У літературознавстві окреслились погляди щодо спорідненості української та іспанської містичної поезії, що виникла внаслідок посередництва вітчизняної культури “в інтелектуальному спілкуванні католицького Заходу із православним Сходом та Півднем Європи”. Оскільки ж для української барокової поезії, як і для культури загалом, властиве “активне залучення західноєвропейського досвіду”, перспективною видається можливість виявити ознаки цього впливу на матеріалі агіографічних віршів.
Вплив західного богослов’я на творчість вітчизняних барокових митців зумовлений поширенням діяльності ордена єзуїтів на теренах України ХУІ-ХУІІ ст., міжконфесійними протистояннями. Поунійні часи позначені стрімким зростанням в Україні кількості єзуїтських шкіл. Можливість здобути солідну європейську освіту приваблювала представників православного духівництва. Діяльність римсько-католицьких орденів на теренах України та освітня реформа митрополита Петра Могили відкрили для українського читача богослов’я західної традиції і, зокрема, її містицизм, представлений творами св. Ігнатія Лойоли, св. Терези з Авіли та св. Іоана від Хреста. Поширенню цих творів в українському інтелектуальному середовищі сприяла співзвучність їх містичного шляху з традиціями православної духовності [див.: 10, 38; 19; 20].
Знайомство українських письменників із працями західних отців відбувалося як через польське посередництво, так і безпосередньо мовою оригіналу - латиною. Про це свідчать, зокрема, польськомовна поезія Лазаря Брановича (збірки “Żywoty świętych...” [24] та “Lutnia Apollinowa...” [23]) або ж твори свт. Іоана Максимовича “Θеатрон, или позор нравоучительный...” [14] та “Иліотропіон” [16], які є, на думку дослідників, адаптованими до української дійсності перекладами латиномовних творів [див.: 2, 30; 11, 295; 120, 87]. За словами К. Борисенко, поезія Лазаря Барановича виразно засвідчує латинську основу, коріння якої, однак, слід шукати у грецькій традиції [див.: 3, 148]. Отже, “попри безперечений вплив на київське богослов’я XVII ст. західної схоластики, прийняття її методів - принаймні теоретично - служило як допоміжний засіб в інтерпретації патристичного візантійського Сходу, що зберігало свою центральну роль у богомисленні цієї доби” [9, 202].
У літературознавстві окреслились погляди щодо спорідненості української та іспанської містичної поезії [див.: 4, 3], що виникла внаслідок посередництва вітчизняної культури “в інтелектуальному спілкуванні католицького Заходу із православним Сходом та Півднем Європи” [18, 4]. Оскільки ж для української барокової поезії, як і для культури загалом, властиве “активне залучення західноєвропейського досвіду” [21, 309], перспективною видається можливість виявити ознаки цього впливу на матеріалі агіографічних віршів, представлених у книзі “Алфавит собранньй, рибмами сложенный...” свт. Іоана Максимовича [15]. До цього спонукає не лише використання українським поетом-агіографом “Zywotow swietych...” єзуїта о. Петра Скарги як джерельної бази [див.: 5, 64], але й вірогідність того, що свт. Іоан Максимович був безпосередньо ознайомлений зі спадщиною католицьких богословів.
Характерною ознакою творчості іспанських містиків є пошук “шляхів прибільшення слави Христа і поглиблення любови до Нього” [6, с. V]. Алегоричним утіленням цих пошуків стають “Духовні вправи” св. Ігнатія Лойоли [13], “Внутрішній замок” св. Терези з Авіли [22], “Сходження на гору Кармель” св. Іоана від Хреста [7]. Мету названих творів влучно окреслено св. Іоаном від Хреста: “Розповідь про те, як душі слід приготувати себе, аби по недовгому часі дійти до єднання з Богом” (переклад наш. - С. Ж.) [7] через любов.
Оскільки єдність із Творцем “здійснюється поступово протягом духовного шляху християнина через очищення й прозріння” [20], іспанські містики пропонують «застереження і науку вельми корисну, як для початківців, так і для тих, хто продовжує, щоб уміли зректися речей тлінних і залишитися у тій цілковитій оголеності та вільності духа, що необхідні для єднання з Богом» (переклад наш. - С. Ж.) [7]. Отже, сходження на символічну гору постає єдиним шляхом до Христа, до обоження особистості, що полягає у зреченні від світу й самого себе.
Визнаним фактом є неприйняття східною молитовною культурою західної традиції споглядання, що “передбачає залучення образної уяви суб’єкта” [8, 46]. Св. Ігнатій Лойола орієнтується на використання для містичного сходження чуттєвих образів. Його візуалізації передбачають появу сцен-видінь із життя святих чи постаті Христа, які поступово заповнюють собою усю свідомість того, хто вправляється: “. під час духовних вправ для того, хто шукає Божу волю, набагато доцільніше, щоб Творець І Господь сам являв себе відданій душі, огортаючи її любов’ю і славою та вказуючи на той шлях, на якому вона в майбутньому зможе служити Йому найкраще” [13, 35]. За цим же принципом, на наш погляд, свт. Іоан Максимович рекомендує читачеві уявити поведінку святого у ситуаціях боротьби зі спокусами та наслідувати його приклад:
Герасиму житієм, и мы подобімся,
Не яві, но вотайні Христови молімся.
Подасть и нам благодать совьішше премногу,
Да непреткнем о камень гріховный си ногу [15, 19 зв.].
Св. Ігнатій Лойола радить плекати в собі байдужість до всього тлінного. Реалізація такої мети передбачає “розважання за допомогою трьох сил душі” [13, 46] над гріхами людини. Ігнатіянська концепція “розважання” влучно узагальнена Дж. Оменом: людина має “викликати у пам’яті досліджуваний гріх, максимально відтворюючи обставини; потім, звернувшись до розуму, розмірковувати над ним; і, нарешті, волею розбудити почуття” [17].
За подібною схемою свт. Іоан Максимович будує переважну більшість агіографічних віршів: детально змальовує боротьбу подвижника зі спокусами, згодом подає власні роздуми про шляхи їх подолання; використання ж різних художніх прийомів та засобів - натуралізації та психологізації описів, алегорій, порівнянь - дозволяє вплинути на розум і почуття читача. Поет ототожнює читання житій святих із духовними вправами, своєрідною духовною мандрівкою “до горьі Хорив, где Святіє Лики” [15, 8 нн.]. Автор у передмові до книги “Алфавит собранньїй, рибмами сложенньїй...” застерігає читача щодо складності подвижницького шляху на славу Господа:
Не во всяком блюді снідь сладкая на пиру,
И не во всяком сладко питіє потиру.
Но разніє, кисліє горкіє бьівают,
Обаче пировники любні вкушают.
И на нашей трапезі духовной узриши
Разних вкусов, молим тя, да непохулиши [15, 8 зв. нн.].
Варто проаналізувати символічний образ гори Хорив, виведений свт. Іоаном Максимовичем, у контексті використаної св. Терезою з Авіли та св. Іоаном від Хреста алегорії - сходженням на гору Кармель як наслідування Христа заради досконалого єднання з Богом. Гора Хорив в уяві свт. Іоана “сладости спасенной єст весма исполненна” [15, 8 нн.]. Однак поет сповіщає, що сходження на гору можливе лише для людини, яка чиста душею й усвідомлює мету свого подвижництва:
Яко добр воин Христов явишися в мірі. [15, 8 нн.].
Св. Іоан від Хреста у справі наслідування радить вивчати життя і діяння Христові [див.: 7; 133]. Однак свт. Іоан Максимович пропонує читачеві спочатку ознайомитися із житіями досвідчених послідовників Ісуса, аби через наслідування їхніх вчинків долучитися Божої благодаті:
Предобрьім ся подвигом в жизни подвижеши,
Теченіє скончиши, віру соблюдеши.
Горняя, не земная будеш мудрствовати,
Велієй сподобишся Божой благодати [15, 8 нн.].
У книзі “Алфавит собранньїй, рибмами сложенньїй...” свт. Іоана пропагується шлях до обоження, співзвучний із розробленою о. Ігнатієм Лойолою системою духовних вправ. Влучно узагальнює, на наш погляд, природу обох пропонованих систем самовдосконалення характеристика Р. Барта: “. ідучи від зупинки до зупинки, потрібно підійнятися від літери «Вправ» до їх змісту, потім до їх дії, і лише потім досягти якнайглибшої суті, знаку, поданого божеством” [1, 58]. Відзначимо, що такий підхід є традиційним для барокової агіографії, яка презентує Святих Отців у ролі духовних наставників вірян на шляху до обоження - центральної теми як для східної традиції, так і в іспанських містиків [див.: 20]. Цікаво, що спільним мотивом для творів свт. Іоана Максимовича та св. Ігнатія Лойоли є увиразнення ролі “благальної молитви про послання Божої допомоги” [17] у духовній битві зі спокусами.
Свт. Іоан Максимович закликає вірян любити Бога, бути відстороненими від світських турбот і смиренними. Ці дві теми охоплюють й усю творчість св. Терези з Авіли. “А нас тут Господь просить тільки про дві речі: любити Його і свого ближнього; ось на цій ниві й маємо працювати. Додержуючись цих заповідей досконало, чинитимемо Його волю, то й будемо з Ним одним цілим” [22, 102], - говорить св. Тереза, пропонуючи слідкувати за власними гріхами й забути про чужі. Подібні думки прочитуємо й у свт. Іоана Максимовича, який також наголошує на визначальній ролі любові на шляху до обоження:
Любов добріє діла всегда превосходит,
Умножаєт все добро до Неба возводит.
Должно всем всеусердно сія сохранити,
Аще хотят со Христом Богом в Небі жити [15, 68 зв.].
Отже, прагнення допомогти вірянинові наблизитися до Бога, поєднатися з ним через любов, відновити інтерес до давніх аскетичних практик християнського Сходу як незаперечного шляху до обоження стають спільною домінантою творчості іспанських містиків і свт. Іоана як представника українського бароко. Як людина свого часу, свт. Іоан Максимович не відкидає думки, що молитовне споглядання, містичне візіонерство західної традиції сприятиме глибшому розумінню настанов Отців Церкви, осягненню Божественних таїнств, переживанню єднання з Богом. На жаль, проблема впливу західної традиції на творчість українських барокових поетів є відкритою у вітчизняному літературознавстві. Залишається надія, що думка про безперечний вплив творчості західних містиків на наше барокове письменство, висловлена архієпископом Ігорем Ісіченко [див.: 9, 202-205], вже у найближчий час привабить погляди дослідників.
Література
Джерело: Актуальні проблеми іноземної філології: Лінгвістика і літературознавство : міжвуз. зб. наук. ст. / [відп. ред. В. А. Зарва]. – Донецьк : Юго-Восток, 2009. – Вип. ІV. – С. 12–17.