У Львові 25-26 листопада тривала міжнародна конференція «Будування справедливого миру: роль Церкви та громадянського суспільства», присвячена німецько-польському примиренню та урокам, які можна взяти з цієї події для сучасної України. Відомі експерти міжнародної дипломатії, представники різних християнських Церков Німеччини, Польщі та України, історики та релігієзнавці дискутували про те, як Церкви в різних ситуаціях реагували на конфлікти, сприяли миру.
Захід організували Комісія УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин та Інститут екуменічних студій УКУ, розповідає Марта Більська
«Дуже цікава і потрібна тема, адже сучасне українське суспільство вже довго живе в реаліях війни, з анексованим Кримом, з вимушено переселеними особами. Наслідки ми ще до кінця не усвідомлюємо. Ми не можемо говорити про повноцінне відновлення миру, але можемо будувати його через діалог, щоб виробити ефективний підхід для творення миру. Роль церков є надзвичайно важливою в цьому процесі. Залучення міжнародного досвіду може стати дороговказом і прикладом в подоланні конфліктів», — зазначає голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин, протоєрей Ігор Шабан.
У перший день конференції розглянули польсько-німецький досвід примирення. Отець проф. Зигфрид ГЛЕЗЕР, завідувач кафедри Східних Церков Опольського університету, радник Екуменічної комісії Римо-Католицької Конференції Єпископату Польщі (Ополє, Польща), підкреслив, що без примирення нема ні єдності, ні стабільного майбутнього для будь-якого народу. «Процес польсько-німецького примирення складний. Відома формула «Ми пробачаємо і просимо пробачення» — це основний принцип… Створення європейської єдності між народами мусить розпочатися від повалення стін, мурів. Сьогодні ми бачимо будування нових мурів, і ця логіка не приведе до примирення. Повалення мурів в серцях не дозволить будувати мурів з будівельних матеріалів. Примирення – це взаємна довіра. Щире примирення передбачає взаємне пробачення», — пояснив о. проф. Зигфрид Глезер.
Йорг ЛУЕР, голова Комісії «Справедливість та Мир», представник Римо-Католицької Конференції Єпископату Німеччини, керівник Фонду ім. Максиміліана Кольбе (Берлін, Німеччина), нагадав, якими напруженими і сумнівними були початки примирення поміж Польщею і Німеччиною. «Німеччині треба було пройти довгий шлях, щоб виробити певні критерії про власну вину. Чому думка про власну провину є така важлива? Конструктивний початок примирення з Польщею був тоді, коли німці визнали страждання поляків. Цей досвід може бути корисний для інших країн. Робота над примиренням – це важка праця для кожного особисто, бо ми зіштовхуємося з опором. Справжня робота пов’язана з болем. Ми мусимо говорити про непримиримі моменти. Успіх діалогу вимірюється практичними кроками і діями, які робимо, виходячи з досвіду насилля», — розповів Йорг Луер.
Другий день конференції був присвячений сучасному аналізу польсько-німецького примирення з перспективи часу. «Ми думаємо про український випадок через призму польсько-німецького примирення. Наш метод – відчуження: дивимося на те, як до вирішення конфліктів підходять інші. Ця дистанція дозволяє нам бути емоційно віддаленими. Це чудовий шанс чогось навчитися і поділитися нашим досвідом», — зазначив модератор, директор Інституту екуменічних студій УКУ д-р Павло Смицнюк.
«Війна – продовження політики за допомогою інших засобів. Хочеш миру – готуйся до війни. Примирення веде до миру і зберігає мир. Але найскладніше – ступити на цей шлях», — єпископ Лютеранської Євангелічно-Аугсбурзької Церкви Польщі (Катовіце, Польща) Мар’ян НЄМЄЦ нагадав, що кому бракує віри у примирення – той звертається до зброї. Там, де слабка воля до миру, там панує страх, з’являється озброєння.
«Пропасть між Польщею і Німеччиною була непримиренною. Рани, які спричинила війна, кровоточили. Незважаючи на це, знайшовся вихід. Екуменічний дух вимагав нового об’єднання між християнами. Умовою миру є вибачення і прохання про вибачення. Треба було пробудити взаємну довіру. Примирення триває. Ми маємо постійно йти цим шляхом вперед, молитися за мир, а Святий Дух, Дух примирення, нехай нам допоможе у доланні мостів», — побажав єпископ Мар’ян Нємєц.
Д-р Гірт ФРАНЗЕНБУРГ, старший викладач Мюнстерського університету (Протестантський факультет, Мюнстер, Німеччина), говорив про особистий вимір миробудування: коли ми безсилі у війні, коли є асиметрія між тобою і ворогом – є внутрішнє миробудування.
«Процес зближення відбувається тоді, коли починається діалог між кривдниками і жертвами. Примирення не буває без діалогу, а діалог не буває без змін… Коли людина готова провести рефлексію сама з собою, вона бачить світло і тінь, що мене гнітить, в чому моя провина. Тоді я можу підходити до іншої людини без стереотипів, без непотрібних жартів. Коли я входжу в контакт з власною культурою, тоді бачу певні речі-табу. Тоді нам вдасться побачити те, що нас об’єднує – людяність», — пояснив д-р Гірт Франзенбург.
Про уроки для України дискутували д-р Ярослав ГРИЦАК, історик, професор УКУ, і о. Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ, політолог, радник Глави УГКЦ зі стратегії комунікації.
«Концепція примирення – це дуже європейська концепція. Формула «Пробачаємо і просимо вибачення» критично переосмислила і перебудувала діалог між Польщею і Німеччиною. Це була синергія між Церквою і громадянським суспільством. Ми не маємо іншого вибору, як піти шляхом примирення. Це станеться, коли Донбас і Крим повернуться у територію України. Багато що залежить від політичної волі», — пояснив д-р Ярослав Грицак.
О. Андрій Зелінський запропонував формулу примирення: воля сторін конфлікту до реалізації усвідомленої відповідальності за спільне майбутнє. «Чи реальна така формула для українського сьогодення? Не існує лінійного примирення для гібридного способу війни. Є десуб’єктивація однієї сторони конфлікту. А домовленості про перемир’я можливі за участі двох суб’єктів. Російська Федерація усуває одну сторону, щоб з нею розмовляти», — розповів о. Андрій Зелінський.
«Чи можна польсько-німецький досвід застосувати в нинішніх українсько-російських відносинах? Ще ні. Бо сьогодні російський народ насолоджується своїми перемогами. Але пам’ятаймо, що катарсис у німців настав не одразу після війни. Отож, сьогодні нема готовності визнати вчинені кривди. Путіну йдеться не про те, щоб визнати правду, а щоб спотворити її до невпізнаваності», — підсумував проф. Мирослав МАРИНОВИЧ, проректор із питань призначення та місії УКУ.
Подія відбулася за підтримки фундації «Renovabis» та у партнерстві з Фондом Конрада Аденауера в Україні.