У Центральному Державному Історичному Архіві у Львові віднайшли текст промови невідомого автора, який був священиком, монахом Свято-Іванівська Лавра Студійського Уставу УГКЦ перед війною. Документ на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук оприлюднив синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ Юстин (Бойко).
У Центральному Державному Історичному Архіві у Львові віднайшли текст промови невідомого автора, який був священиком, монахом Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ перед війною. Документ на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук оприлюднив синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ Юстин (Бойко), повідомляє Галінфо.
Як зазначив отець Юстин, промова (або стаття) є чітко структуризована.
"Була приготовлена для того, щоб висвітлити адресатові (правдоподібно монахам) постать св. Теодора Студита і його значення для Студійського чернецтва в Україні.
Порівнюючи почерки, можу тільки припускати, що авторами цієї промови могли бути або єрм. Мартин Мартинюк або єрм. Януарій Федюк.
Обидва вони загинули від рук НКВД.
Очевидно, що можна багато коментувати цей віднайдений рукопис, що я і зроблю згодом. Але тепер я публікую його як важливий документ для вивчення історії Студитів в Україні.
Документ виник між 1934 і 1936 роком. Саме тоді в середовищі студитів почалося поважне осмислення власної ідентичненості. Це видно з публікацій внутрішньо-монастирських журналів "Ясна путь" і "Промінчик Сонця Любові". Безумовно, автор статті достеменно вивчив джерела життя св. Теодора Студита. Він вільно володіє азами грецької мови, риторики і орієнтується у грецьких іменах, - написав отець Юстин Бойко.
ТЕКСТ СТАТТІ (відчитаний варіант)
1) Вступ
2) Звідки взялася назва «Студійський»
3) Коротке життя
4) Закінчення
І. Кожний з Вас знає, як радісно б’ється серце дитини, коли діждеться іменин батька. Рік цілий очікувала вона на хвилю, в котрій зможе йому в особливий спосіб дати докази щирої любови та гарячого, синівського привязання. Для нас монахів це вже далеке. Однак і ми не опущені зовсім і ми маємо когось, що можемо його назвати батьком, але духовним і заявити йому нашу любов та пошану.
І тим нашим батьком є саме Наш Пр. о. Теодор Студит. Як вище цінимо спасіння душі над земське життя, так величавіше повинні ми відсвяткувати день присвячений його памяти. Бо він серед нашої монашої родини є одним із тих світил, що світять нам приміром на дорозі до совершенства. Він є головним філяром , підпорою величавої будівлі св. Василія Вел[икого]. Він стоїть в ряді найвірніших його синів.
Коли ж так, то обовязком кожного монаха-студита є не лише його життя добре пізнати, але щобільше і головніше його чесноти наслідувати. Бо як огонь не перестає ніколи огрівати, світло освічувати, а дорогий олійок пахнути, так Пр[еподобний]. о. наш Теодор не перестає нам ніколи світити приміром чеснот.
ІІ. Нім приступимо до його життя, скажу в кількох словах звідки взялася назва «студійський». Цар Константин Копронім перенятий наукою іконоборства вигнав всіх монахів з Царгороду. Тим самим опустіли всі монастирі, а між ними і монастир оснований Йоаном Студіюсом, римським патрицієм 463 р. Не довго однак скиталися наші монахи, бо по смерти Константина цариця Ірена позволила повернути всім до монастиря і в порозумінню з патріархом Тарасієм віддала студійський монастир під провід пр. о. Теодора, який від засновника Студіюса переняв назву «студійський».
ІІІ. Тепер приступимо до короткого начерку життя та подвигів нашого о. Теодора.
Походив з багатої і чесної родини, тому, уже й сам заховався чесним серед тодішнього зіпсутого світа. Підчас переслідування спрямованого проти почитання ікон, батько його Фотин і мати Теоктиста покинули світ та вступили до монастиря. Однак вже Провидіння чувало над молодим Теодором і не допустило до цього, щоб він зійшов на манівці.
Перестудіювавши все тогочасні вищі науки пізнав нищету життя туземного, тому й перші свої кроки спрямував до річей Божих. По відбувшому соборі в Нікеї, наш Теодор під духовним проводом старенького отця Платона покидає на все вже світ та осідає в Сакудіяні, де при співділанню ще кількох братів основує монастир. І тут в монастирі починає цвісти притемнена земськими турботами звізда отця Теодора. Хотяй вихований в домі багатих родичів, серед вигід, він не пам’ятає на це, але рветься до найвищих послуг, бо одна перед ним мета – Служіння Спасителеві.
Літа упливали. Старенький Платон знесилений віком та постами мав перенестися вже до вічности. Хто ж обійме керму над ….. вже братією? … Той, хто найбільше відзначився духом молитви, розвагою, омертвленнями й братньою любов’ю – одже Теодор.
Покірна його душа не могла погодитися від першої хвилі з урядом ігумена – але що ж Божа Воля. Перенявши цей уряд віддається він ще більше постам та молитві, бо свідомий був, що як ігумен повинен світити приміром всій братії. Як високо цінив чесноту і правду вказує нам те, що не лише в монастирі старався наводити на путь правду лихі одиниці, але й на світі не терпів беззаконня. Сміло одже виступає проти царя, закидаючи йому прелюбодійство.
Цей смілий виступ вразив гордість царя Копроніма й за те висилає його на заслання в Солунь. І тепер починається для нашого Теодора правдиве життя хреста та терпінь.
Але на засланню невсипущий монах голосить св. правду.
По смерти Константина Копроніма за цариці Ірини повертається Пр.[еподобний] Теодор до монастиря, збирає розсипані по всіх усюдах свої вівці та продовжає давнє монаше життя. Однак перед наїздом Агарян Теодор з братією полишає Сакудіон та перестоюється в Царгород до студійського монастиря. І тут саме припадає час написання правил.
Слава про його святість рознеслася далеко збираючи що раз то більше число монахів, так що доходило до 1000.
Тепер здавало би, що життя попливе спокійним руслом. Та де там!!!
Іконоборці ненависним оком гляділи на свято його життя. І з їх сторони прийшлось ще Пр. о. Теодорові не мало потерпіти. Цар Никифор висилає його на острови, а Лев Армянин бажав його приклонити до іконоборства, але нічого не вдіявши висилає його в Апольонію до міста Несопа. А коли й там не переставав трудитися над спасінням душ, ще дальше висилає його цар і передає в руки азийського воєводи. Серед знущань в голоді і холоді перебував там наш Преподобний 3 роки. Сили його зовсім опустили.
Бог, однак чував над ним і серед тих терпінь посилав йому поміч через невідступного ученика Ніколая. Звітси царським указом відведений був у Смирну. З часом, однак за Михаїла Травлія повертає серед великої радости монахів до своєї обителі. Не довго тут забарився, бо таки під насильством того царя переноситься з братією в Акрітон Херсоніс. Тут вже кінчиться переслідування і тут Господь назначив йому вмерти.
Проживши 67 літ в пості, омертвленню та знущанню на засланню через 7 літ так підупав на силах, що кожний, хто глядів на виснажену, аскетичну стать старця мусів погодитися з думкою, що не довге вже його життя.
І прийшов в коротці той сумний день всієї братії, але так побажаний ним день, - день смерти. Вся братія зібралася при ложі, щоб відпровадити його до вічности. І коли співаючи псалом: «Непорочні, Блаженні» дійшли до слів: «Во вік не забуду дарованій Твоїх, яко в них оживил мя єси», наш преподобний віддав Господеві душу свою.
Ось так коротко перейшов я його подиву гідне життя. Чиж воно не побуджує кожного монаха студита до ревнішої служби Спасителеві?! … О добре це розуміли наші праотці Антоній, Теодозій, Сава, Євтимій і інші, тому їхні діла й донині остались. Їм властиво завдячуємо розвій культурного та морального життя на наших землях. Вони то своїми подвигами придбали нашій землі назву – «Свята земля». З їхньої школи вийшли такі святі як священномученик Йосафат, котрого кров зродила тисячі мучеників за св. Унію.
Однак були й часи занепаду того духового-релігійного життя, але, дяка Господеві, тепер повертають часи подвижників Христових, часи Пр. о. Нашого Теодора Студіта. Господь напевно не допустить, щоб мало знівечитись те святе діло того світильника, що в життю його не то не можна знайти добровільного несовершенства, але навіть тіни його.
Предвидів наш св. Василій Великий, хто унаслідить по ньому Керму зачатого ним діла і погордитися може такий Керманичем. Ціле його життя це ланцух терпінь, це життя жертви, омертвлень і молитви та цілковитого віданняся волі Божій. За вірну службу наділив його Господь многими багацтвами духовними. Бо хотяй мудрий, не виноситься над других, але уважає себе слугою всіх.
Як далеко був від гордости вказують на це його слова: «Подначальний бити полезніє єсть, неже начальствовати». Одним словом його стать то уособлення монаших чеснот.