Із настанням нинішньої епохи ринкових відносин національна школа реставрації поступово деградує та руйнується. Яскравою ілюстрацією цього може слугувати ситуація, що склалася нині в Києво-Печерському історико-культурному заповіднику на території Нижньої лаври (Ближні й Дальні печери), що орендується духівництвом УПЦ МП. Територія Верхньої лаври поки перебуває в підпорядкуванні дирекції заповідника.
Михайло ДЕГТЯРЬОВ, архітектор. — "День", №14, 29 січня 2010 року
Згідно з українським законодавством про охорону пам’яток, будь-які будівельні заходи в заповіднику мають бути спрямовані на збереження історико-архітектурного середовища, що склалося тут упродовж століть. Тобто разом із проведенням необхідних ремонтно-реставраційних робіт тут допустимі ремонт і реконструкція інженерних мереж і дренажної системи, протиаварійні й протизсувні роботи тощо.
Ситуація на території лаврського архітектурного ансамблю залишається гостро аварійною, майже критичною. Незабаром після відбудови Успенського собору (взимку 2001 р.) поблизу нього утворилася вимоїна, в яку провалився трактор. Дещо пізніше в іншому місці Верхньої лаври в утворену порожнечу опустилося високе дерево з усією кроною. Вимоїни постійно засипають щебенем, піском, глиною, заливають бетоном, але все це допомагає мало: вони з’являються в нових місцях. Загрозливе просідання грунту спостерігається зараз поряд із корпусом № 30 (колишня живописна школа), просто на оглядовому майданчику Верхньої лаври.
ЛАВРА ПОКИ В СПИСКУ ЮНЕСКО. ТА ЧИ НАДОВГО?
Нестабільність стану грунтів викликає деформацію фундаментів будівель і призводить до вкрай незадовільного їхнього технічного стану. Зараз фактично в аварійному стані перебуває висотна домінанта лаврського ансамблю й, можна сказати, візитівка Києва — Велика лаврська дзвіниця. Уже заборонено відвідувати оглядовий майданчик на третьому ярусі дзвіниці; біля її підмурку по периметру встановлено огорожу, щоб люди не постраждали через падіння фрагментів фасадів, які руйнуються.
Занепокоєння з приводу долі лаврського архітектурного ансамблю дедалі частіше в засобах масової інформації й листах до уряду висловлюють спеціалісти-гідрогеологи. Здійснені нещодавно працівниками Центру космічної аерозйомки НАНУ дослідження свідчать, що останніми роками значно посилилася інтенсивність зсувних процесів на придніпровських схилах, причому найбільшою мірою в районі Києво-Печерської лаври.
У зв’язку з цим фахівці Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника вважають, що на найвищому державному рівні слід вжити найрішучіших заходів для усунення загрози руйнування унікального архітектурного ансамблю. До речі, цей ансамбль разом із комплексом старовинних будівель заповідника «Софія Київська» можуть виключити зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО через протизаконні новобудови.
Територія Нижньої лаври, на порушення охоронного законодавства, перетворилася на справжній будівельний полігон. Більшість будівельних заходів тут спрямовані не на збереження історичного архітектурного середовища, а на зведення нових чужорідних об’єктів, які вносять дисонанс у естетичне сприйняття середовища і явно не сприяють її фізичному збереженню. При цьому керівництво монастиря все те, що відбувається, безсоромно називає «проявом волі Господа Бога».
Для здійснення будівельно-монтажних робіт у деяких місцях кріпосних мурів Нижньої лаври пробиті отвори для в’їзду важкої будівельної техніки: самоскидів, бетономішалок, бульдозерів, автокранів і т. п., що стрясає лаврські пагорби. У результаті вже неодноразово руйнувалися окремі ділянки підпірних мурів Верхньої лаври (про що періодично повідомлялося в пресі). Історичні будівлі Нижньої лаври часто геть-чисто зносять, а на їхньому місці зводять нові, причому в нісенітних «кітчевих» формах, що контрастують зі стилістичними особливостями історичної монастирської забудови. Традиційне планування монастиря на окремих ділянках у процесі нового будівництва безцеремонно й необгрунтовано порушується.
Наприклад, на колишньому Гостиному дворі лаври замість низки знесених готельних корпусів (що були витягнуті в бік берега Дніпра й через це виконували роль своєрідних протизсувних контрфорсів) було зведене «котеджне містечко» з нових будинків: келійних корпусів підвищеної комфортності, адміністративних корпусів, готелів, гаражів, льохів тощо. Їхні подовжні осі чомусь перпендикулярні по відношенню до старовинних будівель, що подекуди залишилися. Відчуття дисонансу викликають самі «диснейлендсько-голівудські» архітектурні форми споруд на Гостиному дворі, а також стихійна автостоянка іномарок.
ЗАМІСТЬ БАРОКО — СТИЛЬ НОВОМОСКОВСЬКИЙ
Багато безцінних архітектурних пам’яток у Нижній лаврі аж ніяк не реставруються, а протиправно піддаються реконструкції (перебудовам, добудовам, переплануванням), унаслідок чого їхній первісний автентичний вигляд змінюється до невпізнання. Унаслідок такої варварської реконструкції невиправно знівечено чудовий зразок епохи класицизму — будинок начальника Ближніх печер, зведений на початку ХІХ ст. за проектом гетьманського архітектора Олексія Яновського.
Останніми роками на території Нижньої лаври знищено низку зразків архітектури малих форм, зокрема, ківорії над колодязями св. Антонія та св. Феодосія на Дальніх печерах — чудові твори чавунного художнього литва кінця ХІХ ст., виконані за проектами академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Замість цих легких альтанок були споруджені глухі цегельні восьмигранні будки. Чи не є головною метою таких, недопустимих у заповіднику, «творчо-новаторських» підходів банальне бажання «роздути» кошторис на новоробах і «відмити» чималі гроші?
Тут-таки, на Дальніх печерах, на невеликій території поряд із церквою Різдва Богородиці, можна наткнутися на дві величезні бронзові статуї святих Кирила та Мефодія (разів у три вищі за людський зріст). Наші православні предки об’ємну скульптуру вважали ідолопоклонством, а на честь святих будували храми, каплиці або окремі вівтарі в храмах. Статуї в заповіднику виглядають не лише чимось чужорідним, а й немасштабним: площа для їхнього огляду має бути втричі більшою.
Не менший подив може викликати те, що сталося поблизу самої церкви Різдва Богородиці на розташованому довкола храму старовинному некрополі. Тут я побачив картину безцеремонного перепланування некрополя й заміни автентичних надгробків на уніфіковані, нудні, але, мабуть, на думку духівництва, «канонічні» пам’ятники. Якщо подивитися на інтер’єр церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах, одразу впаде в очі серйозне порушення щодо цієї споруди: фрагменти розписів епохи українського бароко, які були тут, зі стін збиті й замінені сучасними композиціями «новомосковського» стилю.
Не можна не зупинитися на ще одному аспекті діяльності монастирського духівництва, що загрожує збереженню архітектурного ансамблю лаври, — бурхливій господарській діяльності монастиря, яка приносить йому чималі доходи, але явно завдає шкоди історичному середовищу. Наприклад, на території Нижньої лаври містяться ділянки для нібито городів (зокрема, й безпосередньо над печерними комплексами), які рясно поливаються водою. І це тоді як у печерах місцями відбуваються обвали й досі не розроблено способів їхнього повноцінного відновлення! За колишніх часів сади й городи ченці облаштовували за межами монастиря, переважно на пагорбі, де тепер височіє гігантська скульптура Батьківщини-матері.
Тому слід заборонити як нове будівництво в заповіднику, так і в’їзд на його територію автотранспорту й зобов’язати будь-кого, хто хоче відвідати це святе місце, чинити так, як чинили за старих часів наші благочестиві предки. Шок я пережив, коли вийшов до Музею історії книги. Тут, у небезпечній зсувній зоні, майже над самим підземним комплексом Ближніх печер, триває підготовка до будівництва, для якого розчистили площу, яка дорівнює майже половині футбольного поля. На моє звернення до групи робітників прозвучала відповідь, що тут будуватимуть свічний завод.
Але як можна допустити подібне? Адже ці об’єкти утилітарного призначення закриють краєвид на історичний ансамбль з боку Лівобережжя; а також створять додаткову загрозу обвалень надземних і підземних довколишніх історичних об’єктів у цій зоні, що суворо охороняється.
ЯК ЗБЕРЕГТИ НАЦІОНАЛЬНЕ НАДБАННЯ
Я вирішив зустрітися з генеральним директором Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергієм Кролевцем. І він цілковито погодився з моєю різкою критикою того, що відбувається, і заявив, що й сам давно веде тяжку, але малоефективну боротьбу за наведення в заповіднику ладу. «Проблеми накопичуються роками й десятиліттями, а держава ніби самоусувається від їхнього вирішення; жодної реакції немає на наші звернення й від прокуратури», — розводячи руками, констатував С. Кролевець.
Дуже складна правова колізія, на думку Кролевця, виникла через протиріччя, що містяться в президентських указах і урядових постановах останнім часом. Багато пам’яток сакральної архітектури потрапили в користування духівництва різних конфесій згідно з розпорядженням (підтвердженим Указом президента Л.Кучми від 21 березня 2002 року «Про повернення у власність церковних общин нерухомості, відібраної за радянських часів»). Наші заполітизовані чиновники, передаючи в розпорядження духівництва пам’ятки архітектури, переймалися необхідністю привернути на свій бік голоси віруючих виборців на чергових виборах і водночас вирішили, що для них настав цілком вдалий «історичний» момент: перекласти на плечі релігійних общин завдання збереження й реставрації пам’яток.
Керівництво монастиря не вважає за потрібне узгоджувати з фахівцями заповідника проектно-кошторисну документацію щодо об’єктів, які реставруються й реконструюються, та нового будівництва й усіляко ускладнює доступ до цих об’єктів. Духівництво тримає в таємниці імена авторів проектів і відомості про фірми й організації, які залучає для роботи в заповіднику. Дирекція заповідника не отримує звітів про археологічні дослідження, які обов’язково мають передувати будівельним заходам; не повідомляється, чи проводяться вони взагалі й куди діваються археологічні знахідки.
За відомостями С.П.Кролевця, наразі на території заповідника за ініціативою монастирського духівництва з’явилося 11 нових будівель загальною площею близько 15 тис. кв. м. Проте дирекції заповідника не відомо, кому й на якій підставі надаються в користування ці приміщення, чи стоять вони на обліку в Бюро технічної інвентаризації.
Чи не час сказати своє слово представникам наукової громадськості? Чи можна допустити подальше руйнування лаврського архітектурного ансамблю й не зберегти для нащадків таку унікальну київську реліквію, як знамениті печери на Печерських пагорбах?
На мою думку, держава має повністю повернути в своє розпорядження архітектурний комплекс, узявши на себе всі витрати на його збереження. А збитки, завдані лаврському духівництву, можна компенсувати, надавши в його розпорядження більше землі в місцевостях, які належать йому, — Китаївська пустинь, Голосієво та ін.
Загальнонаціональне духовне надбання — комплекс споруд Києво-Печерської лаври — не повинно належати окремим релігійним общинам і конфесіям. Це надбання всієї нації в цілому. Уся прогресивна громадськість України має об’єднати свої зусилля заради порятунку унікального лаврського архітектурного комплексу та його печер, вимагаючи рішучих дій від керівництва країни в цьому напрямку.