Завдяки спільним зусиллям археологів, волонтерів та меценатів Київ повертає собі частину втраченої історії — фундаменти надбрамної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря, які десятиліттями залишались поза увагою, тепер стануть доступними для огляду.
Після трьох місяців археологічних досліджень і волонтерських толок завершується музеєфікація фундаментів брами та надбрамної церкви XII століття — унікальної пам’ятки на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Про це інформує «Вечірній Київ».
На думку науковців, досліджуваний простір планують перетворити на перший відкритий археологічний павільйон у Києві.
«Йдеться не лише про збереження та захист фундаментів XII століття, — зазначає директор ДІАЗ „Стародавній Київ“ Роман Маленков. — Ми прагнемо створити культурно-археологічний хаб, присвячений Києву доби середньовіччя». Простір буде пофарбовано в білий колір, обладнаний інформаційними стендами, банерами та декоративними елементами по периметру, що дозволять перетворити його на повноцінну виставкову зону. Тут планують проводити тимчасові експозиції — від трипільської кераміки до реконструкцій давньокиївських споруд. За словами Маленкова, це стане першим у столиці постійним археологічним простором, адже «в Києві майже нічого подібного не залишилось».
Ініціатором проекту став археолог Іван Зоценко, за участі ДІАЗ «Стародавній Київ», КНМЦ, «Україна Інкогніта», Інституту археології НАН України, волонтерської ініціативи «Сміливі відновлювати» та десятків небайдужих киян. Робота почалася з трьох толок, під час яких археологи досліджували та розчищали ділянку, працюючи в умовах суцільного вапнякового пилу. Далі — капітальне прибирання, понад 60 мішків піску й вапна, укриття геотекстилем, наданим Інститутом археології, та засипка гравієм — 10 тонн матеріалу забезпечили VIHAREV Architects& Engineers. Сьогодні вже завершено основні етапи облаштування, попереду — фарбування стін павільйону (фарбу надає ТМ PoliBest), встановлення інформаційних стендів і банерів (меценатська допомога від фонду «На часі»), а також відкриття простору для перших відвідувачів — орієнтовно у грудні.
Роман Маленков розповів, що паралельно тривала робота над наданням фундаментам офіційного статусу пам’ятки та постановкою об’єкта на державний облік — її виконав Центр консервації предметів археології, за підтримки Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. Завдяки цьому Київ отримує не просто новий туристичний об’єкт, а простір, що поєднує археологію, історію, урбаністику та громадську ініціативу.
Останні тижні були особливо напруженими: нещодавня толока — третя для археологів — включала розчистку фундаментів, винесення десятків мішків піску й вапна, завантаження на самоскид, наданий ШЕУ Шевченківського району. Також вже завершили фінальне прибирання, тож лишилися завершальні штрихи.
«Серед артефактів, знайдених під час робіт, — плінфа з відбитком людської ступні. Ймовірно, понад 800 років тому хтось — босяк чи босячка — випадково залишив слід на ще сирій цеглі. Можливо, отримав за це потиличника, але нині ми маємо унікальне „послання“ з минулого — слід людини, яка жила, ходила, помилялася і залишила нам частинку себе», — розповідає директор ДІАЗ «Стародавній Київ».
За його словами, цей археологічний простір — не лише про каміння й стіни. Це про пам’ять, про спільну дію, про те, як у складні часи можна створити щось справді важливе.
Довідка.
Надбрамна церква Михайлівського монастиря — унікальна архітектурна пам’ятка XII століття, розташована на території давнього «міста Ізяслава-Святополка».
Вірогідно, брама вела до одного з монастирів, і первісно була дерев’яною. У 1999 році залишки споруди дослідив археолог Гліб Івакін.
Церква була мурованою, з однією апсидою, орієнтованою на південний схід. Її довжина — 10,82 м (без апсиди — 8,65 м), ширина — 8,4 м. Товщина зовнішніх стін — від 1 до 1,5 м. У західній частині проїзду зберігся уламок шиферної плити з заглибленням для підп’ятника воріт — елемент, що засвідчує функціональність брами.
Фундаменти складені з дрібного бутового каменю на вапняно-глиняному розчині з піском. У східній частині вони сягають глибини 2,3 м, у західній — 0,7 м. Конструктивно складаються з двох масивів, не пов’язаних між собою. Мурування — рівношарове, з плінфи поганого випалу. Збереглися сліди фрескових розписів, графіті, а також тиньк світлого кольору.