24 вересня християни візантійської традиції відзначають пам’ять первомучениці й рівноапостольної Теклі, котру апокрифи звеличують як ученицю апостола Павла. У Римо-Католицькій Церкві днем її спомину є 23 вересня.
Найпоширенішими джерелами, які розповідають про життя святої, є “Діяння Павла і Теклі” (ІІ ст.), “Житіє і чуда св. Теклі” (V ст.), “Мучеництво св. Теклі”, яке приписують Симеону Метафрасту. Окрім того численні Отці як Східної, так і Західної Церкви згадують її у своїх творах, так що св. Текля набула популярності в цілій Вселенській Церкві.
Вперше пише про св. Теклю Тертуліан (сер. ІІ ст. — поч ІІІ ст.), щоправда критикуючи апокриф “Діяння Павла і Теклі”. Цей текст, хоч і містить деталі мученицького подвигу святої та навіть зовнішній вигляд апостола народів, все ж не позбавлений він ідей, притаманних гностицизму і суперечних християнству. У ньому простежується надмірний акцент на дівицтві, аж до зневаги подружжя, та є розповідь про те, як Текля сама себе охрестила. Містить апокриф також певні невідповідності зі Святим Письмом.
Наступні джерела стають прихильнішими до розповіді про св. Теклю і намагаються очистити її від усіх гностичних нашарувань. Скинувши їх, перед нами постає перша жінка, котра постраждала за Христа (первомучениця).
Житіє св. Теклі переносить нас в Іконію, через яку аж двічі проходив апостол Павло під час своєї першої місійної подорожі. Саме у цьому місті народилася первомучениця та отримала хорошу як на той час освіту. Батьки готували її до заміжжя, але, почувши проповідь Павла в домі Онисифора, вона вирішила цілковито присвятити себе Христу (тут відкривається широкий простір для спекуляцій щодо переваги дівицтва над подружжям).
Рідні оскаржили Теклю перед старостою міста, а той віддав її на перші муки — на спалення. Апокрифи розповідають, що в цю мить випав сильний дощ, погасив полум’я, і мучениця звільнилася. Вона знайшла Павла і вирушила з ним до Антіохії Сирійської. Це могло статися тоді, коли апостол народів був уже на зворотному шляху своєї першої подорожі: “А як звістили Євангелію в тім місті (Дербі — автор) й придбали чимало учнів, повернулись назад у Лістру, Іконію й Антіохію” (Ді. 14, 21).
В Антіохії, бачачи красу Теклі, з нею захотів одружитися староста міста Олександр, проте отримав відмову. Розлючений, він наказав видати її на поїдання звірам. Як розповідає св. Амвросій, мученицю нагою вивели на арену, але леви, які мали її з’їсти, обступили Теклю, прикривши її наготу, і не завдали дівчині жодної шкоди. Через те мученицю часто можна побачити на іконах та живописних полотнах в оточенні левів.
Також в чудесний спосіб вона врятувалася з ями, повної гадюк, та від розірвання двома биками. Кондак свята так зображує страждання святої та її чудесне звільнення: “Дівства добротою просіяла єси, і мучеництва вінцем прикрасилася єси, апостольству довірилася, діво, як преславна, і полум’я вогненне на росу перемінила єси, бика ж ярість молитвою твоєю впокорила єси, як первостраждальна”.
Теклю знову відпустили, і вона жила в знатної жінки Трифени, котра спершу мала схилити мученицю до одруження з Олександром, але згодом під її впливом сама навернулася до Христа. Житіє пов’язує цю жінку з Трифеною, котрій Павло передає вітання у Рм. 16, 12.
Закінчує своє життя св. Текля в усамітненні. Вона віддаляється в пустельні гори Селевкії та проводить своє життя в молитві, пості та зцілює недужих, котрі до неї звертаються. Перед тим, кажуть апокрифи, взяла благословення у свого наставника Павла в Мирах Лікійських (що апостол народів там бував, коли його везли до Риму, знаємо з Ді. 27, 5). Проповідувала певний час в Іконії, через що визнана рівноапостольною, та часто зображується на іконах з книжкою в руках. Померла природною смертю на дев’яностому році життя в місці свого усамітнення.
Печера, в якій померла та була похована св. Текля, стала місцем паломництва. На ній відбувалися чуда, і вдячні люди спорудили там церкву. Кілька разів протягом історії її руйнували й відбудовували. Сьогодні там, у сирійському селищі Маалюлі, є скельний монастир на її честь.
Як уже зазначалося, культ св. Теклі поширився і на Сході, і на Заході. Апокрифи перекладалися різними мовами, до них додавали розповіді про чуда святої, і все це разом мало слугувати для виховання у вірі читачів. Церковнослов’янські переклади “Діянь Павла і Теклі” з доданими трьома чудами рівноапостольної, які мають грецьке походження, відомі вже з Х ст. Звідси й бере початок широка популярність св. Теклі на Русі.
Її зображеннями оздоблюють храми: Софію Київську, Спасо-Преображенський собор в Чернігові, Бернардинський костел у Львові (сьогодні церква св. Андрія), Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Тернополі. В ХІХ ст. в одному зі скверів Тернополя поставили фігурку св. Теклі, викопали на її честь криницю, і мешканці міста тепер вважають рівноапостольну його покровителькою.
Літургійні тексти 24 вересня місію св. Теклі тісно пов’язують з особою апостола Павла, переспівуючи апокрифічну історію її життя. Тропар на честь первомучениці й рівноапостольної згадує також вплив Петра на її віру: “Словам Павловим навчившись, богоневісна Текле, і вірою утвердившись від Петра, богозвана, первомученицею явилася єси і первострадницею серед жінок, зійшла єси у полум’я, як на місце, сповнене квітів, звірі і бики устрашилися тебе, бо ти озброїлась хрестом”.
І хоч св. Текля не була мученицею в повному розумінні того слова, бо не загинула за Христа, але стала прообразом усіх християнок, немічність котрих у майбутніх століттях скріплював Христос, щоб вони були здатними засвідчувати свою віру в нього.
Жінки теж спасенні Христом і можуть свідчити про нього — промовляє її постать серед тогочасного патріархального суспільства. А один із Богородичних канонів, які співають на Повечір’ї, так передає це, поєднуючи місію св. Теклі з місією Діви Марії у звільненні жіночої природи від гріха: “Звільняється від засудження праматір Єва тобою, Богородице Діво; і ось нині жони страждають за Христа, і радується жіноче єство, як взиває першомучениця Текля”.