Святий Володимир, великий князь Київський (†1015), ввійшов в історію як Христитель руських земель. Ця подія докорінно змінила історію Русі-України, заклала підвалини її розвитку як держави просвіченої і зміцненої світлом Христової віри.
Святий Володимир, великий князь Київський (†1015), ввійшов в історію як Христитель руських земель. Ця подія докорінно змінила історію Русі-України, заклала підвалини її розвитку як держави просвіченої і зміцненої світлом Христової віри.
Разом із християнством, прийнятим у візантійському обряді, Україна здобула міцне моральне осердя, що надалі в непрості часи і лихоліття оберігатиме її народ і в цьому ключову роль відіграватиме Церква, закладена святим Володимиром.
Велич події, здійсненої у 988 році, глибоко закарбувалася у пам‘яті українського народу. Образ князя Володимира, визнаного святим і канонізованим, постав у гимнографічних текстах поруч із старозавітніми пророками, християнськими святими та апостолами.
Святого Володимира вшановували як послідовника імператора Костянтина:
Порівнювали із апостолом Павлом:
Християнська віра була відомою для Володимира змалку, оскільки з малих років він виховувався своєю бабкою - блаженною княгинею Ольгою. Про це також співається у піснеспівах -
Власне те, про що мріяла княгиня Ольга, здійснив її внук, чим поставив українську державу врівні з християнськими народами Сходу та Заходу. Охрестившись, князь Володимир прийняв ім‘я Василія:
Святого Володимира невипадково порівнюють із апостолом Павлом, який також до чудесної зустрічі з Христом був зовсім іншою людиною - фанатичним фарисеєм і переслідувачем християн. Так і Володимир постає у першій половині свого князювання як жорстокий правитель, що зміцнював державу війнами, силою і страхом. Перелом, який відбувся в душі Володимира після прийняття хрещення докорінно змінив його. Зерна віри і благочестя, що прищеплювала своєму внукові княгиня Ольга, зрештою дали добрі сходи, а міцність характеру дозволила прийняти рішення про охрещення цілого народу. Тільки винятково мужня людина могла здійснити такий вчинок, оскільки, подолання закоріненого язичництва було непростою справою, що вимагала різких і, ймовірно, іноді жорстоких дій:
Точна дата прийняття християнської віри не є точно визначеною, але приймається 988 рік. Немає одностайності і у визначенні місця хрещення — називається або Київ, або Корсунь (Херсонес), це бачимо з літургійних піснеспівів:
Проте, саме Київ став тим містом, з якого почало поширюватися християнство, тож невипадково у словах празничного канону зустрічаємо переспів слів літописця:
В Києві, у Десятинній церкві і був похований князь Володимир. Будівництво цієї церкви Успіння Пресвятої Богородиці було розпочате князем ще в 989 році, одразу після хрещення:
Прийняття християнської православної віри було подією величезної ваги для Русі-України - проривом у світ духовного оновлення й самодостатності, доступом до християнської культури, письменства, традицій. Святий князь Володимир починає будівництво багатьох храмів, при яких організовувалися школи, аби забезпечити молодому поколінню християнське виховання. Християнство відбилося на всьому народному побуті: несло пом’якшення в суспільні відносини, викорінювало багатожонство, змінювало сприйняття ролі жінки, переглядало погляди на рабство. І все це завдяки християнському світогляду, що поширювався серед русичів завдяки мудрому прозрінню князя Володимира:
Святий Володимир розумів, що разом із хрещенням Русь піднялася на вищий культурний щабель, а християнська віра служитиме об’єднанню держави, зміцнить політичні зв’язки. Тільки після свого хрещення він зміг одружитися з візантійською царівною Анною і ввести Русь-Україну до кола християнських народів. Ймовірно, що одруження з християнською царівною пригадало дитячі роки Володимира, проведені у товаристві княгині Ольги, що також стало поштовхом до переломних змін у житті князя:
Християнський досвід робив з князем дивовижні зміни, він став добрішим, а основну свою діяльність вбачав у благодійності: будував лікарні, притулки для старих і немічних, відпускав на волю рабів, звільняв від залежності боржників і невільників, дбав про хворих та бідних. Він став, за словами Київського митрополита Іларіона, «...одягом для нагих, поживою для голодних, прохолодою для спраглих, помічником для вдовиць, притулком для мандрівників, пристановищем для бездомних, захисником скривджених і збагачувачем убогих». Добра слава про святого князя поширювалася серед народу. Наприкінці свого життя він став найшанованішою особою в державі, чию мудрість порівнювали із Соломоновою:
Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу Христителя і Просвітителя Руси, довгий час його ім‘я не було зачислене до лику святих і він не мав свого празника. Головно, через відсутність чудес на його гробі, як це вимагає Церква до канонізації. Ні в одних синодиках домонгольського періоду немає імені Володимира. Проте незнаний автор «Похвали в честь Володимира» з половини XII ст. скаржиться на своїх сучасників, що Володимир не тільки не має свого празника, але навіть молитви «не заносяться за нього». Тож празнування в дні смерті Володимира було установлене після 1240 року. У літургійних піснеспівах на його честь згадуються також два інші руські святі – князі Борис і Гліб:
Прийнявши християнство, святий Володимир докорінно змінив не лише своє життя, але й життя цілої держави. Відкривши світло Христової віри для себе, від поділився ним із своїм народом, вказавши йому шлях до спасіння, просвітив душі і серця всіх прийдешніх поколінь.