1 травня християни латинського обряду відзначають день св. Йосифа Робітника.
Культ св. Йосифа, Обручника Пресвятої Богородиці та опікуна Ісуса Христа, набув у Католицькій Церкві значного розвитку. Крім цього дня, його вшановують 19 березня. 8 грудня 1870 р. Папа Пій ІХ проголосив його покровителем Вселенської Церкви.
З Євангелія знаємо, що св. Йосиф був теслею. Ті, котрі не сприймали Ісусової проповіді, зневажливо закидали: “Хіба він не син теслі?” (Мт. 13, 55). Праця з деревом у ті часи не вважалася чимось престижним. Однак св. Йосиф жив з праці рук і цим забезпечував свою сім’ю.
На цьому одному із небагатьох висвітлених у Євангелії аспектів життя св. Йосифа зосереджує свою увагу вже Папа Пій ІХ, проголошуючи його покровителем Вселенської Церкви.
З кінця ХІХ ст. в Європі набирає обертів робітничий рух. Соціалістична доктрина, яка позиціонувала себе визволителькою робітників від пригноблення, виключала при тому духовну складову. Відповіддю Католицької Церкви на це стала енцикліка “Rerum Novarum” (15 травня 1891 р.) Папи Лева ХІІІ, котрий до того ж розвивав і поглиблював культ св. Йосифа.
1 травня 1955 р. Папа Пій ХІІ звернувся до представників Католицького товариства італійських робітників і установив на цей день особливе свято — св. Йосифа Робітника. Обручника Діви Марії він проголосив покровителем усіх робітників і наголосив на освячуючому сенсі праці.
Цю ідею згодом розвине Папа Йоан Павло ІІ в енцикліці “Laborem Exercens” (14 вересня 1981 р.), апелюючи до “Євангелія праці”, згідно з яким людина осягає вічне спасіння через щоденну працю, в тому числі й фізичну.
Через свято св. Йосифа Робітника Католицька Церква нагадує, що гідне виконання своїх обов’язків у певній професійній сфері допомагає освячуватися і самому працівнику, і тим, кому він своєю працею служить. Головне, щоб ця праця не була рабською, виснажливою, надмірною, і в ній завжди залишалося місце для відпочинку, молитви і Бога.