Духовний центр «Зарваниця» входить до 15-ти найвизначніших відпустових центрів світу. У цій фотогалереї зроблена спроба пробудити бажання читачів РІСУ відвідати його і переконатися в тому, що ми не поступаємося іншим народам в облаштуванні духовних святинь.
Історія с.Зарваниці Теребовлянського району Тернопільської обл. тісно пов’язана із розповіддю про об’явлення Богородиці монахові, який в XIII ст. втікав від переслідування монгольських зайд. На місці об’явлення забило чудотворне джерело. Щоправда, свідчення про зцілення біля нього в початковий період були втрачені через спустошливі наїзди ординців.
У період радянської влади джерело св. Анни поруч Зарваниці стало місцем духовного паломництва чисельних віруючих. Переповідали історію, що 1957 року люди побачили у криниці Богородицю із Дитятком на руках. Від тоді ще більше число мирян почало прибувати сюди з різними життєвими потребами. Це стало причиною того, що безбожники в 1960 році потужним вибухом зруйнували каплицю над джерелом.
В 1991 році каплицю над джерелом відновили за участю семінаристів і парафіян, під керівництвом активного діяча підпільної УГКЦ о. Василя Семенюка, нині митрополита Тернопільського. Тут під час відпустів відправляють Богослужіння (під час переслідувань люди разом зі священиками таємно молилися у лісі неподалік джерела або в хатах).
В облаштованому басейні, куди затікає чиста джерельна вода, в теплу пору року прочани з надією на оздоровлення омивають кінцівки рук чи ніг або й повністю заходять у воду.
В Зарваниці в літню пору можна побачити «ручного» лелеку, людей він не страхається і ходить тими самими стежками, що й вони.
До відпустового центру входять через браму, де черговий священик може надати необхідну інформацію або за бажанням прочан сповідає їх.
Крізь браму видніється каплиця, біля якої десятки тисяч прочан протягом року призупиняються для молитви.
Поруч, на схилі гори, видніється собор Зарваницької Богородиці, споруджений в ювілейний для християн 2000-ий рік. У ньому поєднано сучасні архітектурні символи з традиціями давньоукраїнської архітектури (архітектор М. Нетриб'як, конструктор Т. Григель).
Інтер’єр храму наповнений світлом, особливо влітку, його висота сягає 27 метрів.
В цоколі зарваницького собору облаштовано нижню церкву з двома каплицями. В одній з них є копія ікони Богородиці Зарваницької та копія ікони Христа Розп’ятого, яку, за переданням, у сяйві побачив один селянин. Митрополит Атанасій Шептицький у 1742 році коронував цю ікону. Ця каплиця – чудове місце для духовних роздумів і приватної молитви.
Неподалік собору збудовано реколекційний дім, який обслуговують семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Йосифа Сліпого. Тут можуть зупинитися на нічліг й прочани, яким не залежить на ціні, а хто захотів би дешевший варіант, варто податися в село. Під час великих духовних заходів у будинку проживають священнослужителі, а за ним розміщено дерев’яні будиночки для вищих єрархів.
З цокольного приміщення зарваницького собору відкривається панорама на великий майдан відпустового центру.
На майдані розміщено усі таїнства вервиці, обрамлені у камені.
У центрі майдану – архітектурна композиція ікони Богородиці 3арваницької, скульпторами якої були О.Маляр, Д.Пилип’як, архітектор Д.Чепіль. Декоративна відкрита каплиця розміщена на гранітному постаменті, в її центрі є стела з зображенням ікони, яка виконана з італійського білого мармуру. Корона з хрестом завершує композицію.
Неподалік архітектурної композиції знаходиться найбільша дзвіниця з поміж усіх відпустових місць УГКЦ в Україні та світі. Вона має висоту 75 метрів і складається з чотирьох ярусів. Дзвіниця завершена куполом. Дзвони виготовляли в Україні, також у відомій дзвонарні Фальчинських у м. Перемишль (Польща). Між великим собором і дзвіницею зроблені бювети, де можна набрати води, що тече із цілющого джерела.
Поруч із дзвіницею виходить стежка у ліс, де прокладено Хресну дорогу. Кінцеві стації довершуються ще майстрами.
В кінці Хресної дороги, поміж листям лісових дерев, видніється дерев’яна церква монахів Студійського Уставу. Монаше життя у Зарваниці за переказами розпочалося одразу після того, як тут оселився чернець-втікач в XIII ст.., до нього приєднувалися інші особи з наміром вести богопосвячене життя. Келіями для них служили печери, а сходилися вони на молитву до церкви підземними ходами. Неодноразово нападники руйнували монашу обитель. Незважаючи на старання митрополита Андрея Шептицького, який на початку XX ст. відновив у Зарваниці монастир і дерев’яну церкву, її було спалено комуністами-варварами в 1944 році. Сучасний храм посвячено на честь Різдва Богородиці, в сучасному вигляді остаточно збудований в 2002 році.
А ось і сама церковця
Врешті в центрі села, куди не заїжджають рейсові автобуси, знаходиться парафіяльна церква Пресвятої Трійці (1754), знаменна тим, що тут зліва від престолу розміщено для публічного вшанування оригінал ікони Богородиці Зарваницької. Принаймі про це написано на таблиці храму.
Коронація чудотворної ікони відбулася в 1865 році, невдовзі після цього Зарваниці було надано право відпусту від свята Вознесіння до свята Покрови. В 1921 році відомий художник Петро Холодний реставрував зарваницьку ікону та виготовив її копію. Після Другої світової війни місцеві жителі переховували чудотворну ікону, а в 1988 році передали її до Святотроїцької церкви у Зарваниці. Свідченням про чуда і оздоровлення є посріблені й позолочені воти, які прикрашають немало чудотворних ікон Західної України.