Життя Церкви щодня насичене багатьма важливими подіями. Це – проведення Синодів і Соборів, праця катехитичних, харитативних, капеланських та інших комісій і структур, організація та проведення прощ і відпустів. Зрештою, це постійна душпастирська праця священиків у парохіях, присвячена духовному й моральному збагаченню нашого народу.
Життя Церкви щодня насичене багатьма важливими подіями. Це – проведення Синодів і Соборів, праця катехитичних, харитативних, капеланських та інших комісій і структур, організація та проведення прощ і відпустів. Зрештою, це постійна душпастирська праця священиків у парохіях, присвячена духовному й моральному збагаченню нашого народу.
Якось по-особливому на цьому тлі життя Церкви вирізняються святкування, приурочені 20-й річниці виходу Греко-Католицької Церкви з підпілля. За допомогою проведення урочистих Богослужінь, конференцій та академій провід УГКЦ, духовенство й миряни своїми думками повертаються до трагічних і водночас величних подій із життя Церкви в підпіллі та в часі її відродження. А згадати є що, тим паче, коли ще так багато живих очевидців та учасників цих благословенних часів. Цей період нищення і переслідування Церкви зродив багато мучеників та ісповідників віри, значну частину яких проголошено Блаженними. Їхнє життя у вірі та мучеництво – безцінний скарб і багата спадщина. Геройські приклади єпископів – ісповідників, мужніх у вірі священиків і мирян навчають нові покоління греко-католиків відваги, любові, жертви та покори служіння для своєї Церкви і народу.
Отримавши таку величну спадщину – збережена віра й Церква, освячені та скроплені кров’ю мучеників, – вірні нашої Церкви після виходу з підпілля активно долучилися до її розбудови. За 20 років відновлено діяльність не тільки на Заході України, а й поступово зростає її роль та авторитет на східних теренах нашої держави. Чимало зусиль докладено до відновлення навчальних духовних закладів, у яких плекають покликання майбутні священики. Відновлено зруйновані та збудовано нові храми-святині та монастирі, в яких вірні промовляють свої молитви. А скільки звершень здобуто в духовній площині! Усі ці справи, осягнені молитвою і жертвою для розвитку і життя Церкви, вселяють оптимізм і впевненість в її майбутньому.
Одна отримана свобода принесла і нові випробування для української Церкви, які перешкоджають її розвитку та поширенню духовності серед нашого народу. Ліберальне вітчизняне законодавство щодо реєстрації релігійних громад та об’єднань спричинило стрімке поширення в нашій країні різноманітних деструктивних сект і культів. Деякі з них навіть пробують замаскуватись у самій Церкві, намагаючись привласнити собі її ім’я й авторитет, здобутий через переслідування. Властиво в такий спосіб діє група осіб самопроголошених “єпископів”, яких очолює громадянин Чехії Ілля Догнал – особа, тісно пов’язана зі спецслужбами, зацікавленими в нищенні нашої Помісної Церкви (див. статтю “Квартет самозванців”, Іван Гель, газета “Україна молода” за 30 жовтня 2008 року). Будучи опанованими жадобою влади, вони протягом багатьох років намагались її осягнути. Було таке, що навіть нахабно домагалися єпископської гідності. Це засвідчує у своєму відкритому листі до збунтованих монахів Владика Вроцлавсько-Ґданський Володимир Ющак, який знайомий із ними з часів студій у Варшаві. Згадує також Владика Володимир у цьому листі і про деякі скандали, які спричинили ці особи в часі їхнього перебування у Василіанському чині в Польщі, Словаччині та Чехії. А тепер, бавлячись якогось підпілля, вони свою буйну та хвору уяву обнови та реформування намагаються перенести у площину всієї Католицької Церкви, показуючи себе нібито її рятівниками.
Діяльність в Україні група Іллі Догнала розпочинала в Підгорецькому монастирі, де, приховуючи свої задуми і цілі, намагалася через проведення реколекцій залучити якнайбільше вірних і священиків нашої Церкви. Однак дуже швидко священики зрозуміли ці сумнівні практики та безбожні задуми. Бо ж зайди на нашій землі планували руками українських греко-католицьких священиків чинити злочин проти Містичного Тіла – ділити Церкву. І за п’ять років підступної діяльності в Україні до них не приєднався жоден єпископ або декан і священик нашої Церкви. Це є свідченням того, що за 20 років від часу легалізації Церква виховала молоде покоління священиків, яким на серці лежить збереження апостольського спадкоємства, канонічної тяглості й національної ідентичності, на відміну від зайд із Чехії. Щоправда, їм удалося задурманити голови деяким сестрам-монахиням із контемплятивного монастиря в Брюховичах, які, пішовши на їхньому повідку, замість молитов у монастирі, до чого вони присвячували своє життя, займаються піаром для екскумунікованих монахів. Уходячи в довір’я до сестер-монахинь різних згромаджень, вони таким шляхом – обманом і підступом – пробують заволодіти чернечими домами в інших місцевостях.
Оголосивши Синод нашої Церкви і всіх єпископів єретиками та накинувши на них анатему – прокляття, ввійшовши в азарт і не відчуваючи своїх кари гідних дій, вони вдалися до проголошення аналогічних проклять навіть для Римської Курії та багатьох кардиналів по всьому світу. І дивно, що таку свою діяльність прикривають авторитетом Святішого Отця. Хоча Святіший Отець не надавав їм ніяких повноважень. Без відома Папи вони зробили себе єпископами, без відома глави Католицької Церкви вони, привласнивши виняткове право на правду, проголошують анатеми та провадять злочинну діяльність, завдаючи шкоди Католицькій Церкві. То який стосунок має підгорецька секта Іллі Догнала до Католицької Церкви? Ніякого! Бо якби ці особи мали в собі щось Божого й церковного, то визнавали б закони Церкви та шанували б їх, виявляючи послух. А вони, навпаки, своїми діями нехтують церковні закони та з насмішкою називають канонічне право “шматком паперу”. Вся Католицька Церква, відповідно до науки святого Євангелія, на основі якого створено канонічне право, дотримується встановлених законів, а для них, як бачимо, це лише “шматок паперу”. Властиво так вони заявлять, що не визнають не тільки церковних законів, а й самої Католицької Церкви і не підпорядковані Апостольській столиці.
Стає очевидним, що цих осіб за їхню діяльність згадуватимуть в історії християнства хіба що разом із такими людьми, як Лютер, Кальвін, Гус та інші, які поставили себе поза межі Католицької Церкви. На превеликий жаль, група Іллі Догнала стала новітнім знаряддям у руках ворогів Церкви. Переконаний, що вірні, виховані в ніжних почуттях любові до своєї Церкви, дуже швидко дадуть собі раду з тим куколем, який намагається засіяти ворог між нашим народом. Прийде також і час, коли ця сектантська група втратить своїх впливових покровителів у політичних колах (читай також і фінансову підтримку) і згодом кане в небуття, як пропали колишні комуністичні вороги Церкви. “Бо в їхніх устах немає правди; серце їхнє суєтне, горло – гріб відкритий, облесний їхній язик. Суди їх, Боже! Нехай відпадуть від власних замірів; за їхніх переступів силу відкинь їх, бо багато прикростей учинили Тобі, Господи”.
Без сумніву, Греко-Католицька Церква зі своїм українським народом, пройшовши дорогою випробувань через підпілля, впевнено подолає на своєму шляху й новітні випробування. І згідно із заповітами наших славних провідників – Митрополита Андрея та Патріарха Йосипа Сліпого – наша Церква втішатиметься ще більшим розквітом, який служитиме для духовного багатства нашого народу.