розпочалися богослужіння в першому офіційно повернутому монастирі св. пророка Іллі в Дорі-Яремчі. У Львові законним власникам повернуто Свято-іванівську обитель на Чернечій горі; 1992 року влада передала студійським ченцям приміщення та храм кармелітського латинського монастиря. Сьогодні тут діє Святомихайлівський монастир.
Почалася віднова Святотроїцького монастиря у Зарваниці. Закладено нові чернечі осередки в Городку та Підкамені на Львівщині. Відновлено скит св. Андрея в урочищі Лужки біля с. Осмолода. Постали чернечі осередки за кордоном: Борисоглібський монастир у м. Полоцьку (Білорусь) та місійна станиця у Висовій (Польща).
День у монастирі поділяється на три частини (по 8 годин кожна): молитва, праця і відпочинок. Кожен із членів монашої родини має можливість виконувати працю згідно зі своїми здібностями та уподобаннями. Монахи Унівської Лаври займаються рослинництвом, тваринництвом, городництвом і бджільництвом. Сьогодні в Лаврі наполегливо формується сильне сучасне господарство. Монастирська ферма постачає сільськогосподарські продукти, медом солодить власна пасіка, а хлібопекарня забезпечує свіжим хлібом. На городах браття вирощують, крім овочів і зелені, лікарські рослини. В монастирській майстерні виготовляються предмети церковного вжитку (свічки, офірки, кадильний ладан та вугілля).
Монастирські церкви щоденно збирають на молитву багатьох вірних. Ченці провадять катехизацію дітей та наречених, моляться над хворими, духовно опікуються діючими при храмах спільнотами.
Монастир посідає багату збірку творів сакрального мистецтва. При Львівській обителі діють іконописна школа та майстерня реставрації церковних цінностей. Монастирський музей у митрополичих палатах Унівської Лаври поряд зі стародавніми творами мистецтва представляє досягнення сучасних митців.
Студитки (монахині студійського уставу) – жіноча гілка студитських монастирів Української Греко-Католицької Церкви, яка була заснована у 1924 році, на празник Покрови Пресвятої Богородиці. В с. Якторів поблизу Унева митр. Андрей Шептицький освятив жіночий монастир Студійського уставу, який уже в 1939 році налічував 75 монахинь. Діяли спільноти також у Гаях (Тернопіль), у Львові (Личаків) і в Підгайцях. Студитки займалися рільництвом, шиттям, виробом церковних речей, обслуговували дитячі ясла, садки і сиротинці. Головною настоятелькою була сестра Йосифа, яку у 1946 році радянська влада засудила на 30 pоків ув'язнення. Сьогодні діють монастирі в Німеччині в Крефельді (Вестфалія) та Буке. У Львові діє монастир Святої Покрови, в приміщенні колишнього латинського монастиря бенедектинок (пл. Вічева).
Монастир св. Теодора Студита – знаходиться в селі Колодіївка (Тернопільської області). Цей монастир, який має контемплятивний (споглядальний) характер. У 1995 року Божого у місті Івано-Франківську, з благословення Кир Софрона Дмитерка, Ординарія Івано-Франківської єпархії, започатковано молоду монашу спільноту, яка складалась з семінаристів, а очолив о. Григорій Планчак. Водночас у 1995 році, Любомиром (Гузаром), на той час архимандритом студитів, з Риму в Колодіївку був переведений студитський монастир. Молода спільнота з Франківська у 1996 році з благословення екзарха Києво-Вишгородського поселилась в Колодіївському монастирі св. ТеодораУ травні 1999 року Божого на прохання Кир Корнилія Пасічного, єпископа Торонтського, був заснований монастир в Оранжвіллі (Канада), який існував три роки. У червні 2001 року Божого заснований монастир св. Духа у с. Долина, Теребовлянського р-ну. Також у 1997 році Божому, під духовним проводом о. Григорія, було створено жіночий Святовведенський монастир у смт. Великі Бірки. Ігуменом монастиря є о. Григорій Планчак. Цей монастир є матірним для трьох інших монаших спільнот (в тому числі двох жіночих: в селі Великі Бірки на Тернопільщині діє жіноча обитель Введення в храм Пресвятої Богородиці, а в селі Посіч, Тисменецького району Івано-Франківської області монастир Йоана Богослова).
Традицію східного монашества відроджує також братія Святопокровського монастиря у с. Закреничне, Івано-Франківської області. Нині обитель у Закреничному – продовження молитовного життя, що практикувалось на цьому місці ще з часів Київської Русі і аж до другої половини XVII століття.
Література:
Література:
1.Сайт Свято-Успенської Унівської Лаври
2. Департамент інформації УГКЦ
3. "Монашество УГКЦ"// "Патріярхат" №1 2010
4. Сайт Патріаршого паломницького центру УГКЦ
5.Католическая Энциклопедия.- Москва: Издательство францисканцев, Т4, 2011. - 1000 с.