В усі найважчі періоди в Україні були люди, які не хотіли і не могли змиритися з тим, що забирають найважливіше – хліб, мову, віру, свободу, мрію про свою незалежну державу. Цей «фермент спротиву» проявився в українському суспільстві і в нові часи – у революціях на Майдані, у війні з Росією. Про це йдеться у програмі «Відкрита Церква», присвяченій Дню гідності і свободи за участю Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава і політв’язня радянських таборів Семена Глузмана.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Україна і українці в першій половині ХХ століття пережили страшні часи масового знищення і зачисток – три голодомори, масові депортації із Західної України, заборону УГКЦ. У 60-70-ті – переслідування за «буржуазний націоналізм» і «клєвєту на совєцкоє общєство». Тиск імперії продовжується донині – лише інструменти і методи трохи модифікувалися.
За словами Патріарха Святослава, будь-який спротив злу ніколи не є безплідним і даремним, тому що це обстоювання власної гідності, того, що людині дав Бог і чого ніхто забрати не може.
Семен Глузман, який у 1972 році був засуджений на десять років таборів у Сибіру у зв’язку з його невідповідною побажанням «зверху» експертизою у справі генерала Петра Григоренка, згадує: у «брєжнєвських» таборах 70-х десь третина ув’язнених були дисидентами з України. Серед тих, кого він там зустрів і з ким був поруч у різні часи, – Василь Стус, Євген Сверстюк, Ігор Калинець, Іван Світличний, Левко Лук’яненко.
«У тих таборах були різні люди, з різними поглядами на багато речей, – каже правозахисник. – Але ніколи – від "хрущовських" до "горбачовських" часів, не було жодного білоруського дисидента, не було дисидентів-киргизів – перелік можна продовжити…Чому не було? Не знаю. Мене колись, коли Лукашенко уже був президентом, спитав посол США: чому українці і білоруси, близькі народи, так відрізняються? Я не знав, що відповісти, але згадав цей факт про дисидентів – можливо, недосконале пояснення, але чесне. Для себе я назвав це "ферментом спротиву", який або є, або його немає…»
Дією цього «ферменту» Семен Глузман частково пояснює і події новітньої історії в Україні – Помаранчеву революцію і Революцію гідності, коли українці повстали проти влади. Цей імпульс підняв українців на спротив російській окупації у 2014 році, породивши добровольчий і волонтерський рухи, давши поштовх реформуванню армії та іншим державо- і націєтворчим процесам. Гібридна війна Росії – політична і пропагандистська зокрема, знову і вкотре спрямована саме на це – будь-якими способами вбити внутрішню опірність України... На щастя, «фермент спротиву» в українців був і залишається потужним – і його потрібно підтримувати і посилювати. День гідності і свободи – саме для того, щоб нагадати, якими ми є і можемо бути.
З приводу опірності українців Блаженніший Святослав пригадує цитату, яку йому колись зачитав Віктор Ющенко, – висловлювання царя Петра І про українців. Мовляв, українці – як бджоли: можуть принести багато меду імперії, багато воску для імперської свічі, але як тільки забираєш у них свободу – витягають своє жало і будуть битися до останнього.
«Не знаю, звідки у пана президента була ця цитата, але вона правдиво показує: нашу свідомість століттями формували свобода і її усвідомлення, гідність. Ми за це страждаємо і боремося донині», – підкреслює Блаженніший Святослав.
Він наголосив, у 2013 році перед нашими очима постало явне зло – відродження тоталітаризму, який для нас означав кінець гідності. І ми, українське суспільство, спонтанно сказали: ні, і зробили свій вибір, який дуже важливим для нашої гідності сьогодні.