Громадська організація «Елеос-Україна» у співпраці з Релігійно-інформаційною службою України провела 3 грудня в Українському католицькому університеті тренінг для релігійних журналістів на теми служіння Церкви у війську. Йшлося також про сферу медицини, про висвітлення чутливих питань та як громади, капелани і медіа можуть підтримати людей у кризі.
Своїм досвідом ділилися громадські активісти, капелани та журналісти. У заході взяли участь комунікаційники громадських організацій та церковних пресслужб різних конфесій.
«Війна — це не стільки про героїзм, скільки про втрату людського життя. Не всі історії з’являються в медіа, але кожне життя має цінність, адже з цих життів і твориться Україна», — поділилася Наталя Гейман, представниця ГО «Елеос-Україна».
Наталя з Дніпра — досвідчена журналістка та волонтерка з понад десятирічним досвідом. Вона допомагає дітям, військовим та людям, які переживають різні життєві й медичні кризи, зокрема тим, хто живе з ВІЛ або гепатитом.
«Наше суспільство часто стигматизує людей із такими діагнозами — нерідко через недостатню обізнаність», — зауважує вона і додає, що важливо, щоб священнослужителі говорили про ці теми у громадах. Це допомагає людям не боятися проходити необхідні тести та дбати про своє здоров’я. Також священики мають знати, де люди з ВІЛ можуть отримати підтримку, щоб за потреби скеровувати їх до фахівців. Авторитет духовенства може відіграти важливу роль у подоланні стигми.
Про те, що можуть для військових і їх сімей робити в тилу, розповів священик Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла і капелан Будинку офіцерів у Львові о. Нестор Кизик.
«Ми служимо військовим та їхнім родинам. Якщо коротко — наше завдання бути поруч», — зазначив він.
Гарнізонний храм запрацював 14 років тому. 6 грудня 2011 р. тут відправили першу Літургію. З того часу він став центром опіки над військовими та їх родинами, тут організовують дозвілля та навчання для дітей, психологічну опіку рідних. При храмі ще з часів Революції гідності діє волонтерський центр.
З початком повномасштабного вторгнення команда храму зіткнулася з новим викликом — практично щоденними похованнями героїв. Окрема справа — вшануванням пам’яті полеглих.
«Для родини полеглого захисника пам’ять — надзвичайно важлива. Вони повинні відчувати, що його смерть і їхній біль — не марні», — наголосив о. Нестор Кизик.
Про свій досвід медичного капелана розповів отець Ярослав Рохман, голова Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.
«Капелан має відчути емоційний стан людини — на якій «ноті» вона стоїть — і бути поруч: у її радості чи смутку», — поділився він. Його служіння не обмежене пацієнтами: підтримки потребують і медичні працівники, і родини людей, які проходять лікування.
Як наголосив о. Ярослав, медичний капелан повинен мати і клінічну, і богословську підготовку. Його служіння — понадконфесійне й побудоване на тактовності, ненав’язливості та готовності відповісти на духовні потреби людини.
Озвучені теми є особливо чутливими й вимагають великої відповідальності. На цьому акцентував керівник Школи журналістики та комунікацій УКУ о. Андрій Шестак, закликаючи медіа дотримуватися етичних стандартів — передусім поваги до приватності та принципу «не нашкодь».
Шеф-редактор РІСУ Тарас Антошевський розповів про особливості висвітлення озвучених тем і виклики перед релігійною журналістикою в умовах війни. Зокрема, зазначив про різницю між служінням військового капелана і священнослужителів, які служать військовим як волонтери, на необхідності обережного представлення життя релігійних громад під окупацією, про важливість висвітлення соціального служіння Церков для громад тощо.
Кожна з представлених тем викликала жвавий інтерес учасників, супроводжувалася її обговоренням. Тому захід більше відбувався у форматі "круглого столу", а часом пресконференції. Учасники звертали увагу, що фактично всі заторкнуті теми у своїй реалізації носять екуменічний характер і сприяють зближенню вірян і служителів різних конфесій.