Зі спільною молитвою на місцях колишніх таборів і гетто у Львові відзначили міжнародний день визволення в'язнів німецьких концтаборів. У Львові два роки діяв один із найбільших у світі концентраційних таборів ‒ Янівський. Історики досі не знають, скільки людей у ньому загинуло, та рахунок іде на сотні тисяч.
Зі спільною молитвою на місцях колишніх таборів і гетто у Львові відзначили міжнародний день визволення в'язнів німецьких концтаборів. У Львові два роки діяв один із найбільших у світі концентраційних таборів ‒ Янівський. Історики досі не знають, скільки людей у ньому загинуло, та рахунок іде на сотні тисяч.
Як інформує Zaxid.net, учасник скорботної молитви на цитаделі Семен Подольський знає про життя у таборі не з чужих слів. У п’ятирічному віці він потрапив у вінницьке гетто, де три роки прожив разом із сестрою та матір’ю. Мама була учасницею підпільного руху опору. До порятунку родина не дочекалась лічених днів.
«Знайшлася одна негідна людина, яка розкрила всю групу ‒ 18 чоловік. Разом з мамою вони були арештовані німцями і розстріляні в 1944 році ‒ за тиждень до приходу радянських військ», ‒ каже в'язень гетто Семен Подольський.
Львівське ж гетто для євреїв колись виглядало, як чималий мікрорайон міста. Займало увесь теперішній проспект Чорновола та околиці. А за ним одне із найстрашніших місць часів Другої світової ‒ Янівський концтабір. Його своєрідний кордон пролягав поруч із мукомельним заводом. Зараз це 130-ті номери вулиці Шевченка. Спершу там працювали 600 євреїв та понад 300 поляків.
«За декілька місяців нацисти оголошують, що цей завод стає закритою зоною. Всі, хто тут працює, перестають ходити до себе додому спати, і вже організовуються бараки, які згодом будуть організовані трошечки далі по вулиці Янівській ‒ колись так називалася вулиця Шевченка. І вже люди починають жити в бараках», ‒ каже дослідниця голокосту Олена Андронатій.
У певний час тут перебували 30 тисяч євреїв. Тому Янівський концентраційний табір уважають третім у світі за величиною.
За бараками табору розташована місцевість, яку через ґрунтову породу назвали Пісками. Cаме там загинуло найбільше євреїв. Часто вмирали у муках та з утратою честі: нацисти могли відпустити, сказати «тікай» та наздогнати вже кулею в голову.
«Взагалі це була як розвага така для нацистів. Навіть розказували, що німці-офіцери, які тут жили, ростили дітей садистами. Для забави дітей, наприклад, когось з маленьких євреїв підкидували уверх і стріляли по них», ‒ каже дослідниця голокосту Олена Андронатій.
Загалом під час німецької окупації у Львові, за різними джерелами, загинули 200 тисяч євреїв. Не впоралися з роботою, не підійшли зростом чи віком, просто не сподобалися ‒ причин для вбивства не шукали. Втім, серед мешканців міста були й рятівники євреїв, наприклад, митрополит Андрей Шептицький.
«Він ризикував долею не тільки своєї родини, а й долею цілого народу, цілої країни. Тому мій підпис стоїть під закликом до уряду Ізраїлю про визнання Андрея Шептицького праведником світу», ‒ каже помічник головного рабина громад прогресивного юдаїзму України Сіва Файнерман.
Досі історики не можуть дійти згоди, скільки ж насправді євреїв загинуло в Янівському концтаборі. Бо перед своїм виходом зі Львова у 1944 нацисти ховали сліди злочинів, знищуючи тіла вбитих ними євреїв. Та якщо число у 200 тисяч загиблих підтвердиться, Янівський табір увійде до переліку найбільших таборів