Очевидно, що не можна задовольнятися тим, що молодь начебто релігією цікавиться, добре б дізнатися інтенсивність такого інтересу. Виявляється, що періодично цікавиться менша частина. Значить, велика частина живиться іншими «духовними» джерелами, живе поза релігією.
Презентація книги про сучасну релігійність української молоді викликала дискусію серед священнослужителів та експертів-релігієзнавців
Восени 2010 року в Німеччині вийшла книга Наталії Гаврилової про релігійність української молоді (Гаврилова Н. Сучасна релігійність. У що і як вірить молодь України. – LAP LAMBERT Academic Publishing, 2010. – 148 с.). Книга резюмує результати багаторічних досліджень релігійності сучасної молоді в пострадянському контексті й провокує дискусії серед соціологів, релігієзнавців, релігійних лідерів. Яке місце займає релігія в житті молодих поколінь? У чому виражається декларована релігійність? Як сучасна релігійність співвідноситься з церковним життям, з конфесійними традиціями, з офіційними формами, державними уподобаннями?
У центрі «Духовне відродження» (м. Ірпінь) відбулася презентація книги та її обговорення в колі релігієзнавців, журналістів, священнослужителів. Дослідження кандидата філософських наук, наукової співробітниці Відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України Наталії Гаврилової викликає інтерес у представників християнських конфесій, стурбованих відтоком молоді з Церков, байдужістю до релігійних питань. На жаль, в Україні не проводяться дослідження з ініціативи самих Церков, тому немає можливості для порівняння результатів конфесійних і релігієзнавчих аналізів. Відсутність перевірених даних призводить до міфотворчості щодо сучасної релігійності, коли з легкої руки можна називати всіх віруючими або невіруючими, говорити про відродження православ'я або його загибель, про протестантизацію або секуляризацію всієї України.
Дослідження Наталії Гаврилової продукує питання, а не відповіді. Ставимо просте запитання: чи цікавляться релігією молоді люди? Відповідь позитивна. Очевидно, що не можна задовольнятися тим, що молодь начебто релігією цікавиться, добре б дізнатися інтенсивність такого інтересу. Виявляється, що періодично цікавиться менша частина. Значить, велика частина живиться іншими «духовними» джерелами, живе поза релігією.
Далі: у яких стосунках молодь і «духовна» література? Що читають, чи можна назвати це читання «духовним»? Серйозна християнська книга не потрапляє в бестселери. Виходить, що називаючись релігійними, молоді люди віддають перевагу книзі нерелігійного змісту, а іноді й «антихристиянського». А Біблія виявляється занадто складною навіть для ревно релігійних.
Молитву начебто все цінують, навіть в силу її вірять. А хто молиться хоча б раз на день? А як молиться, за участю свідомості або просто формально-ритуально? Згідно з опитуваннями, наведеними в книзі, понад 60% студентів не можуть підтвердити факт релігійної свободи в країні. Це означає, що вони не будуть її захищати і навіть не помітять, коли вона зникне? Чи це означає, що люди проблему не помічають, бо її немає, тому що з релігійною свободою і терпимістю все йде досить непогано?
Більшість молодих людей виступає за невтручання релігії в сфери нерелігійні. Це як розуміти? Як приватизацію релігії або як її музеєфікацію? Релігія переміщається всередину, в глибину особистості, або в запорошений архів? Зазначимо, що релігійний індивідуалізм рятівний в епоху кризи Церкви. Якщо Церква викликає лише реакцію відторгнення, то особиста віра може бути рятівною. Звичайно, розчарування в Церкві загрожує релігійною бездомністю. Але найчастіше, приходячи до Церкви, молодь шукає там не Христа, а цікавий experience.
Зазначена еклектичність світогляду свідчить про те, що замість традиційного для України християнства в низці питань авторитетнішими виявляються інші релігії. Дослідження показали, що питання порятунку й вічного життя мало кого хвилюють, інтерес зсувається до сфери «тут і тепер». Чи не означає це, що Церква більше не може спекулювати темою раю і пекла, і повинна зважитися на відверту розмову про речі нагальніші?
Помітною тенденцією стало захоплення новим формами релігійності, де зв'язок зі світом надприродним здається простою і доступною, де менше обов'язкових вимог і доктринальної обмеженості. Конфесійна невизначеність викликає симпатії у молодих людей, яким тісно в окреслених межах. Їх значно більше приваблює «просто християнство», про яке колись писав оксфордський професор Клайв Льюїс.
Згадавши відомого християнського апологета-інтелектуала Льюїса, зазначимо, що за двадцять років «християнського відродження» Україна зберегла гірші традиції радянської освіти, яка, як і раніше, відстоює науковість атеїзму і руйнує релігійну ідентичність молоді. Де ж чесність і принциповість професури, якщо Дарвін і Маркс досі «в авторитеті», а про теорію креаціонізму згадують лише у зв'язку з мракобісним протестантським фундаменталізмом?
Для студентства інтенсивна релігійна свідомість важливіша за систему обрядів, ритуалів, священнодійств, покірного дотримання традиції. Питання світогляду знову виходять на перший план. Там, де доросла людина мовчки робить, студент питає і сперечається. Такі дискусії рідні для християнства, тільки в сумнівах, питаннях, диспутах воно відкривається.
Книга Наталії Гаврилової і її обговорення тішать тим, що повертають питання віри в коло дискусій, звільняють вічні істини із забуття і музейного пилу. Адже варто говорити не стільки про молодь, скільки про християнство в його нових образах, актуальних, відповідних духовним пошукам нових поколінь.