У м. Києві 20 грудня 2012 року відбулась Національна міжконфесійна нарада «Обговорення плану участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії туберкульозу». Нараду організувала Громадська Рада по співпраці з Церквами та релігійними організаціями при МОЗ України та Комісія з питань соціального служіння ВРЦіРО, за підтримки ГО «Інтелектуальна перспектива».
У м. Києві 20 грудня 2012 року відбулась Національна міжконфесійна нарада «Обговорення плану участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії туберкульозу». Нараду організувала Громадська Рада по співпраці з Церквами та релігійними організаціями при МОЗ України та Комісія з питань соціального служіння ВРЦіРО, за підтримки ГО «Інтелектуальна перспектива». Про це РІСУ повідомив заступник Голови Громадської Ради по співпраці з Церквами та релігійними організаціями при МОЗ України священик УГКЦ Андрій Нагірняк.
Зібрання мало на меті продовжити міжконфесійний діалог з питання подолання епідемії туберкульозу та узгодити взаємодію між собою та держаними і громадськими організаціями у цьому питанні.
В ході наради епідеміологічну ситуацію в Україні представив заступник директора Всеукраїнського центру контролю за туберкульозом Міністерства охорони здоров`я України. «Рівень захворюваності туберкульозом в Україні у 8-10 разів перевищує показники розвинутих країн. За останні роки все більшою проблемою стають стійкі до туберкульозних препаратів форми захворювання, а також поєднання ВІЧ-туберкульоз», – розповів представник МОЗу. Державні ж гроші на боротьбу із туберкульозом витрачають лише на закупівлю медпрепаратів. Щодня на туберкульоз захворюють 90 українців, 27 – помирають. Кожен десятий хворий на туберкульоз в Європі — українець».
Практичним досвідом залучення Церков та релігійних організацій до протидії епідемії туберкульозу в Україні поділились священнослужителі УПЦ з Дніпропетровська та Херсонської області.
Священнослужителі можуть розвінчувати «міфи» щодо інфікування та лікування хвороби, а в боротьбі зі стигматизацією (соціальним виключенням осіб, що перехворіли туберкульозом) слово пастиря може стати вирішальним, адже досі ні лікарі, ні соціальні працівники, ні неурядові організації не змогли досягти великих успіхів у цьому питанні. Однією з проблем як виявлення, так і лікування туберкульозу, є вкрай обмежений доступ лікарів до груп ризику – безхатченків, жебраків, сезонних робітників і т.п. Місцями, де такі люди регулярно збираються, є пункти харчування та нічліжки, або ж релігійні громади, які надають благодійну допомогу. Відтак, священнослужителі таких громад мають регулярний доступ до цих вразливих груп населення. Також колонії та в’язниці й надалі залишаються місцем концентрації хворих на туберкульоз. Можна виділити дві типові проблеми: прихільність до лікування в колонії і продовження лікування після звільнення. В обох випадках вкрай важливим є свідоме ставлення самого хворого до лікування, націленість на завершення всього курсу. В усіх цих питаннях дуже важливою є роль та позиція священнослужителя.
У підсумковому документі Наради її учасники звернулися до єрархів Церков і релігійних організацій, громад, а також віруючих усіх конфесій з проханням проявити відповідальність та ініціативність у протидії поширенню туберкульозу у місці свого служіння та випрацювати спільну концепцію і стратегію дій, направлених на подолання всієї сукупності проблем, пов’язаних з епідемією.