Богослужіння вечірні та утрені могли б передбачати своєрідне очікування церквою свого предстоятеля у притворі храму. Тут як ніколи могли б знадобитись т.зв. "предначинательні псалми" 103 на вечірні та шестипсалм'я на утрені. Прихід предстоятеля можна було б супроводити урочистим співом "Блажен муж" чи "Полієлеєм".
Не претендуючи на вичерпність скажу, що це завдання не є аж таким важким до виконання. Насправді вартує знати лише витоки богослужінь добового кола, а відтак пуцлі складуться самі собою. Зосереджусь лише на основних богослужіннях - вечірні та утрені.
Перше питання, яке наважусь поставити є наступним: Що лежить в основах катедральних структур вечірні та утрені обряду, який ми нині називаємо візантійським?
Моя аксіоматична відповідь - щоденні жертвоприношення старозавітнього єрусалимського храму. Спробую це довести.
Книга Виходу 29-30 подає нам опис щоденних храмових богослужінь, які включали три основних елементи: запалення(приготування) лампад світильника, яке співпадало із спаленням ладану на кадильному жертовнику (30.7-8: на ньому Арон спалюватиме пахучий ладан; щоранку, як готуватиме лямпи, спалюватиме його; увечорі теж, коли ставитиме лямпи, спалюватиме його, як щоденне курення перед Господом, для ваших поколінь) та цілопальна жертва (29. 38-42: От що приноситимеш на жертовнику: двоє ягнят перволітків щодня, повсякчасно. Одне ягня приноситимеш уранці, а друге підвечір, разом з десятиною ефи питльованої муки, змішаної з четвертиною гіна чистої оливкової олії, і возливання з четвертини гіна вина, до першого ягняти. А друге ягня приноситимеш перед вечором, з таким самим приносом і возливанням, що й вранці: на приємний запах, вогняну жертву Господеві. Це буде повсякчасне всепалення для ваших поколінь, коло входу в намет зборів, перед Господом, де зустрічатимуться з вами, щоб розмовляти там з тобою).
Якщо схематизувати, то богослужіння мало б виглядати таким чином:
Структурна подібність
Німецька дослідниця проф.Ґабріеле Вінклер у кількох своїх працях до історії вечірнього богослужіння дуже наглядно довела, що подану вище стркуктуру
можна прослідкувати майже у всіх класичних християнських традиціях. Інколи проблемним елементом є запалення світла, оскільки воно могло бути відсутнім у деяких традиціях (наприклад, воно не згадане у антіохійській традиції Апостольських конституій, хоча там насправді і не подано повного чину, а різні елементи богослужіння розкидані по різних місцях), натомість кадіння та заключні благодарні молитви, які зазвичай супроводжувались входом у святилище і поєднувались із прошеннями за потреби народу (= жертовний характер) присутні у всіх літургійних традиціях.
Дзеркальність катедральних вечірні і утрені
Із "типових" катедральних джерел сучасної візантійської традиції можна спостерегти своєрідну дзеркальність богослужінь вечірні та утрені. Зокрема, якщо зібрати воєдино і відтворити відповідно до сучасних чинів вечірні та утрені літургійні елементи подані у Апостольських конституціях, структура богослужінь вечірні та утрені виглядатиме наступним чином:
Вражає передусім лаконічність цих катедральних богослужінь. Вони досить короткі: лише один псалом, лише один, супроводжуючий його, піснеспів, набір прошень і дві молитви, але можливо цього і нині було б досить для того, щоб відновити традицію богослужінь добового кола. У Апостольських постановах не згадується окремо запалення світла чи кадіння, але, як вже було зазначено вище, чин тут не передано послідовно і подане нами лише спроба реконструкції. У кожному разі ритуальне благословення світлом перед урочистим співом 140-го псалма із ритуальним кадінням донині присутнє у чині "візантійської" Літургії Передшеосвячених Дарів, а вона, згідно із дослідженням згаданої дослідниці є свідком давньої антіохійської традиції.
Літургійні входи
Окремо необхідно згадати літургійні входи. Їх у більшості, якщо не у всіх давніх літургійних обрядах зазвичай було два "малий" (пов'язаний із входом архієрея, чи іншого предстоятеля у храм вірних) та "великий" (пов'язаний із його входом у святилище). Принаймні так вважається щодо євхаристійної літургії. На богослужіннях добового кола, які передбачали ритуальне запалення світла можливо обидва вони були "великими" (тобто входами у святилище), оскільки зазвичай благословляли світлом, запаленим від т.зв "вічного" світла, яке горіло у святилищі.
Святкові елементи катедрального богослужіння
Професор Рольф Церфас у своєму дослідженні про вживання бібійних читань дуже наглядно показав, що святкове елементи богослужіння початково не поєднувались із богослужіннями добового кола, а слідували їм, творячи додаток до богослужіння або ж заміняли богослужіння добового кола, переважно вечірню, оскільки передбачали чування, а воно природно ототожнювалося із часом вечора чи ночі. Окрім того, святкові богослужіння часто передбачали процесійні ходи до місця поховання святого чи місцезнаходження певної святині, яку святкували. Ця традиція збережена у візантійському богослужіння донині. На великі свята, які передбачають чування, після закінчення катедральної вечірні (тобто після главоприклонної молитви) священики під спів литійних стихир відходять до притвору (оригінально до якоїсь святині чи поховання святого) і саме там відбувається справжнє богослужіння свята чи святого, яке завершується процесійним поверненням до храму під спів стихир стиховні. Нині там виголошують ектенію, запозичену із покаянного богослужіння, яке відбувалось у час природних чи загарбницьких небезпек, але чому не можна було б робити там справжнє святкове богослужіння, яке удавнину передбачало читання із святого письма та супроводжуючі його піснеспіви – величання, іпакої, кондаки чи канони? В кожному разі вечір є набагато кращим часом для довших піснеспівів таких як канон і традиція це недвозначно довела – коли співають великий покаянний канон, статії єрусалимської утрені, читання 12-ти страсних євангелій? Та навіть у строго монашій традиції – новосаваїтській – типіконом якої ми мали б керуватись у великі свята утреню переносять на навечір’я, поєднуючи із вечірнею, а сам день свята залишають для святкової євхаристії.
За словами одного із найкращих сучасних знавців рукописної константинопольської традиції ‘Сучасна «візантійська» літургія є текстом нової константинопольської рецензії 11-го століття, яку звершують відповідно до рубрик встановлених на горі Афон у 14-му столітті у особливій редакції, створеній критським гуманістом за наказом папи римського’ (S.Parenti, The Eucharistic Liturgy in the East: The Various Orders of Celebration // Anscar J. Chupungco (Hg.), Handbook for Liturgical Studies: The Eucharist, 73). Чи можна знайти залишки подібного катедрального богослужіння у цьому імператорсько-монашо-гумано-замовницькому міш-маші? Насправді дуже легко і, як не дивно, набагато очевидніше у чині утрені ніж вечірні.
Справжня утреня візатнійського обряду розпочинається піснеспівом, який називають світильним (хоча про світло згадується лише у "постових" варіантах цього піснеспіву), а завершується, як і тисячу років тому, главоприклонною молитвою. Ось структура, яку можна знайти у будь-якому (виняток - пасхальна утреня) варіанті візантійської утрені:
Якщо взяти до уваги, що у чині вечірні світильний піснеспів (нині "Світло тихе") оригінально передував псалму 140-у (це очевидно із порівняльної літургіки), то отримаємо структуру вечірні абсолютно ідентичну структурі утрені:
Ці частини богослужінь вечірні та утрені і є катедральним обрядом "візатнійської" традиції. Всі решта вступні та відпустительні елементи вечірні та утрені є абсолютно додатковими та другорядними поряд із цими основними.
При оновленні обряду обряду важливим є не втратити найдавніших і ключових для традиції елементів, які визначають саму суть богослужіння, а також зберегти можливості його "логічних" розширень при потребі.
Богослужіння вечірні та утрені могли б передбачати своєрідне очікування церквою свого предстоятеля у притворі храму. Тут як ніколи могли б знадобитись т.зв. "предначинательні псалми" 103 на вечірні та шестипсалм'я на утрені. Прихід предстоятеля можна було б супроводити урочистим співом "Блажен муж" чи "Полієлеєм".
Після вступного "Мир всім" предстоятель мав би зайти в святилище, прийняти запалену свічку (чи кирії, якщо архиєрей) і поблагословити вірних (можливо дати їх запалити їх свічки від своєї, поставивши її в центрі спільноти).
Далі, прийняти кадильницю і під спів основних псалмів (можна і з стихирами) кадити престол або тетрапод з іконою храму чи свята.
Потім ввійти у святилище і виголосити прошення та молитви з мирствуванням.
При бажанні відхід предстоятеля із церкви можна супроводжувати стихирами стиховні (їх взагалі треба було б використовувати для текстів святих, тоді як на псалмах брати службу дня чи неділі).
Святкове ж богослужіння взагалі не вартує поєднувати із богослужіннями добового кола. Воно має мати свою чітко визначену структуру, центром якої мали б бути біблійні читання. Серед ідей створення такого богослужіння можна подати наступні:
Такі попередні міркування до ширшої дискусії і критики.
Бібліографія:
Світлина з сайту парафії святого Іллі (Брамптон, Канада)