Гримить війна… Війна видима і війна невидима. Якщо війна видима руйнує будинки, нищить техніку, позбавляє життя людей, то невидима вбиває душі. Душі тих, хто ніяк не збагне, в чому полягає сенс істинного життя. Чіткої лінії невидимого фронту не існує, хоча всі ми добре розуміємо: там, де на площах бовваніють чорні ідоли, там світ уже дещо інший.
Гримить війна… Війна видима і війна невидима. Якщо війна видима руйнує будинки, нищить техніку, позбавляє життя людей, то невидима вбиває душі. Душі тих, хто ніяк не збагне, в чому полягає сенс істинного життя. Чіткої лінії невидимого фронту не існує, хоча всі ми добре розуміємо: там, де на площах бовваніють чорні ідоли, там світ уже дещо інший.
Коли Ізраїль вступив у Ханаан, йому довгий час довелося вести жорстокі війни з багатьма племенами, що досить густо населяли цю землю. Операціями керував Господь, від Нього надходили накази полководцям, зокрема Ісусові Навину. Ось один із таких наказів: «…іди та й побий Амалика, віддай під закляття все, що в нього, і не ощаджуй його, а вигублюй чоловіків і жінок, дітей і немовлят,корову й вівцю, верблюда й осла» (1Сам.15:3). На перший погляд, присуд Божий стосовно мирних людей може здатися занадто жорстоким. Можливо, але тому є вагомі причини, про них ми наразі говорити не будемо. Залишимо також людей та їхні гріхи, що за них завжди доводиться розплачуватися якщо не тут на землі, то там, у вічності, торкнемося речей простіших. Цікаве питання: навіщо було нищити худобу, домашній скарб, палити будинки, адже все це могло надалі прислужитися переселенцям? Так, очевидно, думало чимало ощадливих господарів серед народу, але ось яке попередження зробив Ісус Навин, коли військо Ізраїлю стояло під стінами Єрихону: «Ви ж дивіться, будьте обережні, щоб ніхто не взяв собі що-небудь із заклятого. Цим би ви підвели під прокляття й самий табір ізраїлів і довели б його до погибелі» (Ісус.Нав.6:18). Все було під прокляттям, а це – вирок.
Час від часу Ізраїль відступав від Бога, і благочестивим царям доводилось його навертати. Як правило, чистка починалася з предметів поганської обрядності. «І наказав цар (Йосія)… повиносити з храму Господнього весь посуд, котрий зроблено для Ваала та Астарти… і все це спалити… І наказав він винести Астарту з храму Господнього за Єрусалим… і спалити її… і розбити її на порох, і порох розсипати по гробах простого народу. …і жертовники порозвалював він їх і попалив… і порозбивав він кам’яні стовпи для богів і вирубав посвячені дерева» (2Цар.23:4-20). Гедеон розпочав свою оздоровчу діяльність у народі з того, що розвалив головний поганський жертовник і зрубав «священне» дерево біля нього. Рішуче викорінював поганство на своїй землі цар Єзекія: «Він знищив висоти, порозбивав кам’яні боввани, вирубав стовпи Астарти і розбив мідного змія, якого зробив був Мойсей, тому що до того часу ізраїльтяни кадили йому…»
Не є таємницею, що речі, довгий час перебуваючи у тій чи іншій духовній атмосфері, як би заряджаються духом, що там панує. Кістки Єлисея, наприклад, випромінювали таку благодать, що навіть мертвий ожив, коли його кинули у могилу пророка (2Цар.13:21). Це дія Духа Божого, але й духи не Божі мають властивість проймати певні речі. Вони радо приходять туди, куди їх запрошують люди. І тут не треба якихось особливих сатанинських ритуалів, містичних закликів, досить виразно продемонструвати їм свій спосіб життя, свої важливі життєві принципи, і вони непомітно прийдуть у незахищене Богом серце та в матеріальне оточення душі, прихопивши з собою своїх нечистих друзів (Мт.12:45).
Над кожною країною є піднебесний князь цього царства (Дан.10:13). Сімдесят років панував над нашою землею дух комунізму. Спавши свого часу на наші голови, він почав інтенсивне впровадження своїх «духовних цінностей» у підконтрольні володіння. Йому треба було увіковічнити, надійно закріпити своє панування у величезній країні, що прихильно до нього поставилась. Духи злоби піднебесні інтенсивно множили повсюди свої фізичні зображення, міцно прилипали до присвячених їм плодів людської діяльності, надалі використовуючи їх як опорні пункти для подальшого наступу на суспільство. Вони енергійно інфільтрувалися в науку, в освіту, у сім’ї, глибоко в» їдалися у свідомість людей, змінюючи їхній світогляд на користь диявола. Вони заволодівали навіть тваринами, це можливо (згадаймо лишень свиней, що їх згубили біси в землі гадаринській (Лук.8:32), щоб гальмувати виробництво продуктів харчування і годувати нас заклятим.
Все, що пов’язане з комунізмом, – воно закляте Богом. А ми кажемо: валити пам’ятники компартійним діячам – це вандалізм і варварство. Абсолютно очевидно, що ті, хто так вважає, вже пошепталися з бісами. Інші кажуть: нічого це не дасть, допоки Ленін і Сталін сидітимуть у головах людей. Тут правди лише половина. Коли Дух Божий по молитвах християн починає витісняти з країни духів зла, вони вказують на пам’ятники радянської епохи й кажуть: «Ми не підемо, бо тут є наше». «Не давайте місця дияволу»! (Еф.4:27), – нагально застерігає нас Ап. Павло. Скільки таких місць по нашій землі дбайливо доглядається обманутими громадянами неіснуючої вже імперії зла! «Неможливо поміняти назви вулиць, це надто дорого», – хитро посміхаючись, каже ворог, і посадовці згідно кивають головами. «Злочинно руйнувати твори, що мають художню цінність!» – волають мистецтвознавці від лукавого. Але дарма! Прийшов час звільнення! І, як ми бачимо на багатьох біблійних прикладах, воно завжди супроводжувалося знищенням матеріальних свідчень присутності в країні Ваала. Не залишимо ж для диявола жодного місця на нашій землі!
Мені невимовно шкода людей, які, несучи криваві прапори, приходять на мітинги аби з запеклістю сліпих фанатиків захистити своїх кумирів, відстояти, не дати на знищення закляте Богом, шкода чоловіків та жінок, які стають під чорну десницю комуністичних бовванів, щоб ще раз отримати «благословення» від того, хто прийшов на землю лише з однією метою: «украсти, вбити та погубити» (Ін.10:10).
Звичайно, ми, християни, самі нічого руйнувати не повинні, але волю Божу нам належить знати, аби не захищати те, що відкинуто Самим Богом.