Час зведення Свято-Троїцької церкви, що стоїть посеред Сатанівського Свято-Троїцького монастиря на Хмельниччині, досить часто датують 1744 роком. Але це не рік побудови, а перебудови, про що йдеться на меморіальній таблиці, яку необхідно реставрувати.
Час зведення Свято-Троїцької церкви, що стоїть посеред Сатанівського Свято-Троїцького монастиря на Хмельниччині, досить часто датують 1744 роком. Автори краєзнавчих публікацій традиційно посилаються на плиту з відповідною датою, що колись прикрашала південну стіну цього храму та навіть наводять її малюнок, зроблений колись відомим істориком та краєзнавцем Юхимом Сіцинським.
Як бачимо, тут дійсно вказано 1744 рік. Але автор, який вперше запустив цю версію в маси (інші, як водиться, бездумно то переписували), швидше за все, навіть не потурбувався про переклад супровідного тексту:
ODPOWTORNEGO: ZALOZENIA: NAS
KALE: KLASZTORU: SATANOWSKEGO:
ZAKONU: S: BAZYLEGO: WIELKIEGO: DN: 7: APR:
ANO: DOM:
1744
DNIA: 7 AP:
У перекладі з польської: «На честь повторного закладення на скелі сатанівського монастиря ордену св. Василія Великого. Року Божого 1744, дня 7 квітня» (виділення автора)
Напис прикрашали «Леліва» ( півмісяць з зорею) — фамільний герб власниці Сатанова княгині Софії Сєнявської, та «Погоня» (вершник з шаблюкою) — її чоловіка князя Августа Олександра Чарторийского.
Як добре видно з викарбуваного на камені, там йдеться зовсім не про будівництво, а лише про “повторне закладення”, тобто — реконструкцію!
Насправді, згадану Свято-Троїцьку церкву звели набагато раніше — десь на початку XVII, можливо, навіть, наприкінці XVI століття, а 1744 р. вказує лише на час завершення великої перебудови усього комплексу монастирських споруд. Цю реконструкцію провели у зв’язку з втратою монастирем хоч якого оборонного значення. Тоді, зокрема, розібрали частину фортечних мурів, а вузькі бійниці на дзвіниці розтесали у вікна.
Під час згаданої перебудови добудували також бароковий портал на фасаді церкви та встановили на її стіні сонячного годинника. Від багатьох тогочасних аналогів він відрізняється тим, що оздоблення та цифри на ньому вирізьблено з каменю, а не просто намальовані на стіні. Годинник можна побачити й сьогодні.
Згадана меморіальна плита довго не давала спокою автору. Розпливчаті вказівки, що її встановили над замурованим входом на південній стіні, допомагали мало. Стіна була неодноразово та ретельно обстежена, але жодних натяків на замурований вхід знайти не вдалося. Хоча й дуже кортіло. Тим паче, що сам вхід колись прикрашав дуже гарний різьблений портал. Це теж добре видно на старій фотографії.
Загадку вдалося розв'язати завдяки ще одній, зробленій десь наприкінці 1920-х років світлині. Виявляється, що портал та меморіальна плита знаходилися одразу під середнім вікном храму.
Можна припустити, що десь в 1950-х роках православні черниці замурували таблицю, як “ідеологічно-шкідливу”. А разом з нею й портал. Тоді монастир належав Російській Православній Церкві, а напис яскраво свідчив про його уніатське минуле.
Варто зазначити, що від досить багатого декору, що колись прикрашав комплекс споруд Сатанівського монастиря, до нашого часу дійшли лише жалюгідні залишки — кілька різьблених капітелей з фігурою Ісуса Христа на дзвіниці та згаданий вище сонячний годинник. Тому було би не зле доповнити цей куций список ще й меморіальною таблицю та білокам'яним різьбленим порталом.
Тут потрібні відносно незначні кошти, а з роботою могли би справитися навіть місцеві робітники. Але існує одне велике “але”. Монастир і храм у тому числі, є пам'ятками історії національного значення, тож самодіяльність тут не лише не припустима, але й злочинна. Роботи мають проводити виключно спеціалісти з реставрації.
Звісно, що тут лотерея — черниці цілком могли знищити, чи суттєво пошкодити “вороже” зображення, але спробувати все одно варто. Тим більше, що виходячи зі світлин, демонтувати плиту з написами неможливо, а от заліпити — дуже просто. Навіть пошкоджена плита стане ще однією родзинкою та туристичною принадою Сатанова.
Маємо ще один аспект у цій історії. На стінах храмів сімейні пари гербів дідичів — не рідкість, але в Сатанові маємо унікальну ситуацію. У “храмовій геральдиці” першим завжди традиційно зображували “чоловічий” герб. Але тут ми маємо протилежну і досить незвичну ситуацію, коли першим стоїть герб дружини, а не її чоловіка! В Україні, здається, такого більше ніде й не зустрічається.
Є в монастирі ще одна загадка. В підніжжі скелі, на якій стоїть обитель, є невеличка печерка, з якої, власне тут й почалося чернече життя. За словами старожилів, поруч була ще одне, набагато більше підземелля. Розповідають, що десь на межі 1940-1950-х років вхід до нього засипали міліціянти. Тоді біля Сатанова йшли активні бої “совітів” проти загонів УПА і “чекісти” побоювалися, що печерою можуть скористатися “бандерівці”. З цього можна зробити обережне припущення, що тут був прохід у якусь досить велику та розгалужену карстову печеру. Давні легенди також розповідають про якісь величезні монастирські печери.
Гіпотетичний прохід до “великої печери” дійсно добре помітно у підніжжі монастирської скелі. Автор знайшов там чимало фрагментів посуду та пляшок, що відносилася саме до кінця 1940-х, чи початку 1950-х років, коли прохід, буцім то засипали. Розгадати загадку цієї печери теж було би досить корисно, особливо зважаючи на те, що Сатанів претендує на роль одного з провідних туристичних центрів України. Якщо в скелі виявиться не просто грот, а щось більше — це може стати величезною туристичною принадою. Та й навіть знайти ще один грот — теж досить непогано.
На звільнення меморіальної плити та на розчищення печери (гроту?) потрібні не такі вже великі кошти, але навряд чи вони знайдуться в бюджеті місцевої громади, де є більш нагальні проблеми. Залишається сподіватися, що згадані загадки історії зацікавлять когось із бізнесменів Хмельниччини, які побажають виступити у ролі меценатів та внести дещицю в збереження культурної спадщини Поділля. Тим більш, що мова йде не про таку вже й велику суму.
Місце, де заховано унікальну меморіальну таблицю вже знайдено. Тож чи знайдеться на Хмельниччині хоч один справжній меценат небайдужий до історії рідного краю?