5 серпня у Козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної Церкви України в Чернігові проведено панахиду за воїнами, які в липні цього року віддали своє життя за нашу країну, а також за всіх загиблих у боях за незалежність України.
Організаторами такої молитви є Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за сприяння Міністерства у справах ветеранів України, повідомляє Svoboda.fm.
Ірина ТРУШ, співробітник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України, розповіла про загиблих Героїв у липні 2021-го на фронті:
«1. Юрій ПИСЬМЕННИЙ «Феофан». Капітан, медик 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Народився 4 березня 1962 року. Мешкав у Дніпрі. У 1987 році закінчив Дніпропетровський медичний інститут і понад 20 років пропрацював гінекологом. Потім на певний час відійшов від професії, відкрив власний бізнес із продажу багетів. У 2016 добровільно пішов на фронт медиком-волонтером, у Перший добровольчий шпиталь ім. Пирогова. Наприкінці 2018-го Письменний підписав контракт зі Збройними силами України й очолив медичний пункт батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». 4 липня, в неділю, посеред білого дня, окупанти відкрили по позиціях ЗСУ біля селища Мирне на Донеччині вогонь зі станкових протитанкових гранатометів. Феофана, який прийшов надати допомогу бійцеві, тяжко поранило уламками снаряда. Його ще встигли довезти до лікарні. Помер на операційному столі. Поховали медика на цвинтарі в селі Старі Кодаки, що на околиці Дніпра. Залишилися дружина, дорослий син та дочка.
2. Богдан БРОДОВСЬКИЙ. Майор, заступник начальника тилу логістики 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Народився 17 квітня 1984 року в Гайсині Вінницької області. Відслуживши з 2002-го строкову, підписав контракт зі Збройними силами. У 2005 році вступив у військовий інститут в Одесі, який за рік було переведено до Львова. У національному університеті «Львівська політехніка», в систему якого був інтегрований Львівський інститут Сухопутних військ (нині – Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного), курсант Бродовський вчився за напрямом підготовки «Тилове забезпечення», спеціалізація – «Організація продовольчого забезпечення». У 2009 році здобув повну вищу освіту та отримав офіцерське звання, а з 2014 року обійняв посаду начальника продовольчої служби 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». У 2017 році Богдан Віталійович перевівся до корпусу резерву, а наступного року звільнився з лав Збройних сил. Проте вже у 2019-му повернувся в окрему механізовану бригаду резерву, а у 2021 році знову долучився до «холодноярців» на посаді заступника начальника тилу логістики. «Він повинен був бути в тилу, але (…) пройшов Іловайськ, був на «Бутівці», в Авдіївці, у Пісках у 2014-2015 роках – тому він бойовий офіцер», – наголошує військовий капелан Олександр Петрушкевич. 5 липня Богдан Віталійович поїхав на позицію до своєї бригади поблизу села Чермалик. У цей час окупанти почали обстріл. Коли під’їхала машина, був прямий постріл, пряме влучання в машину, а вони поруч стояли. Від вибухового поранення, несумісного з життям, майор Бродовський загинув одразу. Поховали офіцера у Вільному. Залишилися дружина і четверо дітей.
3. Євгеній КУРАСОВ. Сержант, заступник командира бойової машини – навідник-оператор механізованого взводу механізованої роти 15 омпб «Суми» 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. народився в селі Локня на Сумщині – це за якихось 5 кілометрів від кордону з Росією. Ввечері 8 липня ніс бойове чергування на одному з опорних пунктів селища Піски поблизу Донецького аеропорту, коли в нього влучила куля ворожого снайпера. Поховали загиблого воїна в рідній Локні. Залишилися батьки, дружина і двомісячна донька.
4. Володимир ЯСЬКІВ. Старший солдат, старший стрілець 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Народився 29 липня 1977 року в селищі Великі Бірки на Тернопільщині. 9 липня 2021 року Володимир перебував на чергуванні на позиціях поблизу Золотого на Луганщині й вів спостереження за противником, коли окупанти почали масований обстріл із крупнокаліберних кулеметів, гранатометів, протитанкових керованих ракет та мінометів 82-го калібру. У той час, коли Яськів змінював позицію, в нього поцілив ворожий снайпер. Куля влучила в голову й не залишила чоловікові шансів на життя. Поховали бійця в рідному селищі Великі Бірки. Залишилася мати.
5. Андрій БЕЛЯЄВ «Бєлий». Головний сержант, командир механізованого відділення механізованої роти 17-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Народився 17 липня 1982 року на Дніпропетровщині, мешкав у місті Нікополь. Коли почалася російська агресія на сході, Бєляєв добровільно пішов у військкомат. У березні 2014 року був мобілізований, проходив військову службу у військовій частині 3036 Національної гвардії. Брав участь у боях за визволення Маріуполя. Згодом він продовжував контракт іще не раз. На війні Андрій зумів здобути вищу освіту: у 2021 році заочно закінчив Нікопольський факультет національної металургійної академії України. Загинув 13 липня під час ворожого артилерійського обстрілу. Тоді російська артилерія вдарила 122-мм та 152-мм калібром по КСП (командно-спостережному пункту) 17-го батальйону 57-ї бригади в районі села Причепилівка Новоайдарського району Луганської області. Бєлий загинув одразу, були поранені ще п’ять військових, з яких один (Сивоконь) помер у шпиталі пізніше. Поховали старшого сержанта Бєляєва в Нікополі. Залишилися мати, дружина і троє дітей від першого шлюбу.
6. Олександр ГОРБЕНКО. Старший стрільць 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 29-річний воїн – із Кривого Рогу, Дніпропетровська область. Був активним учасником Революції гідності, а після початку агресії РФ долучився до Самооборони Кривого Рогу. Коли бойові дії почалися на сході України, пішов на війну добровольцем в батальйон «Січеслав». У 2015-му підписав контракт з ЗСУ, пройшов відбір у 8-й полк спецпризначення, де відслужив три роки. Після завершення контракту він було повернувся до цивільного життя, влаштувався на місцевий металургійний комбінат «Арселор-Міттал». Але захворів на COVID-19 і, як розповідають близькі, хвороба перебігала тяжко, спричинивши низку ускладнень. Після реабілітації знову підписав контракт і вирушив на війну разом із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою, яка саме заходила на ротацію на Горлівський напрямок. Пізно ввечері 15 липня російські окупанти люто обстріляли селище Нью-Йорк поблизу Горлівки снарядами і мінами калібру 82 та 122 мм. Йому не вистачило якоїсь секунди, щоб заховатися в укриття, коли поруч вибухнула міна. Унаслідок вибуху отримав жахливі опіки. Гелікоптером евакуювали до лікарні швидкої допомоги Харкова, де, попри ураження 80% поверхні тіла, він ще майже чотири дні запекло боровся за життя. Серце Сашка перестало битися вранці 19 липня. Поховали воїна у Кривому Розі. Залишилися батьки і донька.
7. Дмитро СИВОКОНЬ. Старший лейтенант, командир роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград» 57-ї мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Народився 14 вересня 1982 року на Херсонщині, мешкав у Скадовську. В 2014 році, фактично з перших днів війни, пішов добровольцем у зону АТО. Після трьох контузій і поранення у 2017 році перевівся у військкомат Скадовська. Але зрештою все одно повернувся на передову. 13 липня о 17:30 фактично тилові позиції ЗСУ в районі села Причепилівка Новоайдарського району на Луганщині накрило 152-мм снарядом. Саме тоді загинув старший лейтенант Андрій Бєляєв, а ще п’ятьох військовослужбовців було поранено. Фактично весь перший вибух прийняв на себе, захистивши товаришів по службі власним тілом. Тяжко пораненого, його рятували у Харківському госпіталі. Але через десять днів, 23 липня близько 16:00, Олександр помер. Залишилися батьки, дружина і троє дітей: 2,5 і 9 років та 13-річний син від першого шлюбу. Поховали Дмитра на Алеї героїв цвинтаря у Скадовську. Залишилися батьки, дружина та троє дітей».
Панахиду відправив отець Володимир, який помолився за кожного з загиблих воїнів, що в липні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв у боях за незалежність України, за видужання всіх поранених воїнів, за всіх живих Захисників України.
Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святому отцю і повідомив: «Протягом липня 2021 року російські окупанти вчинили 256 обстрілів по позиціях Збройних Сил України на Донеччині та Луганщині. 7 українських воїнів загинуло. 37 – отримали бойові поранення та травмування, з них 5 – жінки, Захисниці України. Вічна пам’ять полеглим. Молимося за видужання поранених Захисників України. Вони загинули за всю Україну і кожного з нас. Низький уклін та щира вдячність всім воїнам, які захищають нас від російського агресора!».
На панахиді серед інших були присутні Сергій БАЧУРІН, представник ГО «Всеукраїнське військово-цивільне об’єднання «БОЙОВЕ БРАТЕРСТВО УКРАЇНИ», голова Ради ветеранів АТО/ООС, членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) воїнів АТО/ООС при Чернігівській міській раді, та Микола БОРЩ, директор та хормейстер Капели бандуристів ім. О. Вересая Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, Заслужений працівник культури України.