До помітних українських інтелектуалів XVIII ст. належав Симон Тодорський (1700-1754). Він був одним із вчителів Григорія Сковороди, від якого, безперечно, цей філософ чимало взяв. Й водночас ця людина була вчителем Катерини ІІ й відіграла не останню роль у розбудові російської імперської культури.
Тодорський, як і Сковорода, походив із козацької родини. Народився він у сотенному містечку Золотоноша Переяславського полку. У 1718-1727 роках навчався в Києво-Могилянській академії. Але, як і Сковорода, не закінчив богословського курсу. У 1727 р. Тодорський покинув Київ та подався до Санкт-Петербургу. Звідти – до Балтії. Виїхавши з Ревеля (Талліна), він подався до Любека, а звідти – до Галле, де хотів навчатися в місцевому університеті. Тодорський привіз із собою рекомендаційного листа від лютеранського пастора Альберта Вірорта, який жив у Ліфляндії (Балтії) й підтримував зв’язки із Феофаном Прокоповичем. Завдячуючи цій рекомендації Тодорський, який не був забезпечений матеріально, отримав стипендію від сирітського будинку «Галліан», що дозволило йому навчатися. Записав він себе як Симеон Тодорський Русус, тобто русин. У той час чимало вихідців з України, які навчалися в університетах Заходу, записували себе русинами, власне українцями.
Незважаючи на те, що Тодорський майже не знав німецької мови, він відразу почав вивчати іврит і самостійно вчити німецьку мову, студіюючи Біблію в німецькому перекладі Мартіна Лютера. Також вивчав грецьку мову, читаючи в оригіналі Новий Завіт.
Навчався Тодорський у Маґдебурзі в знаного орієнталіста й гебраїста Йогана-Генріха Міхаелса, який заснував там «Східний теологічний колегіум». Міхаелс навіть залучав Тодорського до ведення практичних занять зі студентами, які вивчали гебраїстику, до їхніх перекладів єврейських текстів Біблії. Тодорський вивчав Танах, порівнював грецьку Септуагінту з єврейським текстом Старого Завіту. Потім студіював арабську мову, прочитав у оригінальні Коран. Навіть написав до нього коментар.
Під час перебування за кордоном Тодорський багато подорожував. Побував у Лейпцигу, Угорщині, на Балканах. Відвідував православні, унійні та римо-католицькі монастирі. Знайомився з лютеранством. Співпрацював із професором Августом Германом Франке. Останній заснував т. зв. «Сирітський дім» – центр духовного життя пієтистів. Це була добре організована школа з бібліотекою та друкарнею. Там навчалися діти не лише з Німеччини, але й з інших європейських країн, навіть Америки й Африки. Щодо згаданої друкарні Франке, то Тодорський навіть певний час працював у ній.
Пієтизм це на той час був рухом усередині лютеранства, який надавав особливого значення особовому благочестю, релігійним переживанням віруючих, «живому» спілкуванню з Богом, а також відчуттю постійного перебування під суворим і пильним «Божим оком». Представники цього руху ставили також перед собою мету розповсюдження «чистого» євангельського вчення. Тому вони переймалися біблійними студіями. Те саме можна сказати й про Тодорського. Перебуваючи в Німеччині, він переклав тодішньою українською книжною мовою «Чотири книги про справжнє християнство». Це – програмний і фундаментальний пієтистський твір, для якого характерні віротерпимість, заклик до «християнської рівності», ідея поєднання віри й розуму. У 1735 р. цей переклад за сприяння й фінансування Феофана Прокоповича видрукували в Галле. 3500 примірників книги потрапило в Російську імперію. Причому 500 екземплярів видання придбала Петербурзька академія наук. Однак відповідно до імператорського указу від 9 вересня 1743 р. книга, як «єретичний твір», потрапила під заборону. Тодорський побоювався, що його викриють як перекладача. Навіть писав, що має багато ворогів і тому «повинен поводитися дуже таємно і тихо». Й це при тому, що тоді він займав високе становище при імперському дворі, будучи членом синоду, придворним проповідником й вихователем спадкоємців престолу.
Цікаво відзначити, що Тодорський перекладав з німецької мови різноманітні духовні гімни, псалми, у т. ч. написані Мартіном Лютером. Також ним був перекладений пієтистський «Катехізис», укладений Августом Германом Франке.
8 липня 1735 року Тодорський виїхав з Галле з фургоном, повним книг, вага яких становила близько п’ятисот кілограм. Його дорога до Києва тривала аж три роки. Протягом цього часу він навчався, зокрема в різних єзуїтських школах. До Києва Тодорський прибув у 1738 році. Там у Києво-Могилянській академії започаткував викладання івриту та німецької мови. Причому вивчення німецької мови, яка не вважалася сакральною, підтримав митрополит Київський Рафаїл Заборовський. Також Тодорський викладав греку. Вивчення івриту та грецької мови поєднував із біблійними студіями, що характерним було для німецьких пієтистів.
Якраз у той час у Києво-Могилянській академії студіював Сковорода і вивчав у Тодорського греку, іврит й німецьку мову. Варто сказати, що він непогано володів цими мовами. Й, безперечно, тут немала заслуга Тодорського. Також, очевидно, завдяки цьому викладачу майбутньому філософу був прищеплений інтерес до біблійних студій.
У 17 травня 1740 р. Тодорського постригли в ченці. Це відкривало перед ним перспективи для духовної кар’єри. 31 травня 1742 р. ухвалою синоду він був викликаний до Москви, куди прибув 23 червня. За повелінням імператриці Єлизавети Петрівни Тодорський мав стати наставником й навернути з лютеранства на православ’я спадкоємця російського престолу, герцога Карла Петера Ульріха Гольштейн-Готторпского (майбутнього царя Петра ІІІ). Після навернення цього престолонаслідника Тодорський став його духівником. А в 1744 р. Тодорського призначили вихователем нареченої Карла Петера Ульріха, принцеси ангальт-цербської Софії Августи Фредеріки (майбутньої цариці Катерину ІІ). Останню Тодорський переконав, що між лютеранським та православними віровизнаннями відмінностей «майже немає». Про це писала Софія Августа Фредеріка своєму батькові. У 1744 р. вона перейшла на православ’я. Згодом у своїх щоденниках Катерина ІІ кілька разів у позитивному плані згадувала Тодорського.
Цей діяч був чудовим оратором. Тому став придворним проповідником. Деякі його проповіді були опубліковані. Зокрема, проповідь «Особливе Боже благословіння», що була проголошена 21 серпня 1745 р. в Москві під час урочистої церемонії шлюбу спадкоємців престолу Карла Петера Ульріха й Софії Августи Фредеріки (чи то вже Петра Федоровича й Катерини Олексіївни).
У той час Сковорода якраз знаходився при імператорському дворі, співаючи в придворній капелі. Тому він міг зустрічатися й спілкуватися зі своїм колишнім вчителем.
Перебуваючи в Москві й Санкт-Петербурзі, Тодорський займав високі церковні посади. 12 вересня 1743 р. став архимандритом Іпатіївського монастиря біля Костроми. 31 березня 1745 р. його висвятили на єпископа костромського й галицького. І того ж року він став єпископом псковським, ізборським і нарвським. У 1748 р. його возвели в сан архиєпископа. Однак обіймаючи ці становища, Тодорський в основному перебував у Петербурзі й Москві.
У той час разом з Яковом Блоницьким та Василем Лящевським Тодорський працював над перекладом повного тексту Біблії церковнослов’янською мовою. 1751 р. цей переклад був надрукований й отримав назву Єлизаветинської Біблії. Хоча, звісно, імператриця Єлизавета Петрівна не працювала над цією книгою. Але ж це видання вийшло за її сприяння – звідси й така назва.
Того ж року Тодорський видав свої лекції з риторики, в яких зустрічаємо деякі погляди просвітників.
Упокоївся цей діяч 22 лютого 1754 р. в Пскові й був похований у псковському Троїцькому соборі. Його там навіть шанують як місцевого святого.
Читайте також: