Чим важливий і особливий Страсний тиждень і який головний зміст найвеличнішого християнського свята — Пасхи пояснив богослов Максим Тимо в межах зустрічі зі Спільнотою молодих подружжів, що діє при Церкві Преображення Господнього у Львові
Останній тиждень перед великою подією — Воскресінням — час скорботи, стишення, внутрішнього спокою чи, можливо, напруги і переживань.
Чим важливий і особливий Страсний тиждень і який головний зміст найвеличнішого християнського свята — Пасхи пояснив богослов Максим Тимо в межах зустрічі зі Спільнотою молодих подружжів, що діє при Церкві Преображення Господнього у Львові.
Для глибшого розуміння значення цих днів Максим Тимо запропонував сприйняти Господні страсті з погляду того, як вони стосуються кожного із нас.
Ми наділили найбільші християнські свята — Різдво і Великдень, сентименталізмом, який заважає розуміти їхній глибинний зміст.
Зрештою, й страсті Христові сприймаємо крізь призму того, як тяжко Ісус страждав, які болі переносив, як за нас терпів, наскільки Йому було важко.
Максим Тимо запропонував три основні точки „відліку“ для усвідомлення значимості для нас жертовності Христа та того, що маємо робити для того, щоб наслідувати Ісуса.
— Увесь трагізм і гірка іронія останніх земних днів Ісуса в тому, що Його продають — усі: хто як міг і за що кому було вигідно.
Архиєреї і священики продали Його за вірність своїм релігійним переконанням. Вони не могли уявити собі Месію таким, як був Ісус, бо мали власне розуміння, яким він має бути.
Понтій Пилат — за збереження стабільності в суспільстві та за утримання балансу стосунків між релігією і державою. Він розумів, що Ісус невинний, але не захотів захистити Його, бо в тій ситуації, яка склалася, йому було це невигідно.
Воїни продали Ісуса за азарт поглумитися над беззахисною людиною. Адже їм не казали, як саме мають бичувати Його, а якщо вірити свідченням тодішніх авторів, покарання могло бути дуже жорстоким, а могло бути більш-менш стерпним. Та, окільки солдати сприймали Його, як бунтівника проти кесаря, то застосували найжорстокішу кару.
Прийнято вважати, що Юда продав Ісуса за гроші. Та насправді, це досить примітивне трактування. Те, що я досліджував демонструє, що він продав Христа за власне уявлення про Спасителя. Він хотів бачити Ісуса іншим, ніж Він був: щоб проявив свою Божественну силу, щоб поборов римських солдатів, щоб на Його захист зійшли ангели. А Ісус — йде на смерть.
Та й навіть найближчий учень — Петро продав Ісуса за свій страх, відрікшись від Нього.
В ці дні особливо важливо кожному із нас зрозуміти — за що я готовий продати Господа: за статус, захоплення, погану звичку…?
Другий важливий аспект — Господа багато разів видають: Юда — Пилатові, той — первосвященикам, вони — римській владі, народ — солдатам, а ті на глузування і на хрест, а Христос віддає Духа Богові.
Ця послідовність свідчить, що Ісус готовий був взяти на себе не просто якісь окремі гріхи, а відкупити нас від усієї системи гріха. Його смерть на хресті, всі страждання — це не окремий момент, а все Його життя, яке від народження, було пожертвою задля нас. Тому важливо розуміти, яким чином Ісус приймає на себе Божу волю. Адже розп’яття — це остання точка, радикальний крок.
Для нас важливо розуміти, що прийняти Божу волю — це і є найбільш властиве наслідування Христа. Ми не можемо повторювати Ісуса в Його страстях — це неосягненне для нас таїство. Не стараймося якось емоційно це переживати, співстраждати, бо це для нас неможливо і навіть некорисно. Ми все одно не проникнемо в глибину Його страждань. Найважливіше виконати слова Христові: якщо хочеш йти за Мною — візьми свій хрест і йди. Не вигадуймо собі особливих подвигів, надзвичайних практик — від того ми не будемо цінніші для Господа. Прийміть лише те, що Бог кладе нам на плечі. Ісус не страждав задля того, щоб ми страждали, а щоб ми жили повнотою Його життя.
Ще один важливий момент, що наближає нас до Великої суботи — Богопокинутість Ісуса на хресті.
Всі чотири Євангелія зображають життя Ісуса як нерозривне з Отцем — Він творить все в Його ім’я. А на хресті настає момент, коли Ісус визнає, що Отець Його залишив: „Боже мій, Боже мій, чому Ти покинув мене?“. З богословської, екзистенційної точки зору це найбільш трагічний момент. Адже саме відірваність від Бога є тим, що називаємо адом (пеклом).
Ісус переживає покинутість Бога, щоб ніхто з нас в житті більше не відчував цього. Він бере участь у наших стражданнях, розділяє смерть, приймаючи таку страту, яка на той час була найганебнішою.
Апогей християнської віри — Пасха. Всі релігійні тексти не зупиняють нас на темі страждань, а на темі воскресіння. Ісус помер, щоб вивести нас до нового життя.
Парадоксально та якщо за Великий піст із великою кількістю реколекцій, розважань, сповідей, духовних вечорів, мобілізуємося духовно, то після Великодня в нас настає духовне оціпеніння — а що далі? І настає період стагнації. Хоча насправді, якщо великий піст — це час відмови від певних речей, переосмислення життя, то Пасха має стати „засвоєнням“ цього, християнським переродженням.
В тропарі співаємо, що Христос дарує нам життя. Ми не можемо його ані заслужити, внаслідок духовних вправ, молитов, посту чи випросити — Він настільки нас полюбив, що дарує його нам: „Я прийшов, щоб ви мали життя і було його понад міру“.