У Національному музеї ім. А. Шептицького у Львові 18 травня вперше відкрили для постійної експозиції відреставрований іконостас Йова Кондзелевича з церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря.
Фахівці НМЛ працювали над відновленням цієї пам’ятки сакрального мистецтва протягом трьох років. Урочисте відкриття оновленого іконостасу приурочили до 350-ї річниці від дня народження волинсько-галицького іконописця.
Загорівський або Вощатинський іконостас Йова Кондзелевича був відкритий відомим дослідником та музейником Борисом Возницьким, у 1962 році витвір українського барокового мистецтва надійшов до фондів НМЛ. Щоправда, іконостас збережений не повністю – відсутній празниковий ряд та два картуші з пророками. За датою на двох іконах науковці встановили, що іконостас був завершений на Великдень 1722 року. Зрозуміло, що Йов Кондзелевич виконував таку грандіозну роботу не сам, але його почерк, на думку мистецтвознавців, особливо відчутний у двох намісних іконах – «Введення Пресвятої Богородиці в храм» та «Різдво Богородиці», а також – у «Спасі Нерукотворному». Зважаючи на те, що це одна з останніх масштабних робіт майстра, у його стилі виразно простежується вплив західноєвропейського мистецтва.
«У пам’ятці дійсно присутні безпосередні відкликання до західної іконографії. Це, зокрема, ікона «Спас Нерукотворний» у латинській версії «Salvator Mundi», або ж парна до неї ікона «Пресвята Богородиця», що наслідує іконографію відомої ікони «Матері Божої Римської», та й інші менш помітні деталі. Однією з причин такого сміливого введення західних іконографічних елементів було прийняття монастирем унії 1719 року – незадовго до початку праці над ансамблем», — пояснив у анотації до нової експозиції Роман Зілінко, львівський іконописець і реставратор, який брав участь у реконструкції Загорівського іконостасу разом із Олександром Бриндіковим, також відомим майстром українського деревориту.
Якщо ж звернутися до історії подвійної назви пам’ятки, то, як вже було згадано, іконостас був створений для церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря, що раніше був на Волині. Меценатами цієї високохудожньої роботи стали шляхетські родини Чацьких та Загорівських, герби яких можна побачити на пределлі ікони «Спас» із зображенням свв. преп. Антонія та Теодозія Печерських. Проте згодом, приблизно у 1770 році, за нез’ясованих обставин, іконостас та вівтар перенесли до Вощатина (Волинь). Для сільської церкви іконостас виявився завеликим, тому, ймовірно, довелося скоротити празниковий ряд, місцезнаходження якого дотепер невідоме.
Експонують повний доступний ансамбль іконостасу вперше, деякі з ікон ніколи не репродукувалися, а частина творів була представлена на тимчасових виставках.