Розповідає Микола Крижановський, пастор адвентистської української громади у Варшаві.
Як давно ваша сім’я перебуває в Польщі? Як опинилися пастором у Варшаві?
У Варшаві я три роки. Польська конференція шукала пастора україномовного, щоб утворити українську громаду у Варшаві. Мене запросили на служіння. Наші інтереси співпали, бо хотів сюди потрапити.
Ми відчуваємо тут себе як вдома. Декілька разів на рік відвідуємо Україну. Там залишились наші родичі, друзі.
Чи легко було звикнути до польського менталітету?
Особливих складностей ми не відчули. До цього часу вже шість років приїжджали до Польщі. У нас тут живе мама, тобто до 2016 року я відвідував Польщу два рази на рік. Нам знайомі традиції та особливості цієї країни. Вивчав мову. Діти легко подолали мовний бар’єр, одразу пішли до місцевої школи.
Церква адвентистська в Польщі, — і конференція, і уніон, а також хочеться зазначити окремо громаду в місті Люблін, проявили піклування про нас. Настільки тепло прийняли, що компенсували весь період адаптації. А він був дуже коротким. Таке враження, що ми просто вдома, майже переїхали в інший район міста, а не десь на чужину.
Чим відрізняється життя в Україні й Польщі?
У Польщі панує європейський менталітет, який помітний у всьому. У порядку, житті, розвитку економіки. Тут цінується думка людини. Особистість чогось тут варта. Україна в цих питаннях набагато відстає. Менталітет інший. Хоча, як подивитися, скільки людей з України працюють тут… За офіційними даними в Польщі перебуває 5 млн 700 тисяч українців. Думаю, що європейські цінності поступово в Україну вони будуть привозити. Тут простіше живеться. І я не говорю тільки про матеріальний чинник.
Скільки українців у вашій громаді? Як вона утворилася? Скільки українських громад у Польщі?
Українських громад є лише одна, у Варшаві. Локально в різних містах, у громадах є українські класи суботньої школи. А інколи по два або три україномовних класи в одному місті. Ми громада Східної конференції Польського уніону.
Яким чином це вдалося? Були тяжкі труди українки Орисі Пелех, яка цю групу організувала. І потім ця група змогла вирости у громаду. Але це відбулось через такі сумні події, коли в Україні пройшов Майдан, почалися військові дії, й люди масово почали переїжджати до Польщі. І група із 50 осіб дуже швидко виросла до 120. Скільки тут українських адвентистів є? Складно сказати. Офіційно перевели членство 120 осіб. На служіннях присутні від 180 до 220 осіб щосуботи.
Яким чином підтримуєте зв’язок з Україною?
Є гарні контакти з Буковинською конференцією. Вона забезпечує нас посібниками суботньої школи і ранковими читаннями. Український уніон завжди відгукується на наші прохання.
А скільки українців-адвентистів в інших містах? Хто ними опікується?
Статистики не ведемо. Я підтримую контакти з пасторами інших громад, де люди хочуть перевести своє членство. Доволі часто перекладаю документи.
А в загальному стані, знаю, що у Ґдині є велика група адвентистів з України, у Вроцлаві, Бидгощі, Щецині, Кракові, Любліні.
З якими проблемами стикаються українці, перебуваючи в Польщі?
Це досить складне питання. Воно займає половину мого Youtube-каналу для українців під назвою “ProstoPro Warszawa”.
По-перше, незнання мови.
По-друге, незнання правил гри на ринку праці. Досить часто мігрантів обманюють на початку. Люди приїжджають непідготовленими до міграції.
По-третє, потреба у спілкуванні. Досить часто заробітчани потрапляють у глухий куточок країни, де не має жодного співвітчизника, немає з ким поспілкуватись і порадитись. У самій Варшаві такої проблеми немає.
По-четверте, не боячись ні Бога, ні людей, українці, особливо світські, один одного підставляють, один в одного відбивають роботу. Така тенденція притаманна всім емігрантським групам, чи то полякам в Англії, чи іншим. Скрізь однаково. Емігранти мають однакову ментальність – це жорстка конкуренція між співвітчизниками.
Є правило: “українці є найбільшою загрозою для українців у Польщі”. Це реальні речі. У нашій громаді адвентизм допомагає подолати цей жахливий стереотип. Атмосфера в нашій громаді дуже дружня. Намагаємося, навпаки, підтримати, допомогти порадами всім, хто до нас звертається.
Як адвентисти вирішують питання із вихідними по суботах? Як домовляються за п’ятницю?
Нерідко адвентисти за кордоном перестають бути адвентистами. У Польщі є спеціальний закон, який регулює взаємини адвентистів і держави відносно роботи. Є стаття 11, яка зазначає, що адвентист сьомого дня має право на своє церковне свято, яке розпочинається із заходу сонця в п’ятницю і закінчується в суботу із заходом сонця.
Згідно із цим законом, якщо адвентист сьомого дня офіційно працевлаштований, то він має право офіційно попередити працедавця про свою релігійну потребу за сім днів до початку свого свята. Тобто з початку тижня. І тоді працедавець повинен іти на всі поступки. Інколи для цього треба просто додати довідку, що ви дійсно є членом церкви.
Якщо ж член церкви працює неофіційно, він не може скористатися цим законом. І відстояти свої права не в змозі. І змушений міняти роботу. Працедавець, який взяв неофіційного працівника, не зацікавлений у виконанні зобов’язань. Він просто позбавляє роботи адвентистів. Але в більшості випадків наші люди якось домовляються, бо є дуже працьовитими людьми, й їх цінують. Вони підтримують людські стосунки, й їм ідуть на поступки. Але є випадки, коли їх просто виганяють з роботи. Якісь докази в цьому випадку неможливі.
Чи легко найти роботу?
Не легко. Знайти роботу, щоб працедавець хотів мати адвентиста, який не буде працювати в суботу, дуже тяжко. Тому наші люди, влаштовуючись на роботу, дуже часто не розповідають, що є адвентистами. Відпрацювавши тиждень, показавши себе гарними працівниками, йдуть домовлятися. І бувають різні результати. Іноді вдається одразу відстояти вихідні по суботах.
Як поляки ставляться до адвентистів?
Люди в Польщі завжди толерантні, позитивні. Проте адвентистів вони сприймають як дивне явище. І стараються не помічати їх. Адвентистів тут дійсно не настільки багато. Бути адвентистом у Польщі — не найприємніша річ у житті.
Чи мають вагу в Польщі інші протестантські течії?
Свідків Єгови в Польщі стільки, скільки адвентистів у всій Євразії – 130 тисяч. Їхній вплив є дуже потужним. І потім, якщо прийти, й постукати в двері та запропонувати духовну газету, сподіватись на відгук дуже тяжко. Свідків у Польщі не сприймають. Але вони змінили свою тактику. Вони просто стоять з візочками та літературою, але до них ніхто не підходить. І для нас це феномен, бо ми не розуміємо, як за таких умов цей релігійний рух має таку кількість послідовників, водночас як протестантські напрямки не мають великого успіху.
Чому ж така проблема існує щодо Адвентистської церкви?
Коли в Польщі був комуністичний устрій, адвентисти мали значні привілеї, яких не було на території колишнього Радянського Союзу, де за три книжки релігійного походження можна було потрапити за ґрати. В Польщі були інші можливості. Хоча адвентисти нічого спільного не мали з комуністами, але, можливо, суспільна антипатія щодо комуністів перейшла на адвентистів.
А зараз адвентистське видавництво працює?
Так. І поширення літератури — це один із важливих напрямків служіння. Тільки в більшості вона поширюється не через лотки, а через інтернет-магазини. Люди дистанційно замовляють, і їм висилають. Досить великий потік літератури іде. Щотижня великий автобус вирушає по замовленнях з інтернету. Це досить популярний вид євангелізації.
Яку форму місії обрала ваша громада?
Ми більше займаємося соціальним служінням серед мігрантів. 2018 року розпочали медичне служіння. З київського медцентру “Ангелія” приїхала команда спеціалістів на чолі з Юрієм Бондаренком і провела “Вихідні здоров’я”. Таку назву ми обрали для нашого заходу. Провели “Виставку здоров’я”. Лікарі протягом трьох днів безкоштовно обстежували людей. Ті спілкувалися з клінічним психологом і психіатром. У нас з’явилися нові контакти. На ці обстеження приходили й польськомовні. Згадую випадки, коли українці приводили своїх працедавців на ці обстеження. Плануємо утворити на постійній основі “Клуб здоров’я”.
Яким чином ви запрошували людей?
Найкращий метод запрошень, який діє на цій території, це “запроси знайомого”. Пастори в Україні шукають людей, щоб запросити на свої заходи чи навіть на біблійні уроки. А тут люди самі приходять. Особисто я не ходжу, не шукаю, але в класі постійно є нові люди, які вивчають Біблію і приймають рішення хреститися. І це постійний потік.
Хто ці люди, які приймають хрещення? Яким чином вони приймають рішення?
Хрестимо тільки після вивчення біблійних уроків. Люди приходять на богослужіння, і ми знайомимося з ними. У нас є пасторський клас, де вивчають основні адвентистські істини. Також пропоную проходити уроки у будні. Потім відбувається підготовка до хрещення. Використовую звичайні біблійні уроки. Домовляюсь на заняття два або три рази на тиждень. Хрещення у нас приймає досить часто молодь з адвентистських сімей. Інколи їх вельми нелегко залучити до церковного життя. А також половина з тих, хто охрестився, були люди з неадвентистських сімей, з різних конфесій. Кожен квартал у нас є кандидати на хрещення. І як почали з 2016 року проводити хрещення, так ми і рухаємось. І зараз також готуємось до наступного хрещення людей.
Які соціальні програми ви проводили своєю громадою?
Була дитяча соціальна програма “Подарунки дітям” на різдвяні чи новорічні свята. Проводимо тематичні заходи. І третє – розпочинаємо наповнювати інтернет-канал в Youtube про те, як допомогти емігрантам з України пройти адаптацію після переселення.
Хочу його розвинути й передати в руки громаді, створити команду. Щоб це була стартова основа для соціального служіння. Це вид соціальної допомоги, коли допомагаємо заповнити документи, подолати мовний бар’єр. Пробували один із таких проектів, як “Польська мова”, коли приходили і неадвентисти на заняття. Але українець часто лінивий, не хоче вчитися, йому краще кидати лопатою щось, але тільки не сідати за книжку. Тому курси польської мови не дали ефекту. Останній раз ми поставили мінімальну оплату. У місяць потрібно було платити таку ціну, як тут беруть за одну годину. І навіть така ціна не привернула уваги. Бо треба ж учитися. Це як кидають палити: потрібно постійно працювати над собою. Починається “ломка”. Це треба вивчати польську граматику. А наші люди не хочуть цим займатися, ліняться просто.
Ще трудність у тому, що українці не згуртовані в одному місці. Отже, не можеш через запрошення сповіщати їх про свої заходи. Вони настільки розсіяні по Польщі, що можна спілкуватися з ними тільки через соціальні мережі.
Яка відмінність української громади і польської?
Українська церква дуже активна. Довго не думають, як те чи інше робити.
У польській є чітка стратегія, порядок дій наперед.
Якщо в Україні пролунає клич, то українці стануть до роботи. У Польщі, навпаки, громада буде довго обговорювати, чекати деякий час.
У вас зараз орендоване приміщення. Мрієте про власний будинок молитви?
Є рішення в громаді збирати гроші для придбання свого приміщення. У Варшаві взагалі тяжка ситуація, коли чотири громади займають один будинок молитви. Є необхідність розширення. Хочемо власне приміщення. Бо до нас українців прибуває вже стільки, що не вміщуються кількісно.
Який потенціал вашої громади?
Громада у Варшаві складається на 51 % з молоді. Вважаємо це значним потенціалом. Це унікальна громада у всій Польщі. Я знаю враження польського пастора від Західної конференції, у якого є багато українців у громаді. Він сказав, що з українцями можна “землю рвати” (український аналог — “гори перевертати”). Наші швидко включаються у служіння, відгукуються на будь-який заклик піти щось зробити. Це великий плюс нашої громади й тих громад у Польщі, де є українці.
У деяких польських громадах українців чекають. У Любліні дуже тепла громада, привітна до українців. Атмосфера позитивна. У Вроцлаві утворився хоровий колектив завдяки тому, що українці приїхали й почали організовуватися. Активні люди завжди найдуть себе в служінні.
Якої підтримки ви очікуєте від України?
Усі конференції нас підтримують. Нам потрібно час від часу проводити різні програми для українців. Було б дуже корисно, щоб з України могли нас періодично відвідувати. Що наші тут відчували, що їх не забули. І у звичайному житті люди інколи вимушені відчувати на собі погляд як на чужинців. Ми все ж залишаємося українцями. Ми могли б самі все проводити, без проблем. Але приємно, коли з Українського уніону тебе теж підтримують. Ми раді усім вітанням з українських громад.
Є також прохання до українських пасторів. Коли члени ваших громад з України виїжджають до Польщі (не просто збираються, а виїжджають), щоб пастори або й вони повідомляли свої контакти особисто мені (тел. +48 888 878 889, Viber, WhatsApp).
Тільки третя частина адвентистів-мігрантів приходять тут на богослужіння. Досить часто вони просто губляться. Ті, які приходять, це актив. Вони були і раніше активом у своїх громадах і, переїжджаючи до Польщі, продовжують бути активом.
З боку пасторів в Україні очікую піклування про їхніх членів громади до кінця. “До кінця” означає допомогти члену церкви знайти нову громаду за новим місцем свого мешкання.
У мене є пастор, мій друг – поляк, який почав відвідувати членів церкви з України. У нього склалося враження, що він інколи перший пастор, який їх відвідав, а люди вже по п’ятнадцять років у церкві. І, врешті, ми багато втрачаємо людей, які сюди їдуть. Особливо молодих людей. Згідно із “Церковним керівництвом”, пастор повинен дбати, щоб член громади не був втрачений.
Як міграція впливає на духовність людини?
Люди, посвячені Богу, які служили в своїх громадах, і тут продовжують служити. Вони проходять випробування. Не знаючи мови, треба пояснити, що ви є адвентистом.
Потрапляючи в дім для опіки над старою людиною, вас будуть годувати всім, що є в цьому домі, а не тим, чого вам хочеться. І потрібно теж мудро навчитися пояснити, ким ви є, у що ви вірите. Ось такі етапи.
Якщо людина проходить ці випробування, вона стає ближчою до Бога. Але ті, що в Україні не мали тісних зв’язків з Богом, такі часто духовно гинуть. Обставини дуже скоро затискають їх у глухий кут. Людина боїться втратити право на легальне перебування, боїться втратити роботу. І під тиском цих обставин іде на компроміси із совістю. А коли починає отримувати гарну заробітну плату, інколи у 6-8 разів вищу, ніж мали в Україні, відчуття свободи штовхає їх на різні гріховні “подвиги”. Дається взнаки покращення фінансового становища. Гроші нерідко псують духовний стан людини. Можна сказати так: “Якщо в Україні були проблеми, вони будуть і тут!”