Поняття свободи совісті та віросповідання є ключовим для утвердження права людини на власний вибір, відстоювання своїх цінностей, та головною умовою для побудови діалогу. Окрім розуміння цього принципу потрібне його впровадження на всіх рівнях суспільства. Учасники другої національної зустрічі представників релігійних або заснованих на переконаннях організацій під егідою ОБСЄ (БДІПЛ) за сприяння Міністерства культури України мали змогу розглянути проблему протягом 8-9 грудня у Києві.
Поняття свободи совісті та віросповідання є ключовим для утвердження права людини на власний вибір, відстоювання своїх цінностей, та головною умовою для побудови діалогу. Окрім розуміння цього принципу потрібне його впровадження на всіх рівнях суспільства. Учасники другої національної зустрічі представників релігійних або заснованих на переконаннях організацій під егідою ОБСЄ (БДІПЛ) за сприяння Міністерства культури України мали змогу розглянути проблему протягом 8-9 грудня у Києві.
«Ми знаходимось у пошуку моделей нового системного підходу до діалогу та рівного сприйняття усіх структур», – задав тон зустрічі голова Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш. Організатори певні, що релігійна свобода є однією з трьох ключових свобод кожної людини. Заради впровадження цієї цінності державний та громадський сектори мають працювати разом. «Подібне право не захищає релігію, а захищає нашу свободу», – додала керівник департаменту прав людини ОБСЄ/БДІПЛ Катажина Ярошевич-Варган.
Маніпуляція цим загальнолюдським правом особливо гостро проявилась за умов гібридної війни, коли агресор намагається подати конфлікт як внутрішньо-український та спровокувати його ескалацію, зауважив замголови Адміністрації Президента України Ростислав Павленко: «Позиція №1 – право людини, яка має реалізувати свою свободу. Закон України є одним із найбільш ліберальних у цій царині. Відповіддю на маніпуляції має стати цивілізаційний діалог та повноцінне використання прав для збереження гармонії у стосунках».
Попри постійні зміни сучасного світу, релігійні громади об’єднують більшість людей. Представники духовних спільнот України намагались зробити вагомий внесок у розвиток суспільства через низку ініціатив. «Ми стали свідками, як українські релігійні організації боролись проти диктатури, підтримували євроінтеграцію та критикували дії, які б призвели до сповзання держави у бік клубу диктаторів, – наголосив народний депутат, професор Віктор Єленський. – Попри запровадження нових законів, не всі рівні суспільства розуміють ціннісний хрестовий похід духовних лідерів. Тому діалог між тими, хто дотримується традицій, та більш ліберальною частиною соціуму має стати однією з головних цілей».
Релігійне багатоманіття України та налагодження зв’язку між релігійними громадами можуть стати прикладом для всього світу. Проте окрім успіхів ми не можемо випустити з уваги наявні проблеми, які часто стосуються не різних за вірою громад, а подібних у вигляді внутрішньо-конфесійних конфліктів. Професор та академік АПН України Віктор Бондаренко згадав про проблеми незавершеної реституції церковної власності та повернення релігійних організацій у суспільний простір, недостатню роль Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій (ВРЦіРО), неврегульовані міжправославні відносини, де держава давно мала б взяти на себе роль медіатора. Великий потенціал для вирішення проблемних питань професор Анатолій Конверський (КНУ ім.Шевченка) вбачає у залученні науковців, проведенні якісної релігієзнавчої експертизи та оцінці ризиків державної політики.
Різницю в українському релігійному середовищі за останні роки аналізують й міжнародні експерти. Вони констатують, що ситуація суттєво змінилась після завершення політичного режиму Януковича, коли право свободи не було доступним. Експерт з аналітичних питань від ЄС Танел Танг окреслив п’ять важливих для нього пунктів: більшість порушень прав людини відбуваються на непідконтрольній території, що мало б контролюватись представниками міжнародних організацій; самі громадяни, що лишились на непідконтрольних територіях, можуть реалізувати право свободи, зокрема через соціально-гуманітарну активність релігійних громад; уряд має грати ключову роль для вирішення міжрелігійних конфліктів, щоб уникнути змагання між деномінаціями та гарантувати права нацменшин; український закон має захищати право щодо контактів з зоною АТО та прийняття гуманітарної допомоги; релігійна свобода важлива для всієї України, на що не можна не зважати за нових суспільних тенденцій.
Представники ВРЦіРО у рамках своїх виступів також вказали на важливість участі держави у системному діалозі, якого бракує для вирішення поточних проблем. Хоча, за словами архиєпископа Євстратія Зорі (УПЦ КП), ми не можемо не зважати на критику діяльності Ради. Натомість, він запропонував проведення діалогу між Московським та Київським Патріархатами за участі державних та міжнародних представників: «Ми думаємо, що УПЦ (МП), яка знаходить можливості для контакту з державою з проханням про припинення кровопролиття, зможе знайти точки дотику для проведення подібного діалогу». Архиєпископ також занепокоєний ситуацією з внесення правок у трудове законодавство, коли вперше за багато років відчув сумніви у можливості релігійних представників коментувати подібні ініціативи.
«Ми виступаємо за мир та порозуміння, де політичний чинник не має стати складовою релігійних відносин, – відповів протоєрей Микола Данилевич (УПЦ (МП)). – Релігійної війни у нас немає, натомість присутні досить серйозні міжконфесійні конфлікти. Вони (УПЦ КП - прим. автора) захоплюють наші парафії, а не ми – їхні. Але всі подібні конфлікти мають регіональне значення і помилково казати, що існує певна стратегія розпалювання ворожнечі. Але багато хто відчуває безкарність, коли представники Київського Патріархату можуть вільно заявляти про захоплення храмів. Перед законом мають бути рівні усі, в том числі й «московські попи»».
Принцип світськості не означає усунення релігії з публічного простору. Будь-яка громада є складовою громадянського суспільства. Право на свободу являє собою свободу кожного дотримуватись власної моралі. Митрофорний протоєрей Олекса Петрів (УГКЦ) актуалізував питання рівної участі релігійних громад у суспільному житті: «Ми не проти прав людини. Коли полілог перетворюється на діалог, де є ліберали та консервативні носії «дремучих предрассудков», ми можемо втрапити у небезпечну конфронтацію. Я б хотів, щоб це був монолог, коли ми єдиним серцем визначаємо як нам жити, любити і поважати кожного».
Проблемні питання зачіпають не лише християнські відносини. На даний момент в Україні існує сім Духовних управлінь мусульман, деякі з яких присутні лише на папері. Ісламський фактор не має стати частиною маніпуляцій у державі, певен шейх Рустам Гафурі. «Важливо не допустити розвиток певних ідеологічних рухів в України, щоб іслам не було використано у політичних цілях. Нам потрібен діалог заради реалізації спільних цінностей: цілісність держави, протидія політизації релігії та засудження ідеології екстремізму у будь-яких проявах», - закликав він.
Не зважаючи на високий рівень імплементації українських законів, проблеми з його реалізацією можуть виникати на місцях. Увагу на проблему паломництва хасидів в Умань звернув заступник головного рабина Києва Геннадій Білорицький. За його словами, юдеї постійно зустрічаються з проблемами діалогу з місцевої громадою, забезпечення житлом, встановлення пам’ятників та іншого. У даному випадку, на його думку, у процес мають втручатись представники вищих інстанцій, тому що питання не вирішуються на місцевому рівні. «Діалог завжди кращий за односторонню діяльність», – додав він.
З представленням власної традиції та актуальністю єдності у діалозі виступили представники Центру громад Свідомості Крішни в Україні. «Відповіді на питання Як зберегти гармонію? – вже давно є», – звернув увагу ректор Ведичної академії Дамодара Чаран дас. – Але всі проблеми походять від безпринципності атеїстичного суспільства. Наша ж мета полягає у просвітництві, надання духовного знання усім, незалежно від конфесії».
Цінності любові, чесності, справедливості та співчуття є коренем не тільки для релігійних громад, а й усього суспільства. Міжнародний досвід впровадження діалогу на різних рівня був представлений прикладом Міжрелігійної Шотландії. Особливістю руху є активна участь агностиків та атеїстів, а не лише вірян певної традиції. Директор організації, доктор Морін Сієр нагадала про загрози, які постають за умови відсутності міжрелігійного діалогу: релігійні конфлікти, сектантство, релігійний екстремізм, злочини ненависті, стерео типізація, антисемітизм, ісламофобія, прірва між релігійними та нерелігійними людьми тощо. «Світ стомився від релігійних зіткнень, - додала вона. – Ми створюємо світ для молоді, яка втрачає інтерес та відвертається від релігії. Якщо ж ми побудуємо культуру діалогу, то матимемо міцні стосунки, громадянську замученість, повагу до принципу свободи совісті та можливість працювати разом заради спільного блага».
Перша міжрелігійна рада у Шотландії була створена ще у 70-х роках ХХ ст.. Згодом, у 1999 році, питання про створення подібного органу було винесено на обговорення у парламент. Дискусії тривали до 2002 року, коли сама держава стала ініціатором створення національної організації Міжрелігійна Шотландія (Interfaith Scotland). Її метою стала побудова гарних стосунків для усієї нації. Окрім центрального органу вона представлена 20 місцевими громадами, дві з яких заснувала держава. У них працюють самовіддані міжрелігійні фахівці, чия праця оплачується. Діалог не будується лише навколо питань релігії та духовності, а зачіпає актуальні соціальні питання. Наприклад, якою буде Шотландія? Чи буде вона у складі Великобританії?
«Діалог прибирає страх перед невідомим – зауважила Морін. – Він будує стосунки та фундамент для спільних дій. Він допомагає сприймати усе різноманіття життя». Подібну цитату можна було почути з вуст держпрацівників, які самі переконались в ефективності подібної діяльності. Натомість форми діалогу можуть кардинально відрізнятись – це і фестивалі різних релігій, зокрема у школах, спільні свята, обіди, подорожі до святих місць, відкриті дискусії щодо соціальних проблем, табори та програми обміну.
Директор Міжрелігійної Шотландії підкреслила важливість участі молоді та жінок, які мають більший потенціал для реалізації діалогу, з фокусом на майбутні тенденції. Одним з напрямків роботи організації є школи, де відбуваються не лише розмови з дітьми, а й Дні релігій, підготовка спеціалістів з діалогу. Викладання релігієзнавства у всіх навчальних закладах є позаконфесійним. Основну проблему Морін вбачає в апатії, а не у загрозі екстремізму. Це проявляється у втомі людей від релігії, коли тільки 4 з 30 дітлахів називають себе тими, хто вірять. Шляхи виходу з ситуації обговорюються двічі на рік під час Форуму релігійних лідерів. «Люди готові їх слухати. Лише одна людина ладна внести суттєві зміни у свою громаду та змінити її на краще. Молодь має знати, як працює релігія на благо суспільства, а не чути лише про тероризм з медіа», – підсумувала доктор.
Сьогодні на мапі світу майже не знайти країн, де присутня лише одна культура чи релігія. Різноманіття стало нормою сучасності. Відсутність інформації та знань призводить до появи непорозумінь, навіть якщо невідоме не несе потенційної загрози. Прикладом викривлення дійсності є російські новини, після перегляду яких може постраждати психіка, переконаний директор Казахського міжнародного бюро з прав людини і дотримання законності Євгеній Жовтіс.
Для усіх пострадянських суспільств є характерним спадок несприйняття. Зокрема, це стосується тлумачення релігійної свободи, у якій помилково вбачають право для самих релігій. Законодавство Казахстану не розрізняє внутрішні та зовнішні свободи, де право релігійної свободи стосується й самого вибору чи зміни переконань людиною та публічної маніфестації віри, окрім певних обмежень. «Не менш важливо визначити основу діалогу, – поділився Євгеній. – Цим фундаментом ми бачимо право на свободу совісті та релігій. Ми почали впроваджувати цей досвід у круглих столах, де говорили не про суть різних релігій, але піднімали питання права на свободу кожного. Такий підхід може послужити основою, що прибирає загрозу, дає спільні поняття та принцип мирного співіснування».
Щоправда, перші зустрічі скоріше завершувались конфліктами, коли сторони постійно звинувачували один одного. Представники держави вислуховували звинувачення на свою адресу та контратакували громадських активістів. Але вже за півроку вони навчились вести діалог та почали вирішення проблем у рамках цієї культури. Пізніше сформувались тематичні робочі групи, які вирішували вузькі питання. Діалог має стати культурою життя, людських стосунків, а не лише круглих столів та конференцій.
Питання звільнення стоїть дуже гостро на тлі переходу від протосуспільства до громадянського суспільства, що мало б відбуватись швидше. За словами експерта, проблема полягає у пострадянському синдромі безпорадності, коли ще на низовому рівні ніхто не бачить можливості для зміни середовища. «Зміна має виглядати як активний рух, де ключову роль грають релігійні лідери, інтелігенція, - акцентував Євгеній. – Нам доведеться пройти цей шлях дуже коротко, що інша частина людства переживала протягом епохи, як і в економічному плані. Я по-білому заздрю Україні, тому що ви вже почали йти цим шляхом, поки у Казахстані зберігається режим легких репресій».
«Якось я зустрів шиїта у Шотландії, чийого брата пару тижнів тому підірвав суніт у Пакистані, - розповідав заступник редактора служби новин Forum 18 Джон Кінахан. – Він поділився, що потерпав від гніву, жадав помсти. Але він подолав цю злість завдяки своїм друзям-сунітам, які щодня підтримували, вибачались за братів по вірі, горювали разом з ним та молились. Потрібна велика сміливість для подібного залучення у життя інших. Тепер ми маємо думати, як ситуація у Пакистані може вплинути на Шотландію, а ситуація в Україні на весь інший світ».
Імплементація релігійної свободи має залучати усіх акторів суспільства, а саме державу, релігійні організації та громадський сектор. Це тривалий процес, який має бути відкритим для всіх, та не боятись зіткнення з проблемами та болючими питаннями, додав Джон. Діалог формує впевненість, що кожен може ствердити свою гідність, на яку він заслуговує.
Досвід Туреччини у цьому процесі починався з діалогової платформи за участі громадських авторитетів, науковців та представників релігійних громад, продовжила керівник ініціативи Норвезького Гельсінського комітету із забезпечення свободи релігії чи переконань доктор Міне Їлдірім. Головною умовою для діалогу на будь-якому рівні залишається безпечна атмосфера, яка має будуватись у рамках закону та дотримання основних прав людини. Одним із викликів у роботі стала пасивність громадських лідерів, які хотіли радше слухати, ніж говорити. У цьому подоланні допомогло визначення чіткої мети та бачення, що саме може змінитись після обговорення. Ядром діалогу є спільне сприйняття іншого та свобода волі. Доктор Міне досі бачить проблему у власній країні, де не вітається перехід з однієї віри в іншу.
Одна з найстаріших практик міжрелігійного діалогу – Парламент світових релігій, що вперше відбувся у 1893 році у Чикаго (США). Більше 10 тисяч осіб долучились до цьогорічного Парламенту, на якому побувала й професор Інституту філософії ім.. Сковороди Людмила Филипович. За її словами, було важко переконати релігійних лідерів у доцільності участі, яка спрямована на розбудову діалогу та громадянського суспільства. Показовою стала практика християнських світових молитов з 1988 року, яка прижилась і в Україні. Сам Київ став місцем антитерористичних зустрічей у міжнародній протидії тероризму та екстремізму. Однак український формат діалогу досі відбувається на рівні еліт, що відрізняється від активності на різних рівнях у західних реаліях. Зокрема, молодь спонукають до участі через культуру, форми релігійного туризму, мистецтва, програм обміну тощо. «Діалог – це результат зацікавлення самих релігій, коли їм не треба доводити ефективність спілкування, – підкреслила професор. – Натомість, ми постійно чекаємо, коли хтось інший розпочне ініціативу, держава або інші виконавці».
Українськими прикладами можуть слугувати не лише ВРЦіРО, а й Українське Біблійне товариство, Міжцерковне євангельське об’єднання, інші ради та представництва при місцевих органах самоврядування, додав голова правління Інституту релігійної свободи Олександр Заєць. Незалежність подібного діалогу забезпечується самоорганізацією, тому що держава не підтримує фінансово жодну з ініціатив. За словами експерта, показовим став приклад Майдану, який мав би не такий мирний характер за умов відсутності релігійних лідерів.
Прикладом нового досвіду є міграційна криза Європи, аналіз якої представила професор кафедри філософії та педагогіки НТУ Алла Арістова. Європа переживала вже три сильні хвилі міграції (40-ві роки, 80-90-ті та сучасна), однак поточна суттєво різниться від попередніх. Показниками стали високий обсяг та інтенсивність, характер появи (війна), слабкий контроль, маргінальні соціальні групи, відсутність єдиного напряму, соціальна реакція урядів та населення, зміна лексики. У результаті цього постало питання про збереження систем континентальної безпеки. Дослідники фіксують сплеск ісламофобії, де проблема напряму корелює зі ставленням до мусульман (Великобританія – 61% відмови від мігрантів, до 63% сприймають мусульман як екстремістів, 24% жителів Німеччини проти мігрантів).
Це спричинило напади на мусульман, масовий страх перед релігійними терористами, коли ЗМІ лише підігрівають ісламофобну істерію, зміцнюючи рейтинг правих партій. За словами професора, українська реальність теж виглядає як простір стереотипів, у якому держава перетворюється на один з шляхів нелегальної міграції. Інформаційна війна дестабілізує ситуацію. Однак мусульмани України є її невід’ємною частиною, які не просто відкриті до діалогу, а самі стають його ініціаторами, що є взірцем для Європи.
Потреба внутрішньо ісламського діалогу для України лише актуалізувалась, що прослідкував доцент Національного університету Острозька академія Михайло Якубович. Але він не відбувається між шиїтами та сунітами, а стосується представників одного напрямку, які навіть не можуть взяти участь у спільній молитві. Гостро постає питання розподілу квот на хадж, військового капеланства, забезпечення релігійних потреб переселенців з Криму. Незабаром може з’явитись нове релігійне управління, яке буде протиставленням до ДУМК. Спроба створення Ради муфтіїв залишилась у минулому, тому що сьогодні об’єднання існує лише на папері. На думку дослідника, ВРЦіРО могла б стати платформою для єднання, але там представлена тільки одна мусульманська громада і шансу для залучення нових членів майже немає.
«Спілкування відбувається на рівні простих вірян. Майданчиком для діалогу на вищому рівні можуть стати наукові заходи, де б була представлена думка ісламознавців. Держава мусить підтримувати науковців та запрошувати міжнародних релігійних діячів. У теперішній глибокій інтелектуальній кризі триває процес пошуку ідентичностей. А саме цим шляхом держава могла б не втручатись у процес, але надати можливість для представлення всіх позицій», – запропонував Михайло.
«Події 2014-2015 рр. довели, що викликом для збереження миру є міжцерковні відносини, –заявив завідувач відділом гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Сергій Здіорук. – Я мав змогу документально переконатись, що УПЦ (МП) є лише частиною іншої Церкви. Без патронату з боку державної влади представники УПЦ (МП) почали втрачати довіру та процес зрушився у бік проєвропейських тенденцій. При цьому державна політика щодо регулювання відносин досі розмита».
За даними спеціаліста, представники РПЦ перераховували по три мільйони доларів, щоб зруйнувати процес перемовин між УАПЦ та УПЦ КП. У перспективі УГКЦ може отримати статус патріархії, що означатиме підпорядкування світових парафій УГКЦ, які зараз перебувають у юрисдикції Конгрегації Східних Церков. Ресурс для зміни ситуації фахівець вбачає у дипломатії: «Ми здатні вести нашу політику через створення законодавчого поля, щоб ми на рівні дипломатії створили Єдину Помісну Церкву. Хоча за законом це не до кінця демократично. Але це поклало б край маніпуляціям українцями».
Його думку продовжив професор НПУ ім. Драгоманова Юрій Чорноморець, підкресливши, що православне середовище перебуває у стані глибокого конфлікту. Переходи між юрисдикціями досі нечисельні, а процес переговорів щодо об’єднання після Майдану провалився. Окрім очевидних причин існують суб'єктивні перепони, зокрема бажання предстоятеля Філарета (Денисенко) померти Патріархом. «Головна причина – відсутність історичної відповідальності лідерів, у тому числі поступки з боку державних лідерів, - продовжив науковець. – Персональна влада стала головнішою ніж процес об’єднання. Заради створення єдиної Церкви має бути відповідна державна політика, що мінімізує конфлікти на місцях. Знаходження компромісу не є бажаним для жодної зі сторін, які є політизованими. Зняти цю проблему може лише конструктивне посередництво держави».
Протестантське середовище України тяжіє до горизонтального активізму, зберігаючи пасивне ставлення до держави, пояснив ситуацію професор УКУ Михайло Черенков: «Вони свідомо відмовляються від власної суб’єктності у діалозі з державою, окрім хіба податкових, ціннісних та військових поступок. В умовах пост революційної активності треба приділяти більше уваги суспільству. Натомість більшість церковних союзів зберігають примарну лояльність до вертикалі через страх регіонального сепаратизму».
В українському протестантизмі досі присутня орієнтація на командно-вертикальну структуру. Професор прослідковує проблему у кризі поняття Церкви як громади. Представники релігійних громад радше бачать не єрархів, а громадянський активізм. Протестантизм мав би бути чинником такого втілення у діалозі, у партнерстві з громадянським суспільством та державою. Розвиток самих громад та народу залежить від розвиненого церковно-громадянського суспільства.
Усі практичні методи врегулювання чи трансформації конфліктів мусять засновуватись на юридичних підставах, нагадав доцент Харківської юридичної академії Дмитро Вовк. Досі в Україні присутня досить жорстка модель державно-церковних відносин, яка нагадує спробу відтворити стіну відчуження. Натомість, практична співпраця нагадує зовсім іншу модель стосунків. «З дискурсу випала релігійна свобода людей, яка може страждати за умов партнерства держави та релігійних організацій, – зауважив дослідник. – Прикладом є благословення військових, коли усі мали бути залученими до ритуалу, навіть атеїсти та мусульманин. Досі немає розроблених механізмів уникнення подібних проблем на тлі жахливого стану судової практики. Присутні випадки, коли судді пояснюють своє рішення про заборону релігійної маніфестації, спираючись на цитати з Біблії. Світськість – це не лише характеристика, а суспільна цінність, яка має бути представлена у публічних інститутах. Вона є також засадничою цінністю для міжрелігійного діалогу, який може перетворитись на монолог. Будь-яке просування неможливе, поки це не стане справою усього суспільства».
Обговорення актуальних проблем релігійних громад та прав людини разом з міжнародними експертами триватиме ще протягом сьогоднішнього дня, 9 грудня. За результатом зустрічі учасники сподіваються на практичні рекомендації та рішення, як саме діалог на усіх рівнях може бути представлений в українських реаліях.